Борис Шапіро про стратегію розвитку міста, порятунок пожежної вежі та зміну формату «Музкомпоту»

Він не любить попсу, хоче бачити Ліну Костенко Нобелівським лауреатом, а ще переконаний –  Борисполю потрібна муніципальна галерея.

Нині Борис Шапіро разом з архітекторами ГО «Зодчий» намагається врятувати пожежну вежу, яку можна перетворити на мистецький об’єкт. Розмірковує про зміну формату «Музичного компоту», називає принципи політики середньовічними, а себе – вільним і «хорошистом».

Нещодавно долучився до видання книг Сергія Дячука «Черлені олені» та Шолома-Алейхема «З ярмарку», а ще готує музичну підбірку для друзів і бере участь у написанні стратегії розвитку Борисполя.

«ТС» він розповів, чому не хоче в політику, про зміну формату «Музичного компоту» та чи знайдеться у стратегії розвитку міста місце духовності.

Про музику

– Музика – це важливо, а хороша музика – надважливо. Я слухаю все – від класики і до важкого року через джаз і фольклор. Не люблю лише караоке і попсу. Попса – це не конкретний виконавець, а дух. Можна взяти пристойні тексти і покласти їх на примітивні мелодії – буде погано. А можна зробити навпаки – і музика переможе.

У рамках «Музичного компоту» ми самі випустили дві чи три платівки. Це були офіційні диски із хорошим накладом – «Антологія українського джазу» та живий концерт клезмерської музики. А були ще й неформальні збірки – до річниці Festclub чи різних вечірок – виключно для власного вжитку. З французькою, мексиканською та балканською музикою. Остання – улюблена. Ми скомпонували її у 2014 році і назвали «А на Україні лад і спокій». Там зібрана досить енергійна музика – від Балкан через Грецію, через Карпатську Україну, через клезмерську музику до австро-угорської, що перетікала в кантрі. Завершувалось все піснею Братів Гадюкіних – «А на Україні лад і спокій». Ця композиція була написана наприкінці 80-их, коли все було мирно, спокійно, в очікуванні нового життя.

На особливому місці – диск бориспільського поета Саші Колоса. Це його поетична збірка «Танго на мінному полі», яку покладено на музику. Вийшло дуже органічно, а головне – Саша сам її презентував…

До слова, нині готую нову підбірочку – до свого ювілею. На диску будуть пісні від 60-их і до сьогодні, які супроводжують мене все життя. Платівки роздам друзям, адже через роки й відстані нас об’єднує музика – універсальна машина часу і простору. Це буде така собі дорожня підбірка, адже ми всі ще в дорозі.

Про «Музичний компот»

– Рок у Борисполі був завжди, а от джаз з’явився разом із «Музичним компотом». Можу пишатись, що у нашому місті виступали гурт «ShokolaD» – Настя Литвинюк, Ігор Гнидин, Іванка Червінська. Був Олександр Саратський, Picasso Jazz Trio. Кращі з кращих джазменів приїздили з Олексієм Коганом.

Ми провели вже вісім фестивалів. Останні два пройшли не так драйвово, як перші, тож, можливо, переглянемо концепцію.

Про книги

– Мені подобається ділитись гарними книгами. Якось хотіли започаткувати у Борисполі бук-кросинг, але він забуксував. Тому найкраще купити кілька примірників книг, що мені до смаку, і віднести їх до нашої бібліотеки.

У Борисполі є хороші автори – Світлана Дідух-Романенко пише чудові вірші, Сергій Дячук – прозу. Нещодавно відбулася презентація «Черлених оленів», й мене запитували, чому долучився до публікації спогадів ветерана УПА. А що? Прочитав і не знайшов там нічого, що б суперечило моїм принципам чи історичній пам’яті.

Взагалі спродюсувати книжку накладом у 1000 примірників складно і дорого, за це не завжди беруться потужні видавництва. А от підготувати невеликий наклад, щоб заявити про письменника у своєму місті – чому б і ні? Так було і з книгою Ксенії Дмитренко, потім додрукували ще 100 примірників її книги про Бориспіль і роздали друзям.

Якщо говоритиму про себе, то я читач дуже середнього рівня. Не читаю спеціальних історичних чи філософських книжок. Люблю більше популяризовану історію. Намагався читати Грушевського – цікаво, але складно. Щоб її осилити – треба бути професійним читачем. Мені подобається Юрій Винничук. Так, це популярна література, яка дає нам смак і запах Львова, де я народився і навчався. Жіноча проза – це цікаво, але у форматі «знати, що жінки про нас думають». Останні вісім років більше читаю українською завдяки чудовим перекладам. Книжки Оруела та Вонегута просто проковтнув. Ще б англійською так читати, бо зараз лише зі словником.

Про архітектуру, муніципальну галерею і стару пожежну вежу

– У Борисполі уже є Алея майстрів, Алея музики, сквери на Бабкіна та Ватутіна, до яких маю безпосереднє відношення. Ми робимо багато ескізів – це частина нашої громадської роботи. Хочеться облаштувати простір між кінотеатром і «Гранатом», адже він надто занедбаний, зробити муніципальну галерею.

Нині починаємо боротьбу за збереження старої пожежної вежі, адже там можна розмістити галерею чи музей і залишити громадську функцію. Бориспіль – місто, яке має тисячолітню історію і практично не має історичних споруд. ГО «Зодчий» уже ескізує реконструкцію зі збереженням будівлі «Старої пожежної частини». Виклали відповідні пропозиції у Facebook і отримали суперечки. Проте це теж добре – маємо думку громади, яка, можливо, з часом вплине на наших можновладців.

