ПОСТУЛАТИ НАЦГВАРДІЙЦЯ – НА СЛУЖБУ ГРОМАДІ

Найзаможніше село з тих, що приєдналися до Борисполя, живе тепер в економ-режимі. Однак це не заважає Іванкову готуватися до святкування Дня села та будувати грандіозні плани на майбутнє

З одного боку, від об’єднання з містом Іванків чекає розв’язання низки своїх проблем, які важко було зрушити з місця донедавна. А з іншого боку, після входження до складу Бориспільської ОТГ село, до того маючи чималий власний бюджет, тепер розвивається, розраховуючи на кошти, що виділяються йому із бюджету об’єднаної громади.

Під опікою Іванківського старости Олександра Кириченка понад п’ять тисяч селян. Це підтримує та надихає, але водночас і покладає велику відповідальність на нього, адже свого часу, ще на тих, перших, зборах, коли він мало не перед усім селом презентував свою кандидатуру на посаду старости, люди позитивно і з надією відреагували на цю його спробу ще щось змінити в селі на краще, побачили у його постаті можливість таких змін і довірили йому цю посаду.

Як проходить нинішня його служба, тепер уже на користь іванківців і на новій для нього посаді, «ТС» дізнавалася безпосередньо у старости.

– Олександре Вікторовичу, тож тепер на селі буде військова дисципліна? Якими критеріями керуєтесь у роботі управлінця?

– Іванкову не вистачало не те, що дисципліни, а елементарного правового порядку. Оскільки Національна гвардія є військами правопорядку, то ці постулати я спробую впровадити у своїй роботі старостою. Я звик, щоб усе було в рамках закону. Це люди вже почали розуміти. За короткий проміжок часу, відколи став старостою, встиг навіть перші кроки у цьому напрямку зробити: почав із боротьби з паліями трави, бур’янів, сміття під виглядом трави. А зараз активно працюємо над підписанням договорів із КП «ВУКГ» на вивезення твердих побутових відходів.

– Щось вже встигли для села зробити?

– Щоб реалізувати щось грандіозне, пройшло занадто мало часу. І взагалі, село дісталося мені у досить гарному стані, тож людей важко чимось здивувати. Тут є все необхідне для життя. Звісно, відкриті проблеми існують, але їх вирішення – то лише питання часу. Коли до мене в Іванків приїздять гості зі столиці, то дивуються, що село може бути таким пристосованим до життя, і вважають, що воно нічим не відрізняється від Києва чи Борисполя: має гарний асфальт, освітлення, громадські туалети, свої локації для відпочинку, забезпечене магазинами, а на додачу – ще й ліс є. Ось і медамбулаторію передають до міської «первинки». Тож незабаром матимемо сучасний туалет та пандус для людей з обмеженими фізичними можливостями.

– А як ставитеся до критики? Адже, певно, за цей уже чули якісь «фе» на свою адресу?

– Абсолютно нормально ставлюсь. Переконаний, що людина, яка обрала для себе керівну посаду, повинна адекватно ставитись до критики. Бо це є своєрідним поштовхом до подальших змін. Люди, критикуючи твої дії, тим самим підказують, що саме ти повинен змінити, зробити чи на що звернути увагу. Як у роботі, так і в ставленні до людей. Я, взагалі, досить комунікабельна людина. Легко сходжуся із будь-якою категорією людей – специфіка моєї військової служби була така. Тож тепер знаю, як людей організовувати. А, втихомирюючи сусідські війни на селі, почуваюся впевнено.

– Ви згадали, що Іванків працює над підписанням договорів на вивезення сміття із ВУКГ. Легко це дається?

– Постійно доводиться проводити роз’яснювальну роботу серед людей. Перелаштувати їх ось так відразу на європейський лад дуже тяжко – більшість (особливо люди пенсійного віку) ще живуть радянськими часами і не хочуть сприймати новий суспільний лад. Проте, навіть незважаючи на це, із людьми на селі є порозуміння. Слід наголосити, що ще пройшло не так багато часу, як утворилися старостати, однак переконаний, що нам усе вдасться.

Справа в тому, що у селі є своє Комунальне підприємство «Іванків комунсервіс», яке завжди виконувало ці функції. Проте ось уже три тижні сміття вивозить ВУКГ. Це для людей – новизна, до якої ще треба звикнути. Ціна за послугу особливо не відрізняється від тієї, яку люди сплачували нашому комунальному підприємству.

– Що маєте на увазі, говорячи про європейський лад?

