Частинка її душі на полотні

Описуючи творчість маститих митців, звикли віддавати данину їх досвіду. Однак те, що побачила у виставковій залі міської бібліотеки на презентації робіт Марини Попович, виходило за рамки звичайних стандартів. Незвичайні кольори і людяність її картин влучно підмітила голова творчого клубу митців Борисполя Олена Кравчун. Побачивши картини Марини Попович на виставці в міській бібліотеці «Мала планета Україна», ще одна талановита майстриня — вишивальниця ікон Світлана Гасич вирішила, що це роботи художника з солідним стажем. Адже вони глибокі, в них відчувається життєва мудрість. І була приємно вражена, коли дізналася, що їх автор зовсім молода дівчина.

Марині Попович немає і тридцяти, таємниця ж її творчої зрілості не лише у Божому дарі, а й постійній роботі, як, втім, і в постійному незадоволенні собою, що не так часто зустрінеш серед митців.

Художниця провела дитинство у мальовничому селі Рогозів, де багатодітна родина її батьків придбала будинок. Тож дитячі роки минули серед чудової природи,любити яку її навчала вчитель біології Марія Килевник. Малювати любила з дитинства. І не просто любила, її мама Валентина Іванівна пригадує, що Марина почала малювати, тільки-но навчилася тримати в руках олівець. Певно це і є той самий дар, який закладено в людині Богом, і питання лише в одному — як вона навчиться ним розпоряджатися у подальшому житті.

Марина зуміла це зробити. Підтвердженням тому є незвичайна, інакше просто не назвеш, персональна виставка її картин. Власне, вона не перша. Уже були творчі презентації молодої художниці у бібліотеці міста Хмельницького, в Києві під час навчання у Національній академії художнього мистецтва та архітектури, в Будинку художника та й у нас, у Борисполі, у державному історичному музеї. Та на цій виставці зібране виплекане останніми роками, це не просто своєрідний творчий злет, це звіт самої душі. Особливість творчості Марини в тому, що вона у кожній картині лишає частинку своєї душі, те, що не скаже на широкий загал, світле і потаємне. І ця краса душевна розпочинає окреме життя, радуючи інших.

Особливо вражають картини «Калинова пісня», «Українка», «Молитва», «Єва». Кожна незвичайна і по-своєму гарна. Є на виставці й копії, та вони не просто так з’являються в творчості художниці, а коли дійсно її вразила картина, зачепила чутливу струну у власній душі.

Тож до уваги читачів інтерв’ю з Мариною ПОПОВИЧ.

— Марино, що для Вас творчість?

— У кожну людину Бог уклав зернятко Божого дару. Для мене  це зернятко –творчість художника. Я тішуся, що можу дарувати плоди своєї творчості людям.

— Чи пам’ятаєте свій перший малюнок?

— Скільки себе пам’ятаю,стільки й малюю. У дитинстві дуже любила малювати принцес. Малюючи їх, намагалася висловити свій внутрішній світ.

— А нині що подобається малювати?

— Ліричні, храмові мотиви, натюрморти, пейзажі. Мені імпонують сюжети, в яких присутня певна загадковість. Іноді не одразу вдається те, що хочеш передати на полотні. Буває, у відчай впадаєш, коли щось не вдається одразу. Щоб досягти у малюванні своєї мети, втілити творчий задум, потрібні праця і терпіння.

— І в результаті досягаєш успіху?

— Не завжди, у мене і невдачі бувають, досить часто.

— Тобто Вам притаманне постійне невдоволення собою. І це є стимулом для подальшого вдосконалення.

— Можливо, так. Проте яка радість настає, коли досягаєш того, що хотів!

— А про що мрієте в цьому житті?

— Творчість – це моє життя. А життя і є сама мрія! Воно ж таке прекрасне. Треба лише вміти це помічати.

— Але ж у Вас є прагнення, бажання чогось досягти?

— Звісно. Та найголовніше — стати справжньою людиною. Адже в кожному з нас є чимало такого, що не гідне звання людини. А творчість, самовираження — це те, що завжди з тобою в процесі твоєї реалізації як людини в цьому світі.

— У багатьох Ваших картинах присутні релігійні мотиви, а ще відчувається Ваша любов до рідної землі. Недарма і виставка носить таку красномовну назву. А чимало різних цікавих сюжетів промовляють до людських душ. Певно, щоб бути справжньою художницею, треба багато чого знати?

— Людина має всебічно розвиватися. Я з дитинства ставила собі запитання: у чому сенс життя? Щоб знайти відповідь, читала чимало філософських праць. Нині знайшла ці відповіді у православ’ї. Тож деякі мої роботи навіяні церковними сюжетами. А на четвертому курсі зробила дипломну роботу на релігійну тематику. Це моя картина «Молитва». Вона була оцінена на «відмінно».

— Ви вільний художник-живописець, деякі з Ваших робіт можна придбати. А чи є такі роботи, що ні за які гроші не віддасте?

— Так, деякі картини дарую рідним, є картини для майбутніх поколінь, для мого роду. Це «Калинова пісня», «Молитва», «Єва», деякі інші.

— А «Сліпа дівчинка»?

— Це подарунок мамі, вона їй дуже подобається. Хоча це копія з картини відомого англійського художника. Мене вразила сама ідея, філософська концепція: навколо така краса, яскраві метелики, веселка на небі, а сліпа дівчинка її не бачить. У цій картині те, що постійно є в нашому існуванні, — краса та біль.

— Можливо, в копії присутнє і щось Ваше?

— Усе ж таки копія має якнайбільше відповідати оригіналу. Художник вчиться на копіях. А щось моє тут, безперечно, є, адже душі у всіх людей різні.

— Які у Вас конкретні плани на майбутнє?

— Творчо розвиватися, робити виставки і, звісно, цим дарувати радість іншим.

— А як Вам сьогоднішня презентація?

— Навіть не очікувала, що все буде так гарно. Скільки людей прийшло, які чудові виступи, музичні подарунки! Хочу подякувати працівникам бібліотеки, які на такому високому рівні все організували.

Виставка Марини Попович експонуватиметься у міській бібліотеці до 22 листопада, запрошуються всі бажаючі. Певно кожен знайде в цих картинах щось близьке лише йому і отримає радість від творчості, яка для художниці і є самим життям.

Наталія Можайкіна, «ТС», фото Тетяни Підгурської

Share Button