Валерій КСЬОНЗЕНКО: «Епоха дилетантства почалася з 90-их і триває 25 років, а дилетанти приходять дедалі крутіші…»

 До 25-ої річниці Незалежності Україна прийшла із багатьма залежностями різного ступеня складності: енергетичною, корупційною, фінансовою від МВФ,  що роблять її в умовах війни слабкою, неефективною і, як писав ще Т. Шевченко, убогою і безталанною.

Коли вже заживемо по-людськи «на нашій славній Україні» та на бориспільській землі, розмірковував в інтерв’ю для «ТС» досвідчений політик і бізнесмен Валерій Ксьонзенко.

Співрозмовник зізнався, що прагне тісної дружби з офіційним Борисполем, але не готовий заходити на міський будівельний ринок як забудовник; також зауважив, що не схвалює парад і скандальну роботу парламенту.

  • Досьє
  • 54 роки, юрист за фахом, кандидат економічних наук.
  • Трудову діяльність розпочав слюсарем, пройшов довгий шлях до посади голови наглядової ради АБ «Банк національного розвитку», був власником агрофірми «Лан», працював на ринку продажу нафтопродуктів, з 2007 р. – президент інвестиційно-будівельної компанії «Місто». Займається благодійністю, але не афішує цього.
  • Захоплюється спортом. Дайвер. Як сертифікований технодайвер занурюється на глибину до 60 м. З дитинства займається футболом, любить гольф і великий теніс.
  • Ксьонзенко-політик – за мирне врегулювання конфлікту на сході та проти міжусобиць у радах усіх рівнів, готовий до компромісу з будь-якою політсилою. Пропагує мир, законність, професіоналізм.
  • Одружений, має трьох дітей.

— Валерію Петровичу, до облради Ви прийшли від Борисполя у складі «Опозиційного блоку». Як допомагаєте місту?

— Бориспіль я добре знаю і люблю, був тут депутатом, секретарем ради, бориспільці підтримали мене на виборах минулого року. Моє завдання: виконати усі свої передвиборчі зобов’язання перед людьми й лобіювати інтереси міста і району в області, до того ж я входжу до складу депутатської бюджетної комісії, через яку розподіляється обласний бюджет, затверджуються всі програми, що фінансуються областю. Помітно, що Бориспіль розвивається, але шкода, що жодної офіційної пропозиції чи звернення про конкретну співпрацю від міськради Борисполя до мене як депутата облради поки не надходило. З мого боку були ідеї допомогти з асфальтуванням вулиць, тротуарів, запровадити енергозберігаючі програми для міста, що передбачають утеплення фасадів шкіл, садочків за бюджетні кошти області. На що Бориспіль відповів словесною згодою, але з кроками у цьому напрямку не вийшло. Міськвиконкому потрібно було надати документи на розгляд області з конкретними  проектами, розробленими й затвердженими впродовж року. Без таких ініціатив мені лобіювати інтереси міста в облраді важко. Погано, що у міську раду не пройшли депутати від Опозиційного блоку. Але, я вірю, що нам з міським головою Анатолієм Федорчуком вдасться знайти зручний час для перемовин і виробити чітку стратегію співпраці міста з облрадою. Переконаний, діалог буде на благо Борисполя.

— З Бориспільським районом такий діалог відбувся?

— З районом тісно контактую, є звернення від голови РДА Дмитра Вороніна, від сільських голів з різних питань. Область допомагатиме з ремонтом ЦРЛ, будівництвом нового корпусу лікарні, проект якого був нещодавно оприлюднений. З цього приводу були зустрічі з керівництвом району, з головним лікарем. Потенціал в області є, розуміння з районом існує, буде й підтримка.

— Не вважаєте і власним недопрацюванням той факт, що Бориспіль, потерпаючи через перенавантаження  транзитним транспортом, не порушує питання про будівництво об’їзної дороги на обласному і державному рівнях?

