Пізнавальний «Бориспільський край» утретє прийшов до читача

Перший випуск краєзнавчого альманаху «Бориспільський край» потішив своїх шанувальників у 2013-му, через рік з’явився ще один – другий. А днями для  вчителів, учнів, студентів і всіх, хто не байдужий до рідного краю, ще один ужинок – черговий, третій випуск. Серія таких доробків виходить за підтримки Бориспільської міської влади, а от головним редактором і упорядником є Володимир Литвин, заступник директора Бориспільського державного історичного музею, член Національної спілки краєзнавців України. Оформлення цієї книги і поліграфічні можливості набагато вищі попередніх. Третій альманах віддруковано Білоцерківським видавництвом ТОВ «Білоцерківдрук». Фахівці дуже відповідально поставилися до роботи, переконатися в цьому можна, взявши видання в руки.

Книга вміщує кілька розділів: «Проза», «Поезія», «Студії. Рецензії. Огляди», «Історичне краєзнавство»,  «Народознавство»,  «Методичне мистецтво», «Мистецький вернісаж».

Читача неодмінно зацікавить перша частина роману-трилогії молодого письменника  Сергія Дячука. Дитяча проза нашого видатного земляка Івана Чумака та Михайла Конончука. До речі, у видавництві «Український письменник» наразі  готується до другу збірка прозових творів Івана Чумака. Приємно здивує читачів і проза бориспільки Світлани Тимченко. Десять новел не залишать нікого байдужим. Хоча її проза ще як слід не досліджена й літературним критикам є над чим працювати.

Поезію представлено такими постатями, як Григорій Тименко та велика добірка поетичних творів самобутньої головурівської поетеси Ніни Ігнатенко. Великий розділ під загальною назвою «Бориспільська ронделіада» наповнили 13 авторів. Минулого  року в Борисполі відбувся Перший Міжнародний фестиваль ронделя і після того, як не дивно, цей пласт зацікавив багатьох. Щоб бодай узяти участь у такому конкурсі, потрібно було написати поезію саме цього жанру. Тож у цій рубриці всі місцеві поети представили свої ронделі.

Читачам буде надзвичайно цікаво побачити і ознайомитися з розділом «Мистецький вернісаж». Око милують сім унікальних портретів із колекції «Галерея Сулим». Раніше вона знаходилася в родовому Сулимівському маєтку, а потім була перевезена до Національного художнього музею України. Аби показати, наскільки багата талановитими  та видатними особистостями наша земля, в альманасі і вміщено ці портрети. Зрозуміло, що значимою для всіх нас є й постать Павла Чубинського: читачам репрезентовано  десять казок, написаних у Борисполі.

Головний редактор альманаху Володимир Литвин про роботу над виданням каже так: «Матеріали до книги збиралися не в один день, на це йдуть роки. Але для того, аби укласти, упорядкувати та відредагувати альманах, теж потрібен час. Разом зі своєю донькою Людмилою ми трудилися над ним близько півроку. Всі вихідні, вечори, а іноді й ранки складали в тугий сніп уже дозріле колосся. З усіма героями так званого роману знайомий не заочно, а  особисто. Вони ходять поряд з нами одними вулицями і стежками. Тому можна було показати глибину кожної особистості, яка так чи інакше причетна до рідного краю.

Найголовніше треба виробити певну концепцію самого видання. Це було не так складно, адже три десятки років я присвятив літературній Бориспільщині. У моїй картотеці вже більше сотні письменників, поетів, які пов’язані з Бориспільщиною. Тому все бачиться чітко й зрозуміло. А от суто технічний процес надзвичайно складний і займає чимало часу».

Коли все вже було зібрано й упорядковано, почалася копітка робота з видавництвом ТОВ «Білоцерківдрук» адже хотілося, аби побачило світ  не лише пізнавальне, а й презентаційне видання, яке не соромно подарувати гостям із інших областей та країн. Книга слугуватиме й відмінним подарунковим виданням, адже ілюстрована оригінальними картинами і надрукована на якісному папері.

Наразі приступили до роботи над наступним випуском альманаху, бо цього року їх заплановано два. Матеріалу достатньо, залишається лише зробити макет книги. В. Литвин вважає, що якими б масштабними не були задуми, та без фінансування втілити їх у життя неможливо. Тому вдячний, що міська влада охоче підтримує такі проекти і насамперед людей, які творили й творять, звеличуючи своїм талантом рідну землю.

Алла БОГУШ, директор районного радіомовлення

 

Із прозових творів Івана ЧУМАКА

ВДЯЧНИЙ ПОЦІЛУНОК

Тільки-но блудний домочадець ступив на рідний поріг, як навстріч бабуся Христя:

– Ой, лишенько! Ой, онучок ненаглядний! – пригорнула до себе та в сльози: – Хто ж це тебе, малятко, неволив? Де й за що?

– Бабусю, воленьки в мене, хоч відбавляй, – ласкаво поплескав по спині старенької.

– Ліс вивчав, його нічне життя. Дуже цікаво. Буде про що розповісти класу, коли Марія Петрівна розпитуватиме про літні канікули. Слухатимуть з роззявленими ротами! – У доброму настрої почувався онук. – А де ж це мої батьки? Ще лише пів на сьому. – Глянув на годинника.

– Ой, дитя моє, вони ж цілу нічку й очей не змикали. Чекали, чекали, а тебе все нема. Вони й до Оленки, й до Данилка. А тії: удень бачилися на горі, а куди потім подівся, не знають. Гадали, побіг додому, – схвильовано передавала бабуся сімейні переживання.

– А як засвітало, поспішили до сільради. Тривогу бити та тебе всім миром розшукувати.

– Мама з мобілкою? – перебив бабусині бідкання.

– А як же, як завжди…

– Бабусю, буду вдячний, набери маму…

Старенька скоренько підняла апаратика, котрий завжди напоготові поряд з годин­ником. Пальцем зацокала по циферблату:

– Ганнусю, це ти?

Тої ж миті Тодось вихопив з бабусиної руки телефон і дзвінким голосом озвався:

– Матусю! Це я, Тодось, все гаразд!

Які слова знайшлися у мами, а потім і в тата, бабуся не чула. А лише по тому, як онук кліпав очима, морщився й хитав головою, було очевидно, що йому перепала добряча прочуханка. Та під кінець зв’язку Тодось повеселів. Певне, він дочекався ласки і приязні й пообіцяв:

– Це для мене – гарна наука. Клянуся, самочинства більше не допущу… – витримав паузу й завершив: – Але ж у якому важливому поході я побував! Я вибрав мету і я її досяг! А ви додому не вертайтеся, бачу по годиннику: вам пора на роботу. Увечері побачимося. Розповім про свої пригоди, матимете гору задоволення.

Отак, у чому повернувся з лісу, в тому ж одязі, з банкою в кульку випурхнув за двері. Лише бабусі гукнув:

– Любенька, насмаж мені яєшні, я скоро буду…

Догадуєтеся, куди поспішав герой нашої розповіді? Звісно, до Оленки.

Коло дверей веранди її будинку натиснув на кнопку дзвінка. І ось на порозі вона сама, в рожевому сарафанчику і з гвоздичкою в чорній косі. Тодось у гумових станцював уклінне «па» і подав банку вогнистих полуниць:

– Оленко, твій день продовжується. Ось тобі мій подарунок – лісова смакота…

Оленка зашарілася, зарум’янилася, мов подаровані сунички:

–  Я знала… Я передбачала… Ти – справжній лицар…–  від збентеги дівчинці забракло вдячних слів. Натомість вона близько підступила до Тодося й поцілувала його в щічку.

Share Button