– Йдеться про елементарне – культуру збору сміття. До цього ще наших людей потрібно привчати. Аби вони не думали, як «зекономити» і вивезти непотріб кудись своїми силами, а сприймали цю послугу як ознаку цивілізованого життя в суспільстві, як своєрідний ритуал, частинку буденних справ. От як, наприклад, комунальні послуги чи податки. Наступним кроком буде сортування сміття. Хоч це в селі ще й не організовано, але вже зараз іванівське сміття на глибоцькому сміттєвому полігоні жартома називають зразковим. Адже більшість іванківців, готуючи свої пакети зі сміттям до вивезення, просто сортують його. Моїм односельцям, гадаю, приємно буде дізнатися, що вже маємо визначені місця для облаштування там закритих сміттєвих майданчиків із контейнерами. Справа за малим – облаштувати їх.

– Чомусь спало на думку питання громадських вбиралень. Подейкують, що у самісінькому центрі Іванкова стоять напіврозвалені туалети. Як це прокоментуєте?

– На жаль, наші люди не цінують і не бережуть те, що для них зроблено. Вони самі ж довели їх до такого стану, а тепер вимагають гарних умов. Скажу так: спочатку хотів їх взагалі знести, адже маємо в центрі села три біо-туалети. Однак вирішив ці старі вбиральні залишити, бо вони слугують мешканцям двоповерхівок, коли вимикають світло, воду, каналізацію. Наразі плануємо їх відремонтувати і, скоріш за все, облаштувати камерами відеонагляду, щоб село врешті-решт дізналося про своїх героїв, котрі плюндрують спільне майно.

– Вольове рішення. Над вирішенням яких ще проблемних питань в Іванкові плануєте працювати?

– Перше стосується насосних станцій із викачування каналізаційних відходів (КНС), які є в селі. Вони свого часу якимось чином опинилися в приватних руках. А від цих станцій залежними є двоповерхові будинки, які ще будувала птахофабрика, адже люди там живуть і користуються водою. Із гордістю зауважу, що наближаємося до вирішення цього питання. Разом з іншими відповідальними особами ми збиралися за столом перемовин і обговорювали, яким шляхом можна піти. У курсі справ і міський голова Володимир Борисенко та його заступник Віталій Горкун. Переконаний, за їх підтримки все владнаємо.

Велика проблема в Іванкові й з електроенергією. Попри всі наші спроби, знайти спільну мову із ДТЕК не вдається. На сьогодні механізму впливу на них, на жаль, не існує. Так, пів села знаходиться на старій лінії, через стан якої регулярно залишається без світла.

Наступне – облаштування зони відпочинку біля озера. Громада дуже чекає, коли наше озеро почистять. Водойма досить велика і на сьогодні вже замулена, поступово заростає очеретом. У справу необхідно вкласти чималі кошти (за попередніми підрахунками – 10-15 млн грн), щоб не тільки почистити озеро, а й облагородити територію навколо. Уже готовий відповідний проєкт, але реалізувати задум можна буде лише завдяки програмі співфінансування місто-область. Місцевий бюджет, на жаль, спроможний сплатити лише половину необхідної суми.

– Центральна дорога села – на балансі області. Проте вона потребує ремонту. І аж ніяк не ямкового. Які шляхи розв’язання цієї проблеми бачите?

– Ямковий ремонт частково зроблено, а на заплановану грандіозну реконструкцію вже готовий проєкт. Щоправда, я поки що його ще не бачив, але говорять, що він на стадії реалізації. Тож у найближчих планах – глобальний ремонт цієї вулиці із водовідведенням, облаштуванням тротуарів, доріжок, освітлення, озеленення, двома смугами для користування автотранспортом.

– Іванківська громада чимала. Однієї школи та одного дитсадка вистачає?

– Дитячого садка – так, а ось зі школою є  проблема. Свого часу мій попередник Анатолій Тур віддав 70% приміщень сільської ради під молодшу школу. Адже в шкільному приміщенні не поміщалися всі наші учні і доводилося працювати в дві зміни. У сільраді, а нині – старостаті, приміщення для занять молодшої школи відремонтовані і створено умови, максимально наближені до шкільних. Але, як би зручно там не було, все одно це неправильно, що школярі розкидані по всьому селу. Учні мають навчатися в одній-єдиній будівлі школи. Однак у питанні добудови вже існуючої школи є велика прогалина – проєкт понад 30 млн грн так і не змогли реалізувати у зв’язку з децентралізацією. Тож питання поки що залишається відкритим.