— Складно нині говорити про такі масштабні проекти. В обласних владних верхах немає єдності, окремі обласні гілки діють як лебідь, рак і щука: їм важко визначитися, які проблеми первинні, що і як робити … Звідси й корінь проблем у взаємовідносинах області з містами. Об’їзна дорога Борисполю потрібна, але ні місту, ні області не під силу її побудувати без держави. Це питання потрібно «пробивати». Але бориспільці  мовчать, тема не лобіюється. В області є зацікавленість відновлювати ділянки об’їзних шляхів навколо столиці, залучаючи кошти держбюджету, але в одеському напрямку, ніяк не бориспільському. Вже відбулася презентація проекту на обласній колегії заступником губернатора Київщини Левом Парцхаладзе. Чому так? Напевно, бориспільським депутатам слід тісніше працювати з обласними колегами.

— В Україні заговорили про критичний стан сміттєвих полігонів. Бориспіль має такий поблизу аеропорту, на території Глибоцької сільради. Будівництво сміттєпереробного заводу реальне сьогодні?

— Обласні депутати розуміють важливість проблеми зі сміттям на Київщині. На часі розроблення обласної програми щодо упорядкування полігонів, приведення їх у відповідність до санітарних норм та будівництво сміттєпереробних заводів, сортувальних ліній. Важко працювати в цьому напрямі через низькі тарифи. Низька рентабельність не приведе жодного закордонного інвестора. Самоокупність сміттєпереробного заводу – 30-40 років, а вартість проекту сотні мільйонів доларів. Який бізнесмен вкладе такі гроші в країну, де неможливі довготривалі економічні та політичні прогнози? Єдиний шлях вирішення проблеми – силами України: біля існуючих полігонів відводити землю під будівництво заводів на кошти міського, обласного і державного бюджетів, залучати гроші з київського бюджету, бо столиця розподіляє свої відходи по полігонах області, і Борисполю дістається. Шкода, що місцеві органи влади по всій області замовчують сміттєві проблеми, які можна вирішувати спільно.

— Екологічні проблеми району вам відомі?

— Звичайно. 22 серпня у мене була зустріч з громадським активістом Ігорем Левіним, який розповів, що на території їхньої сільради знаходяться резервуари з каналізаційними стоками, що вже давно переповнені, й відходи утворили озеро близько 15 тис. кв. м, нечистоти отруюють екологію, ґрунтові води. Це катастрофа для району, Борисполя. Я вивчатиму проблему, обговорюватиму її в області.

— Головний архітектор Борисполя в інтерв’ю «ТС» сказав, що влада міста планує аукціони на ділянки комунальної власності з певним цільовим призначенням для забудовників, щоб обирати вигідні  проекти. Ви очолюєте компанію, що будує житло в столиці. Чи готові працювати за нових умов на будівельному ринку Борисполя?

— Однобоко підходити до будівельних проектів не можна. Для успішної реалізації проекту слід дотримуватися трьох складових: інтереси міста, інтереси інвестора, користь для громади. Мені складно говорити про стан будівельного ринку Борисполя, я його не ви-вчав, але якщо сюди йдуть інвестори – це плюс. Як забудовник не прагну будувати тут, про що говорив і раніше. Чому? Бо отримати дозволи тут складно. У головного архітектора міста забрано частину повноважень, частково передано їх депутатській будівельній комісії, останнє слово у питанні, видавати чи не видавати містобудівні умови, – за виконкомом, у складі якого мало спеціалістів будівельної галузі, тому чекати фахового розуміння там нереально. Складні правила гри не влаштовують, тому зацікавленості немає.

— Україна пафосно відзначила 25-ту річницю Незалежності. Є чим пишатися?

