Справжні мотиви його подвижницької, Богоугодної діяльності — творячи добро ближнім, нести у світ святість

Міському голові Борисполя,

депутатам Бориспільської міської ради,

топонімічній комісії міськради

Шановні добродії!

З відходом у вічність Софронія (в миру Дмитрук Дмитро Савич), митрополита Черкаського, Канівського і Бориспільського, Україна втратила неординарну особистість і вірного сина. Більшість із вас хоча й не були знайомі з митрополитом Софронієм особисто, але чули про його добрі справи, бачили творіння розуму і рук цього непересічного церковного і громадського діяча.

Неспростовний юридичний та історичний факт: саме Софроній – ідеолог та ініціатор спорудження в Борисполі величного храму, в якому благочестиві християни прославляють Бога і який нагадує всім про героїчне минуле нашого міста та гідно уособлює духовні прагнення сучасників. Саме він, уродженець славної Волині, став будівничим Борисо-Глібського собору – особисто керував будівництвом, виконуючи одночасно функції архітектора, художника, проєктувальника, виконроба, постачальника, бухгалтера, касира, експерта-контролера, збирача коштів тощо.

Софроній ніколи не вважав себе політиком, але як громадянин і патріот позитивно ставився до шляхетних цілей мирної національно-демократичної революції періоду 1989-91 рр. Поділяв програмні положення Народного Руху України –  організації, що була її рушійною силою. Саме Софроній освятив синьо-жовтий прапор перед його підняттям над будинком міськради. Сталося це задовго до того, як Верховна Рада затвердила такий стяг Держаним символом України.

Наочним підтвердженням великої поваги бориспільців до Софронія стало обрання його на перших демократичних виборах, що відбулися навесні 1990 р., депутатом міської ради.

Усі, хто добре знав Софронія, стверджують: на відміну від багатьох керівних чиновників — осіб бездуховних, примітивних і мізерних, йому чужі були амбітність, пихатість, прагнення значущості, наживи, похвали й земної слави. Справжні мотиви його подвижницької, Богоугодної діяльності — творячи добро ближнім, нести у світ святість.

Чимало інтелігентних осіб ще й досі згадують Софронія теплими словами за людяність і доброту, моральність і чесність, доступність і щирість, за невтомну працю на ниві християнської духовності та української культури.

Як діяльна, креативна і високодуховна особистість він назавжди вписав своє ім’я в історію нашого краю. Три десятиріччя тому і в наступні роки не було в Борисполі діячів, рівних Софронію за моральним авторитетом і духовною значущістю. Тому не лише для служителів церкви, а й передусім для місцевих політиків і посадовців — для всіх, хто переймається власним іміджем, хто хоче залишити по собі добру пам’ять, Софроній має стати прикладом високої доброчесності, особистої скромності й культури, великої діяльної любові до Бога, до Правди, до України.

Ми, влада і громада, маємо виявити посмертну вдячність митрополиту Софронію за його багаторічну подвижницьку працю в нашому місті. Передусім – зберегти пам’ять про нього для нинішнього і майбутніх поколінь бориспільців. Одним із виявів нашої громадянської зрілості й цивілізованості стане увічнення імені видатного діяча в топоніміці міста. Для цього пропонуємо назвати (перейменувати) одну з вулиць Борисполя на честь Митрополита Софронія.

Жителі Борисполя

Share Button