Спекотний Донбас: «мандрівка» дорогами війни, вітання від бориспільських воїнів-активістів та інтерв’ю з журналісткою «ТС»

Війна на сході України… Інформацію про бойові дії й так само регулярно чуємо і бачимо з екранів телевізорів. Та, мабуть, якоюсь уже звичною вона стала. Хоча чи можна звикнути до людського горя, до обездолених і понівечених душ, до зруйнованого життя? Тож і сьогодні мчать назустріч смертельній небезпеці ті, хто не може байдуже спостерігати за подіями на Донбасі і вважає своїм обов’язком допомагати тим, хто цього потребує. 

Наприкінці минулого тижня команда Віктора Копана вчергове вирушила на схід до наших хлопців, побратимів, земляків. Дорогою, як завжди, планували, до кого заїдуть цього разу. У першу чергу відвідали інвалідів, дітей та дорослих, які нині проходять курс реабілітації, відпочивають і набираються сил у місті Слов’янську. Тут зустріли й журналістку «ТС» Наталію Можайкіну разом із сином Денисом. Як правило, Наталія Федорівна пише цікаві історії про наших читачів – жителів міста та району, бере інтерв’ю, однак цього разу сама говорила на камеру: «Привіт рідному Борисполю. Ми вдячні всім тим, хто надав нашим людям з особливими потребами безкоштовне житло і створив умови для відпочинку, – місцевій спілці інвалідів, громадським організаціям. Особлива подяка Альоні Удєєвій», яка опікується місцем для відпочинку людей з особливими потребами.

«Візит наших хлопців був справжнім сюрпризом не лише для Наталії Федорівни та її сина, а й для інших», — розповів В. Копан. — Емоції переповнювали серця. Передали від волонтерів подружжя Володимира та Олександри Мельник, Олега та Анни Бедій, Сергія та Інни Якименко, Андрія та Наталії Копан пиріжки, печиво, цукерки, фрукти, овочі, солодку воду, м’ясні вироби, консерви.

Поспілкувавшись, зрозуміли, що великої допомоги ці люди не отримують, є потреба у додаткових ліжкомісцях, та й самих ліжок не вистачає, немає холодильника, бракує засобів гігієни. Проте вони вміють бути вдячними, тож чимало почули теплих слів на адресу людей, які не забули про них.

Перепочивши, зранку вирушили в напрямку Світлодарської дуги, до вояків, які дислокуються біля населеного пункту Зайцево. Дорогою трохи заблукали, спитати ні в кого – ні людей, ні зв’язку, та до місця призначення таки дісталися. І першим, кому вдалося додзвонитися, був Валентин Гиря – боєць-легенда, який вдруге пішов на війну. Відважний та сміливий, він водночас розсудливий та дисциплінований боєць. У цьому підрозділі також проходить службу Анатолій Нікачало, скромний, небагатослівний, він брав участь і в афганській війні, має численні нагороди. До речі, обидва воїни до служби в ЗСУ брали активну участь в житті міста, є членами Громадського формування «Сектор Безпеки». В. Гиря дякував В. Нагорному, В. Калині, рідним, друзям. Передали бійцям багато продуктів та бориспільську пресу.

Попереду на нас чекав ще один підрозділ, а точніше – на бійця Віктора Гончаренка, який їхав з нами для проходження служби. Раніше чоловік служив у поліції, а в 2014 році добровольцем пішов в АТО. Дорога була вкрай неспокійною, в повітрі відчувалася напруга, окремі ділянки обстрілювали снайпери, тож рухалися швидко, але впевнено.

Діставшись наступного пункту призначення, так само зустріли наших земляків з Борисполя – позитивні емоції, вітання від родичів, друзів, колег… Хлопці заряджалися позитивом, щиро радіючи гарним новинам з рідного дому. А ми тішилися можливістю підтримати дух воїнів, вселити віру в перемогу, що і є одним із головних завдань волонтерів.

Командир підрозділу, в якому служитиме В. Гончаренко, передав вітання Володимиру Шалімову, Ігорю Шалімову (Ігор Володимирович придбав для Віктора військову амуніцію), Миколі Шкорупу, Вірі Мазурі, Ірині Панкявічене, які не забувають своїх друзів, земляків. Також міському голові Анатолію Федорчуку, секретарю міської ради Ярославу Годунку, голові ГФ «Сектор Безпеки» Рустаму Хамракулову, Борису Прокоповичу та Поліні Іллівні Винник, їх родині та багатьом іншим.

Так, дорога на схід України завжди нелегка, потребує чимало сил, енергії, витривалості, часом нервове напруження просто зашкалює. Однак коли розумієш, що робиш потрібну справу, сил додається, і про труднощі та втому просто забуваєш».

Записала Інна БАКУМ, «ТС»  

Share Button