«Сулимівська Покрова»: в Україні з’явиться ще один масштабний культурно-історичний фестиваль

У Бориспільському районі зібрано неймовірну кількість історичних скарбів. Чого варта лише садиба автора гімну України Павла Чубинського? А ще є старовинні храми, мальовничі парки, усипальниця козацького роду та багато неймовірних згадок і переказів. Усе це може поєднатись у захопливий туристичний маршрут, а ще у гучний Всеукраїнський фестиваль «Сулимівська Покрова».

Фестиваль для своїх

Цього року у районі вирішили провести фестиваль для своїх – для сулимівців, а вже потім виходити на всеукраїнський рівень. Скомпонували все ідеально – добірні пісні, чудові ведучі у жіночому козацькому вбранні Неля Кияшко і Ніна Симоненко, смачні наїдки, жваві конкурси, а головне – жива і цікава історія.

Ось храм із усипальницею козацького роду, а он там парк, де сплелися тісно дуб із липою, які садив сам Іван Сулима на честь своєї дружини, а он смачний куліш і козацькі забави. До слова, нащадки славного Сулими знають і бережуть свою історію і невдовзі обіцяють навідатись до села.

«Сулимівка відроджується», – тішаться місцеві і згадують дивовижні бабусині пісні і про біле личко, і про молодого козаченька. Їх настрій підхопили колективи – «Зоряниця» з Малої Стариці, квартет «Оксамит» з Глибокого, вокальний ансамбль «Сулимівчанка», гурт «Черешенька» з Великої Стариці, Михайло Боярко з Гори, солістки Олександра Копиленко з Сулимівки та Ірина Терлецька з Кучакова. А жартами частував Святослав Олексієнко з Кучакова.

Свято вдалося, Сулимівка ожила, а значить, фестивалю – бути!

Паломники в пам’ять

Перетворити Бориспільський край на одну з яскравих місцин України вирішила новостворена  громадська організація «Міжнародна Асоціація «Бориспільщина». Це їм належить ідея започаткувати фестиваль «Сулимівська Покрова». Серед активістів, які прагнуть повернути українцям історичну пам’ять і відновити зв’язки поколінь, історик Михайло Кондаков, художній керівник районного будинку культури Неля Кияшко, а також солістка гурту «Черешенька» Зоя Тимченко.

У громадській організації наголошують, що ставлять за мету відновлення старовинного козацького свята Покрова на землях маєтків Сулими та Войцеховських, а ще привернення уваги до Сулимівського дендропарку.

«Хочемо, аби люди черпали про козацький побут, пісні, страви та розваги не тільки з книг, а від людей, які живуть у цьому дивовижному краї, що дихає історією і зберігає чимало цікавих таємниць», – розповідають в організації.

До слова, цього року до організації свята долучився і депутат Київської обласної ради Олександр Мефодій, а з часом, як розраховують активісти, ідея знайде широку підтримку серед меценатів.

ДОВІДКА: Сулимівська Свято-Покровська церква — мурований православний храм в селі Сулимівці Бориспільського району Київської області; побудований на замовлення генерального хорунжого Івана Сулими, тривалий час був усипальницею славного козацького роду Сулим; історико-архітектурна пам’ятка козацького бароко початку XVIII століття.

Мурована церква стоїть у центрі села при дорозі з Баришівки й Кучакова у село Малу Старицю, неподалік ландшафтного парку, що зберігся від садиби колишнього власника села А. Войцеховича. Церква є архітектурною домінантою села, а її дзвіниця — композиційний орієнтир на шляху з Кучакова в Сулимівку.

Церква тридільна, однобанна, з прямокутними навою і бабинцем та гранчастим вівтарем. Вона мурована з цегли й потинькована. Дах і верх укриті покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах і кружалах.

Зовні форми пам’ятки монументальні: фасади членуються пілястрами, вінчаються масивним розкріпованим карнизом. Архітектурні форми прибудов 1905 року суголосні стилістиці самого храму (схоже вирішення пілястр, карнизів, однаковий профіль цоколя, схожі форми двоярусних верхів церковної бані й дзвіниці). Перший ярус дзвіниці тридільний, містить сходову клітку; другий ярус — восьмерик з арковими отворами дзвону. Під дзвіницею є підвал, а під навою церкви — крипта.

Церква в Сулимівці є унікальною пам’яткою архітектури доби Гетьманщини. Це один з архаїчних прикладів перенесення у муровану елітарну архітектуру розпланувально-просторової структури українського традиційного дерев’яного храму. Стилістику цієї пам’ятки можна визначити як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації. Як пам’ятка архітектури національного значення вона має охоронний № 922.

Підготувала Оксана ВАКУЛЕНКО, «ТС»

Share Button