У Борисполя з’явилась власна «Абетка»: історія створення від редакторки Світлани Дідух-Романенко

Якщо ви краєм вуха щось чули про кальмуси, понеділкування чи «П’яту агітаційну майстерню» у Борисполі – всі великі і маленькі визначні історії міста зібрані в одній «Абетці».

Повна назва видання – «Абетка Борисполя: історичні замітки про місто», а її редакторкою та упорядницею є Світлана Дідух-Романенко. Презентація книги відбулася в Міжнародний день музеїв, адже співробітники Бориспільського державного історичного музею також причетні до її створення.

Невдовзі книгу можна буде побачити у міській бібліотеці. Більше про створення «Абетки» та чи чекати її у продажу Світлана Дідух-Романенко розповіла на своїй сторінці у Facebook.

«Я розкажу вам історію, як з одного неприйняття виросла любов.

Колись мені не подобалося моє місто. Воно здавалося мені недостатньо красивим, недостатньо цікавим, йому бракувало зелені і «справжніх» пам’яток. Історія не визирала з його фасадів і вуличок. Його закапелками не блукали привиди великих. Його не було за що любити далі мого двору.

Так мені здавалося. А потім я почала цікавитися його історією. І зрозуміла, що вся нелюбов від незнання.

Я знайомилася зі своїм містом заново. З людьми, які тут жили і виживали, творили і витворяли, закохувалися і помирали. З тими, які проводили «свій найкращий рік життя» у Борисполі, і з тими, які, рятуючи своє життя, рятували дерев’яне погруддя Шевченка. З поміщиком, який мав царські відзнаки, але мріяв про Україну, «де сонце сходить у Чигирині». З талановитим художником, який поплатився за карикатури на радянську владу. З жінками, які, захищаючи розкуркулених, влаштували такий бунт, що довелося викликати міліцію з Києва. З хлопчиком, якого викрали в дитинстві і завдяки якому в Борисполі з’явилася єврейська община.

Я плакала разом з маленькими дітьми, яких у Голодомор батьки підкидали в притулок, аби ті мали хоч якийсь шанс вижити. Сміялася разом з Ярославом Гашеком, який за безглузду дурницю сидів у бориспільській в’язниці. Ставила виставу разом із соратниками Леся Курбаса і надиктовувала пісні Миколі Лисенку. Бачила, як моє місто палять дотла і відбудовують.

Я полюбила Бориспіль, бо почала чути і розуміти його. І я захотіла розповісти про нього іншим. Так, як я це бачу і відчуваю. Я хотіла, щоб у цьому місті більше не виростали діти, які його не люблять.

У мене є мої прекрасні жінки, які допомогли мені з малюнками і макетом: Даша Кручиніна і Аня Кисельова. Ми малювали, креслили, компонували і вишукували все найцікавіше. У мене були матеріали і підтримка Бориспільського музею і міської влади. У мене було купа вагань і труднощів, але я написала цю книжку. Ми видали її за міський кошт невеликим тиражем 200 примірників, який розійдеться по школах і бібліотеках.

Спочатку я хотіла спробувати зібрати гроші на другий тираж, щоб люди могли купити її, а не лише погортати в бібліотеці. Але виявилося, що 200 грн за книжку у твердій палітурці і з глянцевими сторінками та кольоровими ілюстраціями – «це дорого». І я зрозуміла, що насильно любити не примусиш. А я не хочу прокидатися серед ночі від страху, що не зберу достатню кількість передзамовлень і муситиму вибачатися і повертати кошти.

Тому я просто покажу вам її і скажу, що вже зовсім скоро вона буде в бібліотеці. І якщо хоч одній людині вона допоможе по-новому глянути на це місто, значить, все недаремно», – написала редакторка.

Фото від головної художниці книжки Даші Кручініної, а також із сторінки виконавчого комітету Бориспільської міської ради

 

Share Button