Вадим Парасочка: «Я принципово тримаюся відсторонено  від процесу пошуку вільних земельних ділянок»

З першої спроби двері управління містобудування та  архітектури Бориспільського міськвиконкому не відчиняються для простих відвідувачів, як я. Тугі, перекошені, скрипучі, вони піддаються силі й натиску. Символічно, погодьтеся, як і те, що у ветхому одноповерховому  приміщенні, яке прибудоване до єдиної у Борисполі «пам’ятки архітектури» – старої пожежної вежі, – де розміщене архітектурне управління, архітектурою і не пахне: мілкі східці ведуть до тісної темної конторки, де стіни з товстим крейдяним намазом та хвиляста багаторівнева підлога… Інтер’єр не дуже. Не гоже, відмітила, працювати в «хрущобах» та ще й на території мікрорайону з народною назвою «Лоховка» відповідальним за архітектуру і містобудування сучасного Борисполя.

Керівник установи Вадим Парасочка розділив мою точку зору щодо незавидних умов праці й виділив годину з робочого графіка на інтерв’ю. Говорили з головним архітектором про архіважливе: механізм пошуку для отримання у власність земельної ділянки та чи діють у місті преференції на землю тим, хто з депутатським мандатом або чином у владі. Запитувала, як живеться архітектору на одну зарплату і як він реагує на хабарі.

Співрозмовник на незручні запитання відповідав стримано, про роботу говорив без прямолінійності, але не відмовчувався про особисте. У ході бесіди я побачила не стільки чиновника, як людину, яка хоче жити в оновленій Україні, а тому змінює її в силу своїх посадових обов’язків,  паралельно вибудовуючи власну родину і себе самого за християнськими канонами.

– Розкажіть про себе. Де навчалися, де живете? Хто Ваша родина?

– В управлінні я з 2008 року, на керівній посаді офіційно півтора року, півроку був виконуючим обов’язки начальника. Народився на Полтавщині, школу закінчив у Переяслав-Хмельницьку. Навчався у Полтавському технічному виші на інженера-будівельника, до Борисполя працював у різних установах. Як потрапив сюди? Був цікавий період, коли я обіймав посаду  директора адміністративного департаменту страхової компанії в Києві, де отримував високу зарплату, мав соцпакет, авто, простір для самореалізації.  Але в один прекрасний момент зрозумів, що витрачаю по чотири години щодня на дорогу до роботи, де вже всього досягнув. Коли у нас народився син, я усвідомив, що багато пропустив, коли росла донька, тому щоб не повторити батьківських помилок молодості – звільнився за власним бажанням і місяців зо три був безробітним. То була прекрасна перерва, я відчув смак життя, важливість сім’ї. Згодом колега Мирослава Штребтієнко, яка теж з Переяславщини, запросила на посаду заступника.

– Не шкодуєте, що проміняли Київ на Бориспіль?

– Ні. На цій посаді важко емоційно, бо доводиться приймати рішення, від яких залежить багато і для тебе як фахівця, і для міста, але завжди керуюся законом. Коли прийшов зі страхової компанії, де діяли чіткі інструкції, відступитися від яких можна, лише попередньо юридично обґрунтувавши крок і отримавши згоду засновників. У Борисполі я зіткнувся з труднощами у функціонуванні місцевого самоврядування: чиновник відповідає за своє рішення перед законом, а депутат – перед виборцями, тому останні дозволяють собі «загравати» з людьми, навіть якщо їхня позиція суперечить закону. Але мене знають як людину принципову, законослухняну – чи це йдеться про питання землі для бабусі, чи посадовця.

– Вдається тримати позицію?

– Поки, дякувати Богу, немає чого соромитися. Були суперечки з депутатським корпусом, з керівництвом міста, але, благо, законність брала верх, спасибі міському голові за підтримку.

– Міська влада наголошує, що у Борисполі вільних земельних ділянок немає, але що не сесія, то такі виділяються десятками, серед новоспечених власників – і кияни, і керівники. Яка чесна схема пошуку для отримання земельної ділянки?

