«Бориспільський піжон» про риболовлю з Федорчуком, грядки у Польщі та вино

Самоіронія – наше все, каже «борис пільський піжон» Ян Коньок. Йому 19 років, він любить спати, мандрувати та їсти хачапурі. Не любить розмов про політику, «тупих і повільних», а ще брехню. Нещодавно Ян створив відеоблог на YouTube про Бориспіль, бориспільців і, звісно ж, про себе. У пілотному випуску «піжон» пив чай у «Славутичі» і замовляв дівчатам «Марджаджу», тинявся на звалищі, показав трохи Польщі, а нині готує випуск про недільний ринок. «Бориспільський піжон», за словами Яна, не матиме меж і рамок і покращуватиме людям настрій.

Більше про відеоблог, рибалку з міським головою Анатолієм Федорчуком, роботу у США, грядки у Польщі та диплом про вино Ян Коньок розповів в інтерв’ю «ТС».

– Хто такий бориспільський піжон?

– «Бориспільський піжон» – новий розважальний ютуб-канал. Ми з оператором Сашком намагаємось підняти людям настрій і показати, що все не так і погано.

– Ідея твоя чи хтось підкинув?

– Ідея блогу виникла дуже спонтанно. Я вже третій рік навчаюсь у Польщі, якось прихав додому, зробив стрижку і кинув фото друзям. Запитую: «Як вам?», а вони мені: «Бориспільський піжон».

Посміялись і забули. Наприкінці квітня захотілось чогось цікавого – надихнувся різними українськими ютуб-каналами і вирішив зробити щось своє. Почали пошуки назви і формату, а потім натрапив на те фото. Прибіг до друзів і кажу: «Все, блог називатиметься «Бориспільський піжон», а вони мені: «Так ми вважали, що він давно так називається!».

Так народився «Борпіж». А потім знайшовся Саша Ващенко, який зняв і змонтував два перші випуски.

– «Бориспільський піжон» — то тільки про Бориспіль чи збираєшся піжонити і в Польщі?

– «Бориспільський піжон» –  людина, яка не обмежена Борисполем. Це той, хто може піжонити у будь-якій частині України, світу.

– Значення слова «піжон» – людина, яка більше приділяє увагу зовнішньому вигляду, ніж якомусь внутрішньому наповненню…

– Бориспільський піжон – це про самоіронію. Я люблю пожартувати над собою. Окрім того, потрібна  була назва, щоб легко запам’ятати. Якби ми назвали блог «Ян Коньок», то це було б нецікаво.

– Цікавість глядачів відчуваєш?

– Так, ми запропонували наші відео різним бориспільським групам у Facebook – і це вистрілило. Люди переглядають, залишають відгуки, а це стимулює працювати далі і робити гарний продукт. Назва зіграла свою роль. Спершу ми розраховували на Бориспіль, але далі буде. До речі, нас здивувало, що не було негативних відгуків.

– Взагалі?

– Був один коментар, але, гадаю, що це від якогось «троля». Є такі люди, які за гроші залишають свої гнівні опуси. З коментаря видно, що людина переглянула весь випуск. Зміст не має сенсу. Дуже багато грубості, ненормативної лексики. Ми не зважаємо на це. Із негативного – ставлять дизлайки, це не дуже добре, але ж ми не сто баків, щоб усім подобатись.

– Над підготовкою випусків «БП» працює велика команда?

– Власне, за мною, як за бориспільським піжоном, є дуже багато людей. Нині ведуться переговори з професіоналом, який займається SMM – розвитком каналів. Робитимемо структуру і приводитимемо все до ладу. Поки команда «БП» невелика – оператор Олександр Ващенко і я – Ян Коньок.  Є люди, прив’язані до цього проекту, але поки я не можу розпо-відати про їх роль. Уже зовсім скоро ми всіх покажемо.

– Розкажи трохи про плани «Бориспільського піжона»?

– Хочемо зробити блок інтерв’ю з бориспільцями, які мають власну справу, – власниками ресторанів чи іншого бізнесу. Блок таких випусків матиме назву «Твой Конек».

Наша головна мета – сходити на риболовлю з міським головою Анатолієм Федорчуком. Тож, Анатолію Соловйовичу, якщо ви раптом це читаєте, знайте – ми готові до будь-яких пропозицій. Можемо порибалити або випити смачної кави і побесідувати.

– Одна з цілей відеоблогів – заробіток. Ви плануєте заробляти?

