Школа «Радості», або Як закохати Європу в український гопак

У їх репертуарі понад 50 номерів. Є хіп-хоп, контемпорарі і навіть джаз модерн, але вся Європа закохана в гопак у виконанні народного хореографічного ансамблю «Радість» при БДЮТ «Дивоцвіт».

Ансамблю вдалося зірвати овації навіть у стриманих шведів. Свою колекцію танців народів світу вони нещодавно поповнили грецьким сіртакі і вже замислюються над постановкою грузинського танцю.

Випускники «Радості» ставлять малечі танці, яких в Україні не завжди вчать і за гроші. А викладачі упевнені, що танцювати можна і треба навіть коли тобі 80.

Своє 30-річчя вони відзначили не одним концертом, а двома і переконані – якби їм дали для того палац «Україна», виглядали б достойно.

DSC_8597А ще у «Радості» мріють про власну школу і про можливість видавати своїм учням дипломи. Більше про мрії, плани, танці і моральні принципи «ТС» розповіла художній керівник ансамблю Ірина Хижна.

– Пані Ірино, гадаю, вам це запитання ставили вже багато разів, але все ж: що таке танець, що він може дати людині?

– Рух – це життя. Танцювати можна і у 80 років, і у рік.  Поки ми рухаємось – ми живемо. Хореографія – це спорт, але під музику, це навантаження. Танець дає змогу подружитись зі своїм тілом, знайти гармонію. Також це естетичний розвиток, дитина вчиться сприймати прекрасне.

Крім того, це спілкування. Часто у наших вихованців в ансамблі більше друзів, аніж у школі.

Конкуренція є?

– Дуже часто. Особливо це відчувається у дівчат. Кільком зіркам іноді буває складно порозумітись, але це питання перехідного віку.

Конкуренція дає поштовх до розвитку?

– Якщо це здорова конкуренція, то вона усім нам потрібна, адже дає поштовх працювати, а якщо заздрощі – це негативне явище.

Одразу скажу, «улюбленців» у нас немає. Ми ставимось до всіх однаково. Хтось дуже обдарований, а хтось – неймовірно працьовитий, і як тут когось виділити?

«Радість» більше відома народними танцям, а як із сучасними?

– У нас програма зараз із 4-х років. Народні танці – 70%, але для малечі у нас є спеціальна дитяча програма. Лише з 2-3-го класу починаємо давати їм народну хореографію.

«Народники» універсальні танцюристи, але активний розвиток сучасної хореографії дав поштовх для того, аби ми також включили її в програму. У нас є викладач, яка дає контемпорарі, джаз-модерн. Хлопці це не дуже сприймають, а дівчатам подобається.

А як ставитесь до поєднання сучасних і народних танців, чи є бажання зробити подібний експеримент?

Такі експерименти називають стилізацією народної хореографії. На конкурсах часто представляють щось подібне, але без критики не обходиться. Справа в тому, що потрібно вміти грамотно й органічно поєднати різні стилі на сцені. У нас є декілька таких танців. Той самий «Купальський» – це поєднання класики, сучасного танцю та народної хореографії.

Повернусь до народних танців. Окрім український це ще й…

– Танці народів світу – молдавські, єврейські, грецькі. А от російські ми зараз не танцюємо. Є костюми, є музика… але все це лежить. Причину, думаю, пояснювати не варто. Так, це цікаві ритмічні номери «Флотський» і «Лапті», які дуже подобались дітям, але зараз не час.

У суспільстві часто сперечаються щодо поїздок у РФ спортсменів та артистів. Проте є й ті, хто запевняє, що мистецтво поза політикою.

– Ми не їздимо в РФ. Ми були в Артеку за півроку до анексії… якось не віриться, що вже не повернемось туди. Після того нас запрошували по електронці, але я не розумію, як можна туди поїхати. Також нас запрошували у Москву, але ми відмовились, адже моральні принципи мають бути на першому місці.

Ви так і дітей виховуєте?

– Ми про це багато розмовляємо. Можу сказати, що зараз діти більш патріотичні, ніж їх батьки, і це помітно.

Чи є танці або номери, які б хотіли поставити?

– Хочеться зробити щось на воєнну тематику, але потрібно, щоб минув час, вляглись емоції – тоді це буде сприйматися краще. Ми слухали одну з пісень Вакарчука, але коли я побачила кілька танців у своїх колег, то бажання відпало. Хочеться чогось ексклюзивного.

Крім того, у таких постановках дуже важлива енергетика, а дітям часто не під силу її відчути і відтворити.

Ви б хотіли поставити танець для тих, кому «60+»?

Ми самі танцювали на нашому ювілеї у форматі «40+» і «50+». Можна робити все, що завгодно, але головне, аби на сцені це виглядало не смішно.

Чи часто їздите на конкурси за кордон?

– Зараз менше, оскільки все впирається у фінанси. Проте кожен рік відвідуємо не менше 5 конкурсів-фестивалів, адже  треба бачити інших, бачити розвиток хореографії.  Обираємо собі найсильніші конкурси, бо для зростання треба рівнятись на сильніших.

Які подальші плани у «Радості»?

– Я б хотіла, щоб ми виросли з ансамблю і зробили свою школу, а ще щоб наші випускники отримували дипломи.  Зараз це питання обговорюється на рівні МОН.

БІОГРАФІЯ «РАДОСТІ». Хореографічний ансамбль «Радість» у Борисполі заснували Олена та Олег Третяк у 1988 році.  У 2002 році художнім керівником стала Ірина Хижна. «Радість» у 1996 році отримав звання «Зразкового  художнього колективу», а у 2010-му – «Народного». Зараз в ансамблі близько 200 вихованців, з якими працюють хореографи Людмила Мартиненко, Василь Старовойтов, Ганна Бакаєва та акомпаніатори Віктор Власенко і Тетана Левченко. У репертуарі «Радості» –  танці різних регіонів України, танці народів світу, дитячі хореографічні композиції та номери сучасної хореографії.

Розмовляла Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button