Був «закоханий в землю, а в сонце ще більше»

До 100-річчя від дня народження Василя Швеця

Їдемо до Іванкова. Древнє село з багатою  історією кликало на щемливе  побачення: у сільському будинку культури відзначали 100-річчя видатного земляка, відомого українського поета-фронтовика, прозаїка, перекладача, літературознавця, лауреата премій ім. В. Сосюри та П. Тичини  Василя Швеця.

Народ залюблений у швецьове слово, «у луги та поля над Ільтицею» поспішав стати свідками історичної події. Рідня, давні друзі, члени Національної спілки письменників України, знані українські поети, представники сільської і районної влад, освітянська еліта району, учні заповнили глядацьку залу сільського осередку культури. Здалося, що життя забило ключем саме тут. Саме тут вбачились  його зміст і велич. Подумалося: побільше б таких моментів, то й цінність життя  була  вищою…

До ювілею готувалися заздалегідь

В Іванківському музеї – виставка. Завідувач Петро Зінченко , підготував тематичну експозицію, де поетове життя, як на долоні. А в будинку культури –  ювілейне панно – рукоділля «Оксамит». Самі плели  вербове полотно, а на ньому в оксамитових травах портрет майстра поетичного слова, давні і сучасні вишивки, старовинний одяг, аплікації. Усе так вдало і гармонійно поєднано. Біля нього фотографуються на згадку, діляться спогадами. Звідси починається, так би мовити, передмова дійства.

Авторка проекту, керівник клубу рукоділля «Оксамит» Світлана Гасіч розповідає, що робота була копіткою, але цікавою. До неї долучилися митці, художники, декоратори, одне слово, небайдужі й залюблені в своє село іванківці:

— Під моїм керівництвом було зроблено понад сім десятків персональних виставок у різних країнах. Я бачила багато людей, музейних працівників та  культури, але щоб так ставилися до мистецтва і поставленої цілі, як в Іванкові,  не зустрічала. І це без найменшого перебільшення. Більше тижня ми розходилися з будинку культури опівночі. Все робилося з такою самовіддачею, з такою любов’ю.

Вишивають оберіг Іванкова

Дізналися ще про одне диво-з див, яке творять руки сільських майстринь – іванківський рушник. Оберіг Іванкова почали вишивати на Покрову. За словами художнього керівника Світлани Гарячої та директора Іванківського будинку культури Анатолія Урди, він буде досить  креативний, не схожий на жоден рушник. Роботу мають завершити до Дня села, що традиційно відзначають на Купайла.

«Ми любимо те, чим займаємося. Наше село славиться майстринями, та без натхнення і підтримки сільського голови Анатолія Тура навряд чи вдалося б мрії втілити в реальність», — зауважує С. Гаряча.

У спогадах, у віршах і пісні уклонилися землякові

Літературно-мистецький вечір «Уклоняюся рідній землі», сценаристом і ведучою якого була  С. Гаряча, з перших акордів заполонив учасників та гостей своєю невимушеністю і глибиною. У перших рядах Швецева гордість і його продовження – сини. Схожий на батька, мов дві краплі води, старший Тарас та  менший Андрій з сім’ями.

«Мій маленький Тарас і манюній Андрійко…» – так писав про своїх тоді ще соколиків Василь Степанович. А сьогодні це вже поважні сивочолі чоловіки з неабияким життєвим багажем. У залі  внуки, правнуки і найменша, принаймні серед присутніх, зернинка родинного колосу – праправнучка Ліза. Правнучка, поетеса Тетяна Казько,  член-кореспондент Національної академії педнаук Василина Хавроліна, маститі поети, лауреати багатьох літературних премій Ганна Чубач та Петро Засенко, члени Національної спілки письменників Микола Боровко, Володимир Литвин, самобутній поет Микола Федоров, краєзнавець Андрій Зиль, заслужені працівники культури Жанна та Юрій Бурчаки, начальник районного відділу культури Неля Кияшко. Районну та місцеву владу представляли радник голови районної ради Ольга Малишевська та Іванківський сільський голова Анатолій Тур. А. Тур привітав на іванківській землі добірне товариство, своїх односельців: «Ми горді з того, що саме наша земля народила Василя Швеця. Беручи до рук його книгу, немов опиняєшся зовсім в іншому світі — світі добра, любові, краси, який дарує душевний спокій».

Що вже любили і люблять в Іванкові українську пісню! Без неї не обходилися і у великій багатодітній родині Швеців, де співали від малого до великого. Співучою була й берегиня роду – мати Василина Іванівна. Тож зі сцени лунала улюблена пісня Швеців та й іванківців «Ой, гиля, гусоньки…», яку виконав місцевий жіночий вокальний ансамбль «Родина».

Швецеву поезію талановито читали переможниця районного шевченківського літературного конкуру Ярослава Гуленко, Ольга Малишевська, праправнучка Ліза, його сини. Пісню з фронтової лірики «Вогонь душі», музику до якої написав Ю. Бурчак, виконала Валерія Стрійчук. Кілька пісень місцевих артистів прозвучали і на музику відомого бориспільського композитора, заслуженого працівника культури України Сергія  Сокура. А вокальний дитячий ансамбль «Промінчик» презентував літературно-музичну композицію «Літо». Своєю акторською майстерністю третьокласники зуміли перемістити глядачів у найтеплішу пору. За вікнами зима, а в залі «правило» літо із джмелями, пахучими травами і квітами, поетично оспіваними В. Швецем.

…Зі спогадів і світлої пам’яті було зіткано вечір. Скромний, порядний, безумовно талановитий, «совість нації» — ось яким вкотре постав перед публікою Василь Швець.  Той, хто «…закоханий в землю, а в сонце ще більше. Що без нього і небо і наша земля?» На згадку про літературно-мистецький вечір кожен отримав збірочку творів та настінний календар, видані до сторіччя поета за підтримки продовжувачів швецевого роду.

Алла БОГУШ, директор районного радіомовлення

Share Button