Книга простої селянки з Рогозова про голодомор

Про страшні голодні 1932-1933 роки пишуть історики, краєзнавці, письменники. Та найціннішими залишаються свідчення простих людей, яким і сьогодні, через 85 років, несила мовчати, адже ті далекі події торкаються безпосередньо їхніх рідних і близьких. Якось під час поїздки до Рогозова зовсім з іншого приводу спілкувалася з Ольгою Соловей. Наприкінці нашої розмови вона подарувала мені свою книгу, яку не могла не написати. «Замовчування теми голодомору зовсім не означає, що люди забули,  — каже Ольга Антонівна. – Причина в іншому – вони боялися. Якось я поцікавилася життям матері і її родини в часи голодомору, але мати відмовилась розповідати».

Пізніше, уже в роки незалежності України, її мати Марія Василівна Урда, колишня жителька села Іванків, все ж таки заговорила про голод. Про те, як у їхньої родини з шістьома дітьми, що залишилася без годувальника, сільські активісти забрали зерно, інструменти, тканину. Її маленькі брати вишукували їжаків, пташині яйця, їли лободу, кульбабу, цвіт акації. А якось принесли додому м’ясо, і тільки пізніше Марічка дізналася, що то була собачатина. Але завдяки цьому їм, опухлим від голоду, все ж вдалося вижити. А в селі вмирали і діти, й дорослі. Не минало жодного дня, щоб когось не везли на цвинтар. В одну яму скидали по кілька осіб».

Ольга слухала матір і жахалася. А потім почала збирати свідчення своїх знайомих, сусідів, тих, хто пам’ятав ті страшні роки. І плакала, й не спала ночами від тих розповідей, і все ж написала книгу «Людомор 1932-1933 років у селах Бориспільщини», яка вийшла накладом у тисячу примірників. У Рогозові знають про цю книгу, вона є в школі, сільраді, бібліотеках і просто в родинах рогозівців. А допоміг видати її також житель Рогозова директор ТОВ «Квадрат» Валерій Сябро.

Як вважає О. Соловей: «Нехай ця книга стане частиною Книги народної пам’яті…».

Наталія МОЖАЙКІНА, «ТС» 

Share Button