«Ми щиро вдячні людям за їхні добро і любов!»

Родина Клименків з Воронькова опинилася в дуже непростій, навіть драматичній ситуації: вже майже півроку немає поруч чоловіка і тата – забрала від родини війна на Донбасі. Його доля нині невідома, і важко крається серце дружини Тетяни, яка все сподівається, що чоловік живий, просто не може подати про себе звістку.

Тож усе господарство, а воно в Клименків величеньке – і корови, і свині, і кролі, і свійська птиця, ще й город – важким тягарем лягло на плечі мужньої і терплячої жінки. Звісно, допомагають діти, та їх ще треба ставити на ноги. Старша донька вступила цього року до медичного коледжу, молодший син — шестикласник Вороньківської ЗОШ.

Та чужа біда відлунюється в серцях різних людей, які, попри все, не втратили здатності співчувати іншим, і тоді, іноді зовсім несподівано, надходить така необхідна допомога.

Є на Бориспільщині незвичайна, а ще й дуже хоробра, як виявилося віднедавна, жінка — Процівський сільський голова Любов Чешко, яка вже разів з десять виїздила на позиції бійців АТО з гуманітарною допомогою. Тетяна Василівна передавала для них пиріжки. Тісто місила, а сльози лилися з очей: «Не скуштує мій Вася, то нехай інших хлопців потішить домашня випічка!»

Серце добродійки Любові перейнялося горем Тетяни, хоч і не з Процева вона: намагається зарадити, допомагає продуктами, цікавиться проблемами, щиро відгукується на прохання. А прохання в Тетяни було досить актуальним, як на наш час: адже велике господарство, за рахунок якого живе родина, потребувало гарної огорожі. Любов Іванівна домовилася з підприємцем Миколою Чепурко, який погодився  поставити її на вигідних умовах лише за собівартістю, та потрібно було заплатити дев’ять тисяч гривень, яких у сім’ї не було. Проте минуло небагато часу, і трапилося диво.

Про нього розповідає пані Любов: «Поки я думала, де знайти кошти, телефонує мені Тетяна і дякує за допомогу. Кажу, поки що рано, а вона відповідає, що огорожа вже стоїть, а підприємець Чепурко просив, щоб подякувала за сприяння. Телефоную самому підприємцю, щоб дізнатися ім’я благодійника, а він відповідає, що той побажав залишитися анонімним!»

Після цієї розмови телефоную Тетяні, окрім подяки на адресу Л. Чешко, М. Чепурка і невідомого благодійника, вона адресувала вдячні слова народному депутату України Сергію Міщенку, який постійно підтримує родину морально і матеріально: допоміг підготувати дітей до школи, виділяв кошти для проїзду доньки до медичного коледжу, допоміг у ремонті автомашини, посприяв у завезенні дров тощо. Надавав також юридичну допомогу.

Тетяна Василівна каже величезне спасибі й класному керівнику 6-А класу Воронківської школи, де навчається її син, Людмилі Михайлівні Телегуз, родині Шевченків, подружжю Любові та Михайлові Смусь, Валентині Василівні Пилипенко, директору Будинку «Ветеран» (с. Ревне) Оксані Миколаївні Сущенко та багатьом іншим волонтерам.

Хочеться лише додати: добрі справи людські записуються на небесних скрижалях, тож ті, хто робить їх щиро, не афішуючи, обов’язково отримають за них винагороду — Божі любов і благодать. А родині, якій з відкритим серцем ідуть на допомогу, набагато легше переносити своє горе. Це не втомлювалася повторювати під час нашої розмови дружина бійця АТО.

Наталія Можайкіна, «ТС»

 

Share Button