– Ми розраховуємо на те, що колись «Бориспільський піжон» зароблятиме. Зйомки потребують фінансів. Якщо хочете гарну картинку, хороший звук, добрий продукт перед собою, то маєте докласти коштів, сил і навичок. Перші зароблені гроші пустимо на розвиток – потрібно купити петлички, бази, добрий звук. Я маю повертатись до Польщі й планую облаштувати у своїй кімнаті гуртожитку круту студію, щоб випуски «БП» виходили і надалі.

– А чому б тобі не податись на телебачення? Чи блог і ТБ для тебе різні речі?

– Я хочу! Ще змалечку ходжу на різні відбори та кастинги. Був час, коли трохи розчарувався в собі. Після проб мені казали: «Все супер, клас, але немає якоїсь родзинки». Коли розповідав це знайомим, вони дивувались: «Ти сам, як родзинка, як кавун цілий».

Але розчарування минуло. Знаєте, є люди, навіть дуже дорослі, які вважають, що на кастингу вирішується їхня доля, а коли провалюються, починають говорити, що все куплено і проплачено. Насправді, все простіше. Наприклад, вокальні проекти: у шоу візьмуть яскраву людину, навіть якщо вона не вміє співати, аніж професіонала, який бере неймовірні октави, але ніякий сам по собі. Тож будь-які кастинги – це круто, це досвід. Буду пробувати себе й далі. Тим паче, що у мене є шляхи «у телевізор». Побачимо, що з цього вийде.

– Ти хотів би, щоб «Піжона» показували по телевізору?

– Ні. «Піжон» дуже цензурний насправді. Як блог він там точно не з’явиться, а от як Ян Коньок –  дуже може бути. «БорПіж» –  ютубний формат. На телебаченні є певні кордони, а у піжона їх немає.

– Які українські відеоблоги тобі подобаються?

– Є такий український ведучий Анатолій Анатоліч, який має свою програму «Зе інтерв’єр». Хто б що не казав, це пародія на Дудя, але це український формат українського ведучого. Він зустрічається з зірками, робить із ними якісь цікаві справи і, звісно ж, спілкується. Не змонтоване, а живе інтерв’ю дає змогу побачити більше. Окрім Анатолія Анатоліча, я дивлюсь своїх друзів-блогерів, вони не відомі, але мені подобається те, що вони роблять. Певний час дивився лайф-стайл блоги ні про що, але не раджу – марно витрачати час. А от «Зе інтерв’єр» – раджу.

– А чому «Піжона» не радиш?

– Та ж раджу! Правда, нині є певні накладки з виходом випусків, бо ще формуємо його як блог.

– Тебе трохи поносило по світу. Де був, що бачив і які країни хотів би показати глядачам «Піжона»?

– Якщо говорити про Європу – остання поїздка була до Амстердама, а минулого літа побував у Штатах. Прожив там 4,5 місяці –  сподобалось. Останні два тижні роздумував, чи повертатись додому, але ж треба закінчити університет. Нині я на останньому курсі. Глядачам «Піжона» хотів би показати США, до речі, там теж робив різні відео про тусовки і Америку.

Хочу поїхати в Азію – Китай, Японію. Цікаво побувати на островах. Знаю, що дуже гарно на Філіппінах.

Мрію побувати у Лондоні, зробити фото на фоні Біг Бена і позначити на ньому мого класного керівника Валентину Богдан, яка навчила мене англійської. Підпис буде такий: «Валентино  Іванівно, Лондон дійсно London is the capital of Great Britain». Але треба їхати після 2021 року, бо Біг Бен на реставрації, і гарне фото не зробиш.

– Розкажи, як потрапив в Америку?

– Випадково. Хотів їхати на практику на Кіпр, а друг підбив податись до США. Ми збирали гроші кілька місяців, подали документи, але мені відкрили візу, а йому – ні. Мама дізналась, що їду в Америку, за два тижні до візової співбесіди, а тато – наступного дня, коли отримав візу. Поїздку оплатив сам, а батьків попросив організувати переліт.

– Чим там займався?

– Працював у двох ресторанах. Увечері на кухні, а ранком – як офіціант. Одним із моїх роботодавців був вірменин Карен. Нереально приємний і дуже працьовитий чоловік. Мені, взагалі, дуже подобаються люди,  які не соромляться забруднити свої руки.  Його ресторан має назву Carolina Seafood & Steak – там смажать стейки і подають морепродукти – лобстери, краби, гребінці. Коли ми були дуже завантажені, і люди стояли в черзі, щоб сісти за столик, то Карен у білому поло та штанях Томмі Хілфігер просто перевзувався у крокси і починав смажити м’ясо. З нього бігло десять потів, але він стояв біля гриля, розносив їжу і прибирав зі столів… Ось у цьому велика різниця між директорами і власниками ресторанів у нас і у США. У Штатах люди дійсно живуть своєю справою.