– Відповідно до чинного законодавства кожен громадянин має право на безкоштовне отримання земельної ділянки, але, як показує практика, не завжди має таку можливість, бо існує територіальний дисбаланс. Наприклад, на Бориспільщині безліч охочих на землю, а на Полтавщині – ніхто її не бере. Я принципово тримаюся максимально відсторонено від процесу пошуку вільних ділянок у місті. Об’єктивно, в архітектури є напрацювання, що дозволяють робити висновки щодо конкретних ділянок, але як такої бази даних вільних земель у нас немає. Як відбувається пошук? Частина людей беруть спадщину, у когось є доступ до кадастрових карт, у інших, можливо, є зв’язки із землевпорядними організаціями чи доступ до їхньої бази даних. Із 2006 року в Борисполі активно йде процес виділення ділянок, а місто не гумове, зрозуміло, вільних ділянок дедалі менше. Якщо подивитися на публічну кадастрову карту, то місто фактично розділене – навіть болотисті та засмічені місцевості, чагарники.

– Ви отримали ділянку?

– Оформлена на мене земельна ділянка є у Переяславі. У Борисполі я купив ділянку, де побудував будинок.

– За особистим  проектом?

– Ні, коли будувався дім, я тільки почав працювати в архітектурі, тому високих вимог до проекту не було, зараз бачу всі його недоліки. У мріях – колись жити в компактному ергономічному будинку, побудованому за своїм проектом, у мальовничому місці за містом. Масштабність житла не в тренді.

– Недавно прочитала замітку: в центрі Лондона заборонили будувати елітну висотку, бо більшість квартир там розраховані на одинаків – студії, однокімнатні. Мовляв,  таке планування не спонукатиме власників до створення сім’ї , народження дітей. Навіть за часів Хрущова проектували маленьке, але двокімнатне житло. Як оцінюєте факт, що в Україні зараз будують більше однокімнатних квартир?

– В Україні  на будівельному ринку реалізовуються бізнес-проекти, які їхнім власникам приносять максимальну вигоду за мінімальних витрат. Компанії не хочуть вкладати кошти в інфраструктуру, соцоб’єкти, а держава їх не зобов’язує. За таких правил гри не хочеться допустити, щоб Бориспіль перетворився на спальний район типу Троєщина. Моє завдання як архітектора – врегульовувати баланс між житловою та промисловою забудовою. Добре, що буде фабрика корпорації «Рошен», є перспектива для інших інвесторів. Проблема в тому, що ми не маємо законного права контролювати виконання містобудівних умов та обмежень, які видає наше управління, це компетенція Київської обласної інспекції архітектурно-будівельного контролю. Але співпраці як такої немає, хоча це неприємно визнавати.

У розвинених країнах людина забезпечена соціально, там діє закон, ринкові відносини. У нас людям доводиться виживати хто як може, економлячи на всьому. Наприклад, мене кум просить зробити проект, я його прошу відремонтувати машину, бо він на СТО… Дилетантський підхід до серйозних справ залишається. Ми бідні, бо жадібні, бо критикуємо владу, яку самі ж і обираємо, ми працюємо за смішні зарплати, бо дурні… Це замкнене коло.

– Після революції не стало по-новому? Хабарі пропонують?

– (Сміється). Розкажу історію: після Майдану до мене приходить людина, якій я не видав дозволів, з претензіями, що я корупціонер, хабарник. Я спокійно пояснив гостю законність свого рішення. Він зрозумів і тут же: «Точно, ти правий, то, може, домовимося?!» Розумієте парадокс ситуації?

Я намагаюся жити і працювати по совісті, щоб не заплямувати себе й передати світлу карму дітям.

– Яка Ваша офіційна зарплата?

– Її підвищили до п’яти тис. грн.

– А неофіційна? Чи Ви живете на одну зарплату?

– Мені у конвертах не платять.

Вас на посаді більше критикують, ніж хвалять. Я. Годунок на липневій сесії виступав, що Ви,  цитую: «… продав інтереси міста і розказує байки, що немає повноважень. Відмовляє людям у виділенні ділянок під садівництво – це порушення. Гульківку здає, каже, біля озера зведуть пьятиповерхівку, а запроектовано дев’ять поверхів». Що скажете?

– Проблема в тому, що немає чітко виписаних законодавчих норм щодо  виділення чи не виділення земельних ділянок у межах місті під садівництво, тут є безліч нюансів, тому перед прийняттям рішення не видавати землі під садівництво я радився з колегами з інших міст, з обласним архітектором. Депутати часто спекулюють поняттями в угоду виборцям, а для мене першочерговим є закон, фаховий підхід. Через це сперечаюся з радикальними особистостями.

Щодо будівництва біля озера Гульківка – це сирий проект, на стадії обговорення. Решта цитати – популізм.

– Земельні ділянки у Борисполі, де планується багатоповерхова забудова, проходять тендер для визначення, умови якої із компаній-претендентів вигідніші місту?

