Машина-раритет та її дбайливий господар

Цікаві факти про Бориспіль та бориспільців

У бориспільського пенсіонера Бориса Винника є незвичайна машина. Це «Побєда» 1949 року випуску. І хоча це вже вік «поважний», чоловік дорожить нею і на жодну іншу міняти не збирається. Він може годинами розповідати про свою помічницю по господарству та цікаві історії, пов’язані з нею.

«Такої машини немає ні в кого не лише в Борисполі, а й, мабуть, у Київській області», – з гордістю каже ветеран.

Як же Б. Винник став власником цього рідкісного автомобіля? У далекому вже 1970 році чоловік вирушив на найбільший тоді на теренах Радянського Союзу авторинок в Єревані. Там, до речі, продавали навіть «Чайку», що належала першому космонавту Юрію Гагаріну. Борис мав на меті придбати ГАЗ-69. Та побачив у ряду, де стояли  «Побєди», цю червону красуню і закохався. Так трапляється і при зустрічах із жінками – кохання з першого погляду! Стояв і вже не міг очей відвести.

А потім були перемовини з колишнім господарем автомобіля, значущою за тодішніми місцевими мірками людиною, начальником одного з великих єреванських складів, традиційні кавказькі шашлики, цікава екскурсія столицею Вірменії, яку колишній власник автомашини вирішив подарувати гостеві з України, і довгий перегін через гірський перевал звивистими кавказькими автошляхами до самої домівки.

Тоді машини саме цієї марки можна було ще побачити на дорогах. Нині ж вони сприймаються як справжнісіньке диво. І єдиним його володарем в Київській області (йдеться про автомобіль саме 1949 року випуску) є наш земляк.

Більше того, його машина не лише в доброму стані, а ще й на ходу і справно відмотує свій кілометраж. Щоправда, через подорожчання бензину чоловік користується нею лише у разі нагальної потреби. Він тримає господарство, а щоб забезпечити худобу і птицю кормами, треба завантажити немало. І де там тому «Москвичеві» чи «Волзі»! «Коли зніму сидіння, до тонни вантажу вміщується, а з причепом – то й усі дві!» – хвалиться господар раритету. Звичайно, буває, що на ній у гості до родичів разом з дружиною вирушають, і тоді до блиску вичищений автомобіль сяє, виблискуючи  червоними боками, наче новий.

Цікаво, що Борис Прокопович навчив водити машину дружину, двох доньок, другого зятя (перший уже мав водійську спеціальність) та онуків. Може, колись ще й правнуків навчатиме азам водіння саме на цій машині.

Історія цієї марки автомашин, якщо коротко, така. Перші «Побєди» з’явилися у 1947 році та з подачі самого Сталіна були названі так на честь перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні. На одній із них їздив сам верховний генералісимус. Випусків «Побєди» було лише чотири – у 1947, 1949, 1952 і 1954 роках. Потім виробництво цих авто у Радянському Союзі припинили, оскільки патент було викуплено поляками. А вони, звісно, будь-що купувати б не стали. Б. Виннику як професійному водієві найбільше подобається у «Побєді» велика місткість кузова, економне споживання пального та добра прохідність нашими дорогами.

Останнім часом машина дедалі частіше привертає зацікавлені погляди і пішоходів, і водіїв. До Бориса Прокоповича підходять просто незнайомі люди і запитують дозволу сфотографуватися на її фоні. Одного разу навіть слугувала на весіллі молодятам, яким захотілося відзначити своє свято в атмосфері старовини. Багато хто з молоді сьогодні навіть не знає, що це за марка.

Професійний водій, який возив ще колишнього керівника сільгосптехніки, свого часу відомого на теренах Бориспільщини Луку Боковенка, пізніше — сорок років водив бензовози у БМУ-53, пишається своєю «Побєдою». Навіть механіка на неї призначив – власну дружину Поліну Іллівну, яка перед виїздом чоловіка обов’язково все перевірить: і гальмівні шляхи, і систему керування та й дрібний ремонт може зробити.

Тож якщо побачите на бориспільських дорогах майже новеньку на вигляд червону «Побєду», не дивуйтеся, не думайте, що це заповзятливі кіношники знімають фільм про післявоєнні сорокові, просто в неї є чудовий господар, який любить автомобілі, техніку і може дати лад у всьому. І саме йому цей раритетний автомобіль завдячує своїм довгим життям.

Наталія Можайкіна, «ТС»

Share Button