– Тож тобі подобаються люди, які не цураються «брудної» роботи, а ще ти казав, що й сам такий. Ким уже встиг попрацювати?

– Охоронцем на фестивалі триатлону. Це був дуже важкий досвід. У мене була рація, спеціальна куртка, всяке таке.  Був посудомийником, офіціантом. Працював у різних закладах харчування, крутив канапки. Розклеював реклами, польською їх називають «ульотки». А ще працював на інвентаризаціях, на викладі товару в Ашані, в Леруа Марлен. По господарству допомагав – підмітав, прибирав, грядки полов, копав. Якось так.

– Ти розповідаєш так, ніби не 19-річний хлопець, який веде відео-блог, а 40-річний дядько, який бачив життя… Коли ти це все встиг?

– У Польщі. Коли ти за кордоном і розумієш, що твої фінанси уже наближаються до мінімуму, то не хочеться телефонувати додому і казати: «Слухайте, можете мені вислати грошей?». Звісно, бувають екстремальні ситуації, або, як нині, завал із дипломними і сесіями, які потрібно закривати, – часу працювати немає і доводиться просити у батьків.

– Батьки дивляться «Бориспільського піжона»?

– Звісно! Більше того, мій тато навіть лайкає мої пости в Instagram. Він зареєструвався ще й у Facebook. Це мій найвідданіший фанат. Коли ми відзняли пілотний випуск «БП», то у мами був навіть прем’єрний показ. Їй дуже сподобалось, а тато запитав: «Ну, і що ти хочеш цим добитись?» А от у третьому випуску йому не сподобалось, що я не розповів, як він мене називає вдома.

– Маєш шанс виправити ситуацію, то як називає тебе твій тато?

– Парамон. Я з дитинства намагаюсь дізнатись, що це значить. Навіть у Google шукав і не знайшов. Тож для мене це просто прізвисько, яке мені дав тато… До речі, він дуже рветься у «Бориспільський піжон». Я часто викладаю його в соцмережах, і людям подобається. Мене навіть просять, щоб у нього була окрема сторінка, окремий блог. Якщо мого тата посадити за кермо, поставити камеру і зняти його поїздку від Борисполя до Києва, то там буде більше переглядів, ніж у «БП».

– Чого ніколи не буде у «Бориспільському піжоні»?

– У «Бориспільському піжоні» може бути все, окрім брехні і неправди. «БП» ніколи не продасться.

– Маєш якусь шалену мрію?

– Мрію про чорного цуцика французького, бульдога, щоб назвати його Ньорсік. Взагалі, я ще той мрійник – загадую бажання і коли зірка падає, і коли на годиннику висвічується «12:12». Нині моє найбільше бажання, щоб «БП» став успішних проектом. Ще одне зі своїх бажань сподіваюсь реалізувати вже цієї осені. Воно має зв’язок із «піжоном», але матиме інший формат. Єдине, що можу сказати – не пропустіть День міста, там все і побачите, сподіваюсь.

– Ти народився в Україні, навчаєшся у Польщі, вже встиг попрацювати у Штатах, а де планує жити бориспільський піжон?

– Коли поїхав до Польщі, мені казали, що я зрадник. Бачили б вони мій паспорт! Він майже повністю проштампований. Звісно, добре там, де нас немає. Якщо буде можливість доброї роботи у Польщі, то залишусь там. Якщо буде розвиток тут, а я вірю, що «БП» знайде свого глядача, до нас приєднаються багато класних, креативних людей, з якими будемо робити круті проекти, то залишусь в Україні. Штати – це окреме життя. Я раджу всім побувати у США – це нереальний досвід, інший світ.

– В одному з випусків ти казав, що зараз пишеш диплом. Для більшості студентів це справжній кошмар, але ти пишеш про вино, це якось розраджує?

– Коли у темах дипломних побачив слово «вино», то зрозумів, що це про мене, бо люблю часом «мекнути». Можу сказати, що робота вже готова, її перевіряє мій куратор, сподіваюсь, що їй сподобається. Тема звучить так: «Винний туризм», і пишу я про Україну. Як на мене, це чудовий пункт у біографії.

– Дегустацію твій диплом передбачає?

– Я готовий привезти з України кілька пляшок вина, щоб екзаменатори скуштували. Правда, щось мені підказує, що це буде зайвим, але з радістю налив би їм. Мені до смаку червоне сухе, особливо, якщо це зустріч у ресторані. Взагалі, кого я обманюю, яке є – таке і «мекаю», але не зловживаю і вам не раджу.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button