Велике свято пам’яті поета

Свята бувають різними – велелюдними, яскравими або ж скромними, непомітними. Є пишні, що тішать око розкішшю феєрверків, а є тихі, негучні, але такі, що відкладаються у душі назавжди. До останніх можна віднести відзначення 80-річного ювілею відомого поета-шістдесятника і колишнього трудовославця Бориса Мамайсура. Воно відбулося у  вересні в селі Вороньків у шкільній музейній кімнаті. Поет ще міг би бути разом з нами, та, як часто буває, життєва ріка рано відносить у небуття кращих.

Організатором і натхненницею свята стала заслужений учитель України, керівник літературно-драматичної студії Вороньківської ЗОШ Надія Гриценко. Ця непересічна жінка дбайливо зберігає пам’ять про своїх видатних земляків. Завдяки їй у ЗОШ вже чимало років успішно працюють не один, а кілька своєрідних міні-музеїв, які є справжніми осередками культурного життя не лише школи, а й села.

Ось і цього разу у світлиці, присвяченій землякам-літераторам, зібралося поважне товариство – письменники, вчителі, дорослі любителі красного письменства і школярі, які натхненно читали вірші земляка-вороньківця. А він щиро і по-доброму заглядав у душу кожного з портрета на великому стенді. Здавалось, разом з нами радів цій зустрічі. Тим більше, що дехто з присутніх мав нагоду спілкуватися та навіть дружити з ним. Про такі зустрічі розповідали відомі українські письменники і наші земляки Петро Засенко і Михайло Скорик.

Та спочатку слово надали наймолодшим вороньківцям, які сприймають Бориса Мамайсура вже як класика української літератури. А поет і вчитель за фахом Володимир Литвин пригадав відомий вислів Сухомлинського про розум дитини, що на кінчиках пальців. Власне це стосується і того, що лише готуючись до заходу, вивчаючи вірші поета, школярі зуміли повною мірою відчути всю їх глибину.

Серед присутніх і сестра поета Валентина Сергіївна. Їй, звісно, боляче було пригадувати хворобу брата, ті випробування, які йому довелося витримати у житті. Та її розповіді про дитинство Бориса, молоді роки додавали неоціненні деталі до усвідомлення самої поезії Мамайсура. Вона, ця поезія, напрочуд щира і глибока. Вслухаючись в поетичні рядки, мимоволі ловила себе на думці, що деякі з них можуть стати справжніми афоризмами. До речі, пам’ятаєте пісню Володимира Висоцького про коней? Та не менш емоційна і глибока за змістом пісня про коней є і в Б. Мамайсура, що прозвучала в запису. «З берега коней на баржу женуть, очі зав’язують коням…» Поведінка тварин різна: хтось закушує вудила, противиться, хтось мовчки і слухняно пережовує сіно. Вам це нічого не нагадує? А вірш «Демонстрація», де  «тут все розписано зарані, де і коли кричать «ура»? А його рядки про стандартизовану стихійність, організовану любов? Б. Мамайсура вже 15 років немає, а він залишається таким сучасним…

Пролунало запитання: чи є у Воронькові вулиця його імені? «Начебто спочатку і назвали, а потім назад забрали», – відповідає сестра. А це ж пам’ять про видатного земляка… Так, він хворів, був пацієнтом психіатричних лікарень, та хіба така доля не спіткала інших видатних особистостей сучасності й минулого? А ті тортури і муки, яких зазнав, чи завжди були виправдані?

А поки що спогади, спогади…  Петро Засенко згадував, як Мамайсур косив траву, допомагаючи сільським дівчатам. І в цьому проявлялася вся щирість його селянської натури. «Таким він і в поезії був», – зауважив П. Засенко. А ще пригадали, як Борис пішки ходив з Воронькова до Любарець. І навіть миттєво зробили невеличке відкриття: відомий вірш Івана Чумака «Отчість», виявляється, був подарований поетом Борису Мамайсуру на день народження. Оригінал цього вірша, написаний  на бланку «Трудової слави», Михайло Скорик передав шкільному музею.

Того дня було ще чимало подарунків. М. Скорик подарував також  книги з особистої бібліотеки Мамайсура, оригінальні видання з серії «Літературна Бориспільщина» привіз поет і літературний редактор Володимир Литвин. Були й книги поезій поета Миколи Боровка з його автографами. Серед гостей самобутні місцеві поети, твори яких увійшли до серії «Літературна Бориспільщина», – Ніна Ігнатенко, Микола Федоров. Ось так людина, якої вже немає поміж нами, змогла зібрати навколо себе багато цікавих творчих особистостей.

Наталія Можайкіна, «ТС»

Share Button