Наталія Глущенко: «Дітям потрібні кльові батьки»

«Я насолоджуюся дітьми», – каже Наталія, заколисуючи двомісячного Мишка. Вона успішний підприємець, громадський діяч, а ще мама шістьох діток. Родина Глущенків уже звикла ламати стереотипи і доводити, що великі родини – це «кльово».

У них великий будинок, де доволі місця для улюбленої кішки, іграшок та ігор, а ще для численних друзів. «Наші діти запрошують сюди своїх друзів, адже цей дім ми будували для них», — каже жінка.

Наталія зізнається, що в питанні виховання вона доволі консервативна, але, поза тим, вдома панує цілковита демократія. Жінка любить дитячі бешкети і пустощі, а ще переконана, що дітям потрібні «кльові» батьки, з якими можна поговорити і посміятись. Наталія переконана, аби розуміти своїх чад, з ними потрібно говорити, а ще – читати книжки з психології, що дадуть відповідь на багато запитань.

Про виховання, онуків, стільці, любов, дружбу та багато іншого Наталія Глущенко розповіла журналістам «ТС».

Дружба між чоловіком і дружиною навіть важливіша за любов

— Секрет щасливої родини – взаєморозуміння між чоловіком і дружиною. Особисто для мене важливіша не любов, а дружба, а ще – вміння розмовляти, обговорювати, шукати компроміси, не залишати образи на наступний день.

Чоловік для мене єдиний друг, а любов – це наші особисті стосунки. Родина – це геть інша річ, там працюють інші правила. Також серед секретів щасливої родини – праця і повага.

Мама я консервативна, але дитячі бешкети люблю

— Я – консерватор і дуже жорстка мама. Моє слово – закон і не слухатись суворо заборонено. Проте так я їх виховую, поки вони маленькі, а коли йдуть до школи і починають розуміти світ – усе змінюється. Поза тим, дуже люблю, коли діти бешкетують. Їхні дрібні капості для мене не жах і не стрес. Мені було весело, коли малеча затопила кімнату, а потім вимокувала воду килимами. Проте усе має свою межу. Покарання у нашій родині можна отримати за образи, хамство чи неповагу до батьків. Іноді можу зірватись і накричати, але бити – ніколи. Коли «охолону», то діти самі йдуть до мене, і ми все обговорюємо.

Дитина – не власність, а особистість

— Кожна мама має пам’ятати, що дитина – не власність, а особистість, яку потрібно виростити і закласти в неї ті якості, що допоможуть їй у подальшому житті. Своїх дітей я вчу бути добрими, уважними й працелюбними, а ще пояснюю, як потрібно себе відстоювати і захищатись.

Не варто  сприймати дитину як «дитинча», яке постійно має бути «під крилом». Побились у школі? Окей, буває. Якщо говорити про виховання доньок, то варто просто частіше згадувати себе. Якось мої дівчата говорили між собою, і я почула таке: «Ні, не треба брехати, мама все одно чомусь усе знає».

Найбільша помилка виховання дітей – не приділяти їм часу. У мене його теж було обмаль, бо я і працювала, і господарство вела, але ті найцінніші хвилини з ними я намагалась вихопити.

Я не читала «моралі» про алкоголь

— Наші діти не вживають спиртне і не палять. На ці теми ми говорили, коли їм було по 11 і вони їздили відпочивати у різні табори. Я не читала їм «моралі», говорячи про алкоголь чи тютюн, а просто звертала увагу, як змінюється поведінка людей, які випивають чи курять. Допомогло.

Міша – це пригода

— Раніше я не розуміла жінок, які народжували після 35-ти. Мені було 27 років, коли народила п’яту дитину. Планувала собі так – до 30 років моя малеча підросте і піде у садки і школи, а я ще молода і зможу повернутись на роботу. Остання вагітність стала для мене справжньою пригодою. Спершу був стрес, а зараз розумію, що це моє велике жіноче щастя. Це геть інша свідомість і відчуття.