– Ні, земельні ділянки під висотну забудову виділені раніше, й сьогодні перебувають в оренді юридичних осіб, які мають право на передачу своїх прав чи передачу землі в суборенду тощо. Зараз місто не виділяє землі під багатоповерхову забудову. У планах – проведення аукціонів. Суть така: виставляється на аукціон ділянка комунальної власності з певним цільовим призначенням, і той забудовник, який запропонує кращий проект, освоює її.

– У Борисполі ростуть таунхауси, як гриби після дощу. Чи законно?

– Коли б не було попиту на таке житло – не будували б. Суттєвий нюанс: забезпечення таких об’єктів комунікаціями та облаштування прибудинкових територій, бо у законі не прописано вимоги до такого житла, є роз’яснення щодо інженерних мереж. Обов’язковими є централізовані водопровід і каналізація, парковка, зелені зони. Ми видаємо будівельний паспорт, де передбачено індивідуальний житловий будинок, а будується таунхаус. І ми безсилі. Будконтроль здійснює ДАБІ, ними усе вводиться в експлуатацію.

У наданих державою повноваженнях міському архітектору немає впливу на якість, вигляд чи форму архітектурних об’єктів. Якщо будується у місті об’єкт, я можу пропонувати зміни, скажімо, у фасаді, але ці вимоги в рамках, передбачених законом. Місцеві ради теж не можуть впливати на процес будівництва, але є можливість створити інспекції буднагляду на місцях,  пройшовши акредитацію в області й отримавши волю ДАБІ, але поки такої у Борисполі немає. Чому? Область не дає згоди.

– Окремі з нинішніх міських депутатів перед виборами говорили про недосконалість генплану Борисполя й потребу його перегляду…

– Генплан Борисполя затверджений у 2007 році, є план зонування територій, межі міста чітко визначені, є проект землеустрою. Завдання – зберегти площі, визначені для промзони, для зелених насаджень, для соціальних приміщень (передбачено 16 садочків і 18 шкіл). Усі ці визначені генпланом ділянки зі стратегічним для розвитку міста призначенням не забудовуються, це, вважаю, досягненням управління архітектури. Згідно із законом зміни до генплану вносяться один раз на п’ять років. Бориспіль не робив цього від 2007 р. Навіщо? Генплан передбачає сталий розвиток територій до 2020 р. Що міняти? Забрати землю, відведену під садочок? Може, хтось із депутатів і хотів би переглянути генплан, щоб знайти собі вільну земельну ділянку в такий спосіб.

Щодо розширення меж Борисполя, це є бажаним і планувалося, але справа копітка, потрібна згода РДА, усіх сільрад, потім результат розглядатиме область, далі – Верховна Рада. Гадаю, варто чекати територіальної реформи, об’єднання громад, що дасть поштовх до розвитку Бориспільщини.

Якими об’єктами  у місті можна пишатися?

– На колір і смак товариш не всяк. Як на мене, цікавий об’єкт у Соцмістечку від ПрАТ «Агробудмеханізація» – п’ятиповерховий комплекс з підземним паркінгом. Якісні оздоблювальні матеріали, благоустрій у нерухомості від«Альтіс-Девелопмент». Компанія продає квартири різного планування з варіантами внутрішнього оздоблення, як це роблять на Заході.

– Чим займаєтеся у вільний від чиновницьких обов’язків час? Про що  мрієте?

– Займаюся спортом, це підтримує тіло і дух у формі. Ще маю незвичне хобі – налаштовую супутникове телебачення, встановлюю «тарілки» друзям, знайомим; давно вчу англійську, рівень володіння досить високий, але не ідеальний.

Останній проект, над яким працював з архітектором забудовника, – фасад «Кінг-Конга». Думаю, вийшло симпатично. Моя мрія – працювати колись приватним архітектором, взяти великий проект, скажімо, театру, і реалізувати його від початку до завершення.

– Хочете, щоб Ваші діти обрали професію, пов’язану з архітектурою?

– Я раджу 16-літній доньці кожен день дізнаватися щось нове, бути сьогодні кращою, ніж учора. На жаль, поки не слухає. Яку професію обере вона, не важливо. Головне, щоб була гарною дружиною, матір’ю. Для сина професія значима, йому потрібно буде забезпечувати сім’ю.

– Паралельно з кар’єрою, побудували міцні сімейні стосунки?

– 25 червня відзначали 18 років, як ми з дружиною разом. За цей період навчилися йти на компроміс, є повага, розуміння. Для мене це важливо.

Оксана КОБЗАР, «ТС»

Share Button