— Показники України не райдужні, як і перспективи, на жаль. Коли країна проголосила Незалежність у 1991 році, то ніхто не думав, що через 25 років матимемо такі «здобутки». За чверть століття, а це великий термін, країна не навчилася бути самостійною, державна система не працює для людини як головної цінності держави, рівень життя низькій, українцю незатишно, некомфортно у своїй країні. Тарифи зростають, інфляція, курс долара росте, бо по-іншому неможливо виконувати бюджет, виплачувати зарплати бюджетникам. Економіка не працює, немає надходжень до бюджету, тож за рахунок курсу поки компенсується фінансовий дефіцит. Це глухий кут, бо країна виживає за рахунок позик МВФ, панічно чекає чергового траншу, який доведеться колись повертати. Усі стандарти для українця знизилися. Будь-який студент назве первинну ознаку держави, це – її кордони. У нас кордони відкриті, на сході триває не АТО, а війна. Україні потрібен мир.

— Мир можливий за нинішньої влади?

— Можливий, якщо захотіти. Потрібні домовленості на Донбасі.

Чому цього немає? Бо зовнішня політика України неефективна, як і внутрішня, що є наслідком політичних протистоянь всередині країни, відсутності цілісності у парламенті, в уряді, де не вщухає боротьба за владу. Через міжусобні війни нинішній політичній еліті ніколи думати про зовнішню політику, виробляти стратегію завершення війни.

— Який вихід бачите?

— Потрібні перевибори парламенту, і чим раніше, тим краще. Нинішнє скликання Верховної Ради повністю себе дискредитувало, українці розчаровані її роботою. Зрозуміло, нардепи не здатні домовлятися. Усі з тривогою чекають вересня, коли повернуться з канікул парламентарі.

— Що чи хто є найбільшим внутрішнім ворогом українців?

— Нещастя України – це дилетантство. Епоха дилетантства розпочалася в 90-их і триває 25 років, дилетанти приходять дедалі крутіші. Звідси безглузді реформи, законопроекти. У нас усі на всьому розуміються, усі про все судять. Признач будь-кого на будь-яку посаду – ніхто не відмовиться і не скаже: «Вибачте, я не можу бути міністром, бо мені бракує досвіду, знань, організаторських здібностей». Ні! Усі готові бути губернаторами, замами. Вони приходять у владні кабінети й сидять, бо не знають, що і як робити. Дилетантство в усіх органах влади, його наслідок – корупція, ігнорування законів. Корупція сьогодні нагадує рекет: тобі ставлять жорсткі умови – або так, або ніяк. І ти повинен платити. Усім це набридло.

— Яку бачите українську модель майбутнього в ідеалі?

— Скажу про особисте переконання, виходячи з життєвого досвіду. Я народився в Радянському Союзі, на той час великій і сильній країні, але він розпався. Я завжди хотів, щоб Україна стала сильною, самодостатньою, впливовою. Хто нам її таку подарує? Європа? Міністри-іноземці? Ніхто, поки ми, українці, не змінимо свою країну й не виробимо грамотну зовнішню політику. Україні не воювати з сусідами потрібно, а налагоджувати прагматичну дружбу, економічно вигідну, щоб українці жили достойно, відповідно до світових стандартів. Я проти інформаційного нагнітання ненависті між українським і російським народами, потрібно шукати шляхи примирення. Позитивні зміни в Україну прийдуть зі зміною політичної еліти, з патріотичними поглядами й цивілізованими підходами, без революцій, мирним шляхом.

— Чи виправдані витрати на військовий парад на Хрещатику, що не є переможним?

— Хизуватися воєнною технікою можна, але в мирний час, у період війни в країні воєнну спроможність держава має демонструвати на фронті, на передових позиціях, озброївши своїх захисників. Тому я не розділяю ідею маршу. Я за належне фінансування армії державою, яка не повинна  перекидати цей обов’язок на плечі волонтерів. Нам потрібна обороноздатна дієва армія, а не одноразова святкова показуха на Хрещатику.

— Вірите, що настануть світлі часи для України?

— Вірю, тому залишаюся тут, працюю. Україна зміцніє як держава.

— Чекатимемо ще  25 років?

— Потенціал в Україні величезний, гадаю, років через три-чотири все зміниться, коли сьогодні досягнемо політичної стабільності. Тому бориспільцям хотів би побажати терпіння, миру й віри в себе та Україну.

Оксана КОБЗАР, «ТС»

Share Button