Ми готові безкоштовно передати місту ескізний проект. Єдине бажання – щоб там була муніципальна галерея. Трохи менше року тому я заявив, що готовий частину своєї колекції живопису передати місту як основу для майбутньої галереї, але підтримки так і не дочекався.

У Борисполі є муза театру, музики, літератури, а от музи живопису – немає. Художників вистачає, але вони «варяться» у своєму соку. Більшість – аматори, а справді хороші майстри працюють у напрямі прикладного народного мистецтва. Буду відвертим, картини, які бачив, не придбав би для свої колекції. Маю досвід організації галереї у Києві, й можу сказати, що це мистецтво треба розглядати через дві призми: філософії-настрою та комерції. Якщо художник не може продати свою картину, він або геній, час якого ще не настав, або аматор.

Митцям у Борисполі потрібне місце, де можна виставлятися, і це не про Алею мистецтв, яка «живе» тільки у День міста. Потрібний закритий, сучасний простір, де можна виставити роботи як всеукраїнського рівня, так і місцевих майстрів. Чи буде щось сказати бориспільським художникам, коли вони побачать роботи інших? А, може, це їх надихне.

Знаю багато відомих сучасних художників, але експонувати їх виставку у Борисполі ніде. Куди запросити: до Світлиці музею чи бібліотеки? З усією повагою – вони роблять велику просвітницьку справу, але це не виставкова площа.

Про стратегію розвитку міста

– Це була моя ідея – доручити розроблення стратегії професіоналам. Гадаю, готова стратегія розвитку міста має вміщатись на двох сторонах А4. Так, її треба розшифровувати, розписувати за програмами та узгоджувати з генпланом міста, який сьогодні коригується.

Що таке стратегія? – Напрям розвитку міста і його місія щодо мешканців. На мою думку, починати треба з обмеження кількості населення. Наприклад, не більше 75 тис. до 2030 року. Звісно, у місті з населенням 100-200 тис. жити приємно, але якщо немає інфраструктури – це жах. Тобто, якщо будується новий мікрорайон, то там мають бути школа, дитсадок і дороги. Якщо цього немає, то потрібно обмежувати житлову забудову.

Ще одне важливе питання – екологія. Всі відчувають «аромати», коли в’їжджають у Київ на  Харківський масив, але останнім часом такий сморід і в Борисполі. Маємо діяти.

Також у стратегії варто наголосити, що ми за місто? Чи це місто при містоутворюючому підприємстві, що орієнтується на великий бізнес, чи, можливо, ми «Місто майстрів», яке орієнтується на місцевого виробника та середній клас. Треба визначити і рухатись у заданому напрямку.

Не менш важливою є духовність. Та чи знайдеться їй місце у стратегії, не знаю. Хочеться, щоб про це говорив не тільки я – інженер, а наша інтелігенція. Може, нам потрібний сучасний книжковий ринок, а, можливо, достатньо і художньої галереї.

Про політику

– Я не в політиці нині. Пригадую свої перші каденції. Тоді все було по-іншому. Мене часто запитували: «Чому ти не в Америці?», а я хотів будувати Америку тут… І це був не лозунг, а намір. Звісно, що й тоді не було білих і пухнастих. Багато хто думає: «Ага, он він там собі…» Тож знайте: за все заплачено повну ціну. Депутатство завжди розглядав як громадську роботу та високу відповідальність.

Біда нашої політики в тому, що вона не ідеологічна, а персоніфікована. Партія під президента чи під яскраву особистість. Є лише дві політичні сили під ідею – комуністи і свободівці. Але з першими все зрозуміло, а другі поки що не демонструють нічого, окрім риторики.

А якщо заглянути в декларації, то хто у нас при владі? – або безробітні пенсіонери, або мультимільйонери, а середнього класу немає. Особисто у мене немає рецептів, як вийти з цього – тому і не пішов у депутати. Хоча останні вибори, можна сказати, виграв у складі команди, яка домоглась добрих результатів, проте їх ми побачимо пізніше.

Мені не подобається незріла політика, так само, як не подобалась вертикаль влади, вибудувана минулої каденції, – від президента і до самого низу. З радістю від цього відійшов і займаюсь тим, що в мене виходить добре, – професійною діяльністю і громадською роботою.

Бо що ми бачимо сьогодні? Або всі проти всіх, або ситуативні домовленості навколо певних інтересів. Скажу так, я все ж таки з оптимізмом дивлюсь у майбутнє нашої країни, і з великим песимізмом – на політику. Бо як не бути оптимістом, то лишається хіба тікати світ за очі, як це сьогодні роблять тисячі.

Так само не до вподоби мені й середньовічні принципи нашої політики – право сильного і манера поведінки слабкого. Я не сильний і не слабкий – я впевнений у собі середній. Я був «хорошистом» у школі й нині є представником середнього класу в професії та бізнесі, сьогодні я – вільна від політики людина, хоча відчуваю відповідальність перед нашою громадою. Можу піти на вибори і стати депутатом, можу піти на вибори міського голови та опинитись у першій трійці. Але амбіцій таких не маю.

Мої плани – продовжувати свій професійний розвиток. Нещодавно отримав уже другий сертифікат інженера-проектувальника і на цьому не збираюсь зупинятися. Спілкуюсь з митцями і музикантами – і не для фото у Facebook, а для душі. Стан гармонії і рівноваги – дорогого вартий. Можна мати мільйони і ходити з кислою міною, а я живу в розумному достатку, в оточенні улюблених книжок та близьких людей.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button