Ще одне – ремонт території, де розміщені спортивні майданчики. Перший крок до цього нами вже зроблено – демонтовано аварійні спортивні споруди ще радянського зразка. Тож ремонт цієї шкільної території ми затіяли недаремно. Маємо на сьогодні усну домовленість з міським головою В. Борисенком щодо необхідності ремонту, а також обіцянку одного із депутатів використати свій депутатський мільйон на цю справу.

– Іванків – спортивне село. Умови для занять спортом є?

– Так, дійсно, дуже багато людей села займається спортом, наші волейбольні команди (чоловіча і жіноча збірні) цього сезону зайняли призові місця, маємо дві дорослі футбольні команди, є також і дитячі команди. Але не вистачає спортивних майданчиків для тренувань і змагань, хоч і маємо для них територію. Так, є футбольний майданчик зі штучним покриттям; цього року обіцяють нам встановити мультимедійний майданчик (наразі відбуваються тендерні процедури); розпочали працювати над тим, щоб наше футбольне поле було облаштоване, як стадіон. Щодо останнього, саме за таких умов зможемо подавати заявки на проведення в селі змагань. Іванків дуже потребує стадіону! І ці плани – цілком реальні. Поле для гри вже зробили, залишилося вирішити юридичні питання.

– Так чого ж все-таки не вистачає іванківцям?

– Зараз люди потребують матеріальної допомоги. Раніше сільська рада дуже багато грошей виділяла на такі звичайні людські потреби, щоб, наприклад, вшанувати АТОвців, чорнобильців, учасників бойових дій, ветеранів війни, надати допомогу малозабезпеченим верствам населення. Зараз, на жаль, зробити це в таких масштабах, як це робилося раніше, не вдається.

– Коштами село не ображають?

– Звісно, якщо врахувати те, що минулого року бюджет села був більше 22 млн грн (відтепер ці кошти спрямовуються до бюджету Бориспільської громади – авт.), то тих коштів, які виділяють на село, не вистачає на всі його потреби. Іванків звик постійно виконувати якісь роботи, комусь із односельців надавати матеріальну допомогу, щось ремонтувати чи облаштовувати. А тепер доводиться дещо затягнути паски, перейшовши на економний режим…

– Та й механізм сільського життя дещо змінився з утворенням ОТГ. Як, до речі, люди ставляться до цих змін?

– Люди бояться будь-яких реформ. Зміни їх лякають. Вони звикли всі послуги отримувати в селі. Народження, одруження, смерть – усе це оформлювалося в сільській раді. Зараз ситуація дещо змінилася. Щоправда, прописку та видавання за цією пропискою довідок можна оформити у старостаті. Люди все ж сподіваються, що старості повернуть таки повноваження сільського голови, щоб їм знову було комфортно отримувати необхідні послуги.

Тут доречно буде згадати той факт, що в інших регіонах країни, де принципи децентралізації почали впроваджувати раніше, у містах існують великі бази даних мешканців, і проблем із тим, щоб за кожною довідкою селянам треба було їздити до міста, у них вже не існує. У нашому ж випадку, щоб це сталося, потрібен певний час. На сьогодні ми змогли перевірити паспортні дані мешканців села. Якщо ж створити бази даних абсолютно всього (господарчої частини, нотаріальної тощо) і надати їх у старостат, ситуація вирівняється. Людям просто необхідно запастися терпінням.

– Олександре Вікторовичу, чимось особливим порадуєте односельців та гостей Іванкова на День села?

– Спробуємо здивувати їх виступом оркестру Національної гвардії України. Це буде таким собі подарунком селу від моїх побратимів, товаришів по службі. Ну і також традиційно наші, іванківські, вареники. Яке ж святкування без них? Буде дещо і для молоді: до Іванкова мають заїхати байкери зі своєю програмою.

– Маєте що сказати односельцям напередодні свята?

– Насамперед хочу всім подякувати за порозуміння, яке існує між нами, активну підтримку, за те, що чують мене, а також – за  розуміння того, що в селі все робиться для їхнього комфорту і блага. А побажати хочу іванківцям, звісно, терпіння! У нас все з вами вийде, дорогі односельці! Просто дайте мені для цього час. І, до речі, мрій вам побільше! Адже мрії мають здатність матеріалізуватися.

ДОВІДКОВО

Олександр Вікторович Кириченко до того, як став старостою Іванкова, 29 років прослужив у лавах Національної гвардії України, пройшовши шлях від солдата до полковника. Тепер він полковник запасу, військовий пенсіонер. Народився на Кіровоградщині. Майже всі роки служби минули у Києві. Останні п’ять років живе в Іванкові.

Юлія ЛИСИЦЯ

Share Button