«Лети, душа, лети, в далекий сад під вільне Небо!»

Кажуть, що в душу зазирнути неможливо. Це так – якщо нас туди

не пускають. А коли нас у душу запрошують?!..

Мій сусід Тарас Пушкáр подарував мені на день народження книгу поезії з промовистою назвою «Крик душі». На титульній сторінці зазначено, що автор збірки – Олександр Колос.

«А хто такий Олександр Колос?» – запитав я. «Це мій племінник. Він помер у травні минулого року», – відповів Тарас.

Згодом, гортаючи книгу «Крик душі», вчитуючись в окремі її рядки, я неодноразово ловив себе на думці, що тримаю в руках по-справжньому дорогоцінну річ, яка особисто для мене є справжнім відкриттям. Адже я добре знаю всю родину Олександра Колоса по лінії матері. Я пам’ятаю його прадіда Василя Пушкаря і прабабу Марію. Дід Олександра, В’ячеслав Пушкáр, у мої дитячі роки був для мене старшим і авторитетним товаришем, з якого я багато в чому брав приклад. Ще маленькою дівчинкою я пам’ятаю і маму Олександра Колоса – Оксану. А от з ним самим я знайомий не був.

Уже зі сторінок книги я дізнався, що душа Олександра Колоса відійшла до Господа у віці 28 років. Коли Саші було сім місяців від народження, лікарі виявили у нього страшну хворобу – дитячий церебральний параліч. Але… Ще в дошкільному віці хлопчик почав вивчати англійську мову. Згодом зайнявся і німецькою. Здобувши середню освіту, закінчив Міжнародну академію управління персоналом. Вірші почав писати ще в школі. Неодноразово друкувався у місцевих газетах свого рідного Борисполя, у письменницькому тижневику «Літературна Україна», в деяких зарубіжних виданнях. Брав участь у творчих вечорах та фестивалях, а на літературних конкурсах навіть посідав призові місця.

Олександр Колос зачаровано дивився на цей безмежний і прекрасний світ широко відкритими очима свого зболеного серця – «Погляньте, рождається зоря! Всесвіт не має кордонів» або «Далека дорога того, хто іде до зірок» чи «Скажіть мені, де в світі цім є чесні люди?» Його цікавили найрізноманітніші аспекти людського буття – «Що є те, ім’я чому – Життя?», «Світ замовк. Послухай, чуєш?! Тиша…», «Розростайся, українська ниво – Рости духовний наш потенціал».

Сашко філософськи розмірковував про свою особисту долю та про долю рідної Вітчизни, про боротьбу між добром і злом, про швидкоплинність людського життя. Його творча уява образно малювала «трояндову дорогу» і «в серці незгасаюче проміння». А одним із своїх основних завдань він бачив таке: «Виплекать, зростити величну Українську мову, Щоб нею з світом говорити».

Своїми думками про творчість Олександра Колоса і про нього самого на сторінках книги «Крик душі» діляться кілька авторитетних людей. Зокрема, настоятель розташованої на території Міжнародної академії управління персоналом церкви Дванадцяти апостолів протоієрей Діонісій Мартишин називає Олександра Колоса садівником поетичного саду. Священик у своєму роздумі про цю обдаровану особистість зазначає, що Олександр Колос «навіки залишиться в пам’яті близьких і рідних як борець проти брехні, гноблення, злоби, підступності, байдужості і несправед-ливості… Незважаючи на виснаження людською байдужістю, він бачив своє призначення і споглядав накреслений Всевишнім Господом – Творцем шлях у служінні слову», – стверджує протоієрей Діонісій Мартишин.

Ідейним натхненником випуску книги «Крик душі» є доктор педагогічних наук, доктор теології, професор Галина Сáгач. Вона називає Олександра Колоса своїм духовним синочком і дякує Господу «за благословенну  зустріч (хай і коротку) у нашому буремному сьогоденні». «Ти – моя перша втрата улюбленого студента, обдарованого поета-аматора у моєму професійному житті», – звертаючись до свого учня, зазначає Галина Сáгач.

Високої думки про творчість Олександра Колоса і відомий поет, голова Асоціації поетів-ронделістів України Микола Боровко. Він переконаний, що «Олександр Колос – своєрідний у своїй поезії…, вибудував свій світ, який не порівняти до інших». І хоч «його життя – це мінне поле (нам важко уявити себе в його проблемах)», «він був справжнім і хотів, щоб світ навколо нього був таким». А справжність Олександра Колоса, на думку Миколи Боровка, – «у боротьбі за щастя, за кожний день, за посмішку, за можливість подарувати її людям».

Поетична збірка «Крик душі» з’явилася на світ завдяки мамі Олександра Колоса – Оксані Пушкáр, і приурочена до перших роковин від дня смерті Олександра. У передмові, яку Оксана Пушкáр назвала «Слово до сина», вона пише: «Любий Сашуня! От і народилася вистраждана, довгождана, виплекана і виплакана книга з твоїми віршами, про яку ти так мріяв…, так довго чекав, але так і не дочекався. Пробач мені, сину, якщо в цій книзі я щось зробила або написала не так, як тобі хотілось би. Ти ж знаєш, що я від поезії і літератури взагалі дуже далека. Але заради тебе і твого нездійсненого довелось і мені дечому навчитися за цей рік… Рік – це тільки мить. Рік – це ціла вічність. За цей рік я багато разів розмовляла з тобою, навіть більше, ніж за останні декілька років. Розмовляла, розмовляю і буду розмовляти, але відповіді, мабуть, отримаю тільки тоді, коли зустрінусь з тобою у Вічності…

У Бога немає мертвих, для Нього всі ми живі. І я так буду думати і жити. Ти просто поїхав до далекої Америки чи Австралії, ти просто далеко від мене, але Живий. Люблю тебе, моє дитя!»

І сама книга, і її назва, і вступне слово Оксани Пушкар – це справді крик душі. Вірніше буде сказати, крик двох душ – матері і сина. Свої душевні болі Олександр Колос виливав у формі поезії (українською, російською чи англійською мовами). А мама – прозою, обрамленою гіркими слізьми.

Особисто для мене книга «Крик душі» є переконливим свідченням материнського подвигу Оксани Пушкар. Адже ця жінка завдяки чистій, непідробній, великій материнській любові зуміла своє змучене страшною хворобою дитя в прямому сенсі слова поставити на ноги, зуміла дати синові освіту і виховати його справжньою людиною, розвинути в ньому даний Господом талант до віршування. Вона не тільки серце, вона всю себе віддала дитині. Мама Оксана була прикладом для сина – прикладом людяності, прикладом любові та відданості, прикладом жіночності.

Тому й не дивно, що один з віршів Олександр Колос присвятив рідній матусі:

Із сотень існуючих шляхів

Ти вибрала один – нелегкий.

Бог тебе благословив

На путь істинної жінки!

Першим вчителем був біль –

Сміх образливий і дзвінкий,

Бог тебе благословив

На путь істинної жінки!

Другий вчитель –

Радість, сльози,

Сльози додавали гіркоти,

А радість змушувала жити.

Бог тебе благословив

Життя жінкою прожити!

Третій вчитель воскресив,

Зерно надії після сліз –

Досвід научив

Людей бачити наскрізь.

Насмішки, гіркота і радість

Щирих сліз,

Щоби життєвий шлях пройти.

Бог тебе благословив

Життя жінкою прожити!

Володимир Татаренко,

завідуючий сектором Секретаріату Кабінету Міністрів України, автор і ведучий передачі «Благовіст» на першому каналі Українського радіо

Share Button