Родина Чайки про війну, життя і секрет міцного шлюбу

Подружжя Олександр та Марія Чайки разом уже 70 років, і понад 60 із них прожили у Сеньківці. Обоє сильні, вперті і неймовірно завзяті. Усе надбали самі і дітей так навчили.

«Я зроду не лінувався, усе робив своїми руками», – наголошує ветеран.

Олександру Миколайовичу – 95 років. Коли почалася війна, він складав іспити до Київського педтехнікуму. Хлопця двічі намагалися вивезти на роботи до Німеччини, але марно – втікав.

«Худий був, але працював крепко», – згадує чоловік.

Його війна розпочалася у 1943 році. Олександра направили на Далекий Схід у Біробіджан, а там: «Була зима, дуже багато навчань. Освоювали ПТРи (протитанкові рушниці). Бувало, що й на снігу, на морозі ночували. Копали окопи – розгрібали сніг і малою саперною лопаткою довбали землю».

Загалом про війну говорить стримано і небагато – воював, брав участь у Сунгурській операції: пройшов маршем зо 300 кілометрів понад річкою Сунгур. Має низку нагород, серед яких медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Японією» та «30 років Радянської армії та флоту».

«Чоловік у мене непростий, але ж і я бойова», – посміхається Марія Василівна, поправляючи хустку.

А сама розповідає. Родина Марії пережила три голодомори. Страшний 33-ий рік жінка пам’ятає лише зі слів матері: «Мені було два роки і я весь час просила їсти». 37-ий запам’ятався їй «чорними воронами»: «Як тільки заїдуть у село – так, значить, когось і розстріляють».

Потім у село прийшла війна. «Пам’ятаю, як німці заходили, на мотоциклах, веселі, співали… а назад ішли нещасні й згорьовані, шинельки тягнули… Мати дала їм молока, то вони їй руки цілували», – згадує Марія Василівна.

За війною прийшов новий голод, і тут вже Марії довелося рятувати родину: «Я вставала о третій ночі, доїла корову, везла на базар, а коли йшла назад, то збирала мерзлу картоплю. А ще пташок дерла та їжаків збирала… Так і вижили».

Пізніше був Боярський технікум бджільництва, любов і нове життя.

«Які ж гарні вони тоді поприходили… Ми на інших вже й не дивились. Так познайомились, розписались, почалась робота, пішли діти», – розповідає Марія. Часом було непросто – багато працювали, часто переїздили, іноді сварилися.

«Такий характер», – між іншим вставляє і своє слово Олександр Миколайович.

А тим часом Марія Василівна ділиться власним секретом вдалого і міцного шлюбу: «По правді, ніхто ж нікому нічого не винен, працюйте, заробляйте, не залежте ні від кого і завжди думайте головою».

А ми додамо, що Олександр і Марія виховали троє дітей, мають 6 онуків та 5 правнуків. І озираючись назад, подружжя впевнене, що така довга любов послана їм Небом. Це є благодать і справжнє щастя.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button