Першу дитину народила, коли мені не було ще й 20-ти років. Тож коли завагітніла Мішою, боялась, що буду для нього підстаркуватою мамцею, а до школи, взагалі, поведу  «пенсіонеркою». Проте у пологовому побачила, що не одна така. Все змінилося, нині багато жінок першу дитину народжують у 30, а в 40 – другу чи третю. Мишку уже два місяці, і за цей час я поглянула на світ по-іншому. До того ж для мене нічого не зупинилося, так само працюю і займаюся громадською діяльністю.

Час на себе завжди є

— У мене завжди є час на себе. Дуже люблю читати і маю величезну бібліотеку, люблю шити. Щоб прийняти душ, нафарбуватись чи зробити маску, багато часу не потрібно. Я все це роблю для того, аби мати гарний вигляд і не соромити своїх дітей.

Якось, після народження другого сина, потрапила з ним до лікарні. За кілька днів усе відділення знало, що я багатодітна і маю п’ятеро дітей. На мене витріщались і перешіптуватись: «Як? Чому? І це в наш час…». Я на все це відповіла так: «А ви що очікували побачити мене старою і товстою?» Саме так і було, адже інших вони не бачили. Це приклад стандартного мислення – якщо багатодітна, то або неблагополучна, або стара, товста і страшна.

Тож своїм прикладом моя родина ламає ці стереотипи і переконує, що можна виховувати дітей і працювати.

До того ж з часом все набридає – гулянки з друзями, мандрівки, і приходить час, коли хочеш, аби поряд були рідні люди. Тобто я хочу сказати, що не варто ставити на шальки терезів народження дитини і якийсь свій меркантильний вибір.

В очікуванні онуків нам знадобиться запастись тарілками та стільцями

— Онуки – це тема для жартів у нашій родині. Коли всі збираємося за столом, то час від часу намагаємося підрахувати, а скільки ж їх може бути. Щоправда, жодного разу так до якоїсь цифри і не дійшли. Проте вже зараз, коли до нас приходять гості, і за стіл сідає не менше 25-ти людей, ми ледве-ледве знаходимо необхідну кількість стільців. І хоча наші діти ще не одружені, однак розуміємо, що на майбутнє треба щось вирішувати зі стільцями, а також поповнити запаси тарілок.

Своїм дітям завжди казала: «Я не ваша служниця»

— Родина – це робота, і виховання дітей теж. Поки вони були малі, я крутилась, як білка, але завжди говорила: «Я не ваша служниця. Ви маєте обслуговувати себе самостійно».

Своїх хлопців вчу так: «Дружина не повинна бути вашою рабинею. Ви маєте вміти випрати собі білизну, шкарпетки. Чоловік – не домашня тварина, а особистість, і дружина за ним доглядати не повинна». Тож у мене вони вміють робити по дому все.

Дівчат же навчаю, що «заміж» – це не розвага, а важка праця. Тож потрібно вміти готувати, шити і вести домашнє господарство, щоб потім проблем не було. Можна вигадувати різні казочки, але справжнє життя інше.

Дітям потрібні «кльові» батьки

— Коли діти виростають, їм потрібно, аби поряд були «кльові» батьки, які на одній хвилі з ними. Я часто чую від друзів моїх дітей: «Ви така кльова!». Аби стати людиною, з якою цікаво спілкуватись, потрібно розвиватися, розуміти їх потреби і жертвувати своїми поглядами заради їх світогляду.

Іноді доводиться придушувати в собі страх та переживання, коли діти йдуть пізно гуляти чи вчаться їздити за кермом. Але що таке страх, порівняно з їх щасливими очима?

«Кайфую від дітей»

— Я кайфую від дітей. Бачити їх разом успішних, гарних і розуміти, що це твоє, – велике щастя.

Хочу сказати усім-усім жінкам: народжуйте у будь-якому віці і незалежно від того, у шлюбі ви чи ні. Дитину можна виростити і без чоловіка. Діти – ось справжній сенс життя, мотор, який змушує рухатися вперед, – дбати про здоров’я, «рости» на роботі і мати неперевершений вигляд.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button