Прихожанка Рогозівської церкви на честь святителя Миколи Чудотворця через півстоліття впізнала на іконі Святу Ксенію Петербурзьку

Жителька Рогозова, колишня сільська вчителька, нині пенсіонерка Ольга Соловей неквапливо, наче про якусь буденну справу, розповідає про справжнє диво. Та як би там не було, незвичайна подія насправді трапилася з радянською студенткою Олею у 1964 році, більш ніж півстоліття тому.

Її навчання у педагогічному училищі могло тоді перерватися через важку хворобу, яка спіткала дівчину з села Іванків, що на Бориспільщині, раптово і зовсім несподівано. Півроку Оля пролежала в лікарні, потім одержала путівку в санаторій «Сосновка», що на Черкащині, та хвороба не відступала. І ось у санаторії комсомолка з віруючої родини, звичайно ж, потай, але постійно і щодня зверталася до Бога з одним і тим же ревним проханням допомогти вилікуватися. Так минуло півтора місяця.

Одного разу відпочивальники вийшли на зарядку. Оля помітила хлопця у спортивному костюмі, який не приєднався до всіх, а кудись побіг. Запитала про нього в одного з товаришів. А той відповів: «Це наш Славко. Він капітан футбольної команди санаторія і ганяє м’яча зранку до вечора. Яка там може бути зарядка!»

«Невдовзі бачу видіння, — розповідає пані Оля. — Стою біля свого ліжка, і раптом на стіні зліва з’явилися темно-зелені, ошатно вбрані двері з завісою. Не встигла роздивитися цю красу, як на протилежній стіні бачу інші двері, не такі ошатні, як перші, з темно-зеленою каймою, вони відчинені, і в кімнату заходить висока жінка середніх років у зеленій кофтині, довгій спідниці і білій хустині. Чомусь на мене величезне враження справила саме ця біла хустина. Жінка проходить кілька кроків, зупиняється і промовляє українською мовою: «Ти вилікувалася, а той хлопець, Славко, ні, бо він всю енергію віддає м’ячу». Потім жінка повертається і швидко йде до дверей. Водночас в інших дверях, що утворилися на стіні, з’являються і готуються до виходу три мужніх на вигляд хлопці. На цьому видіння зникло».

Вражена дівчина стала з подивом пригадувати дивне видіння. Хто це був, може, Матір Божа? Святих тоді вона зовсім не знала. «Скільки ж ця жінка робить добра людям! —подумала. — Вона ж за кілька секунд одразу двом передбачила, а скільком допоможе протягом дня, року, всього людського життя!». А ще Олю вразило, як красиво, хоча й поспіхом, незвичайна відвідувачка це робила.

Про своє видіння Оля розповіла лікарці, а та порадила розповісти все Славкові. проте дівчина посоромилася і попросила зробити це лікарку, можливо, після почутого він не приділятиме так багато часу футболу. Певно, лікарка виконала її прохання, адже через два дні хлопець прийшов і попросив у неї велику сітку, яку вона плела для спортивних занять, і жоден не згадав про дивне видіння. Часи тоді були атеїстичні, а вони ж обоє — члени ВЛКСМ. Але з того дня хвороба від Олі відступила і більше нічим про себе не нагадувала.

Вона закінчила педучилище, вийшла заміж за іванківського хлопця. Здібній молодій вчительці пропонували роботу в Борисполі, та їй більше подобалося працювати у сільській школі. Молода сім’я переїхала до Рогозова, де з’явилося місце вчительки молодших класів. Вчителів на релігійні свята змушували чергувати біля церкви, до храму заходити заборонялося, та все одно подумки сільська вчителька завжди зверталася до Бога, ніколи не забувала про дивне видіння і дякувала Небесним Силам за вимолене  одужання. Швидко минали роки, не зогледілася, як підросли дві доньки-красуні, а в матусине волосся роки вплели сивину. Часи змінилися, і вже ніхто не забороняв людям приходити до Бога.

«Так трапилося, що першою до храму почала ходити моя старша донька Олена, а потім і мене заохотила, — розповідає пані Оля. — Одного разу на якесь релігійне свято ми прийшли до нашого храму в Рогозові. Вона ставить свічку, а я підняла голову і дивлюся на ікони. І… раптом бачу на одній із них образ тієї жінки, яка приходила до мене в палату санаторію «Сосновка». Вражена, кажу: «Олено, та це ж та сама жінка, яка приходила 50 років тому! Хто вона?» «Та це ж блаженна Ксенія Петербурзька». Я одразу ж ставлю їй свічку. «Олено, так ось чому ти назвала свою молодшу сестричку Ксенією! А тобі ж тоді було лише чотири рочки. Ось що ще тоді зв’язувало нас із цією святою!» Вирішила замовити їй подячний молебень, але боялася помилитися. Тож коли повернулася додому, увечері в своїх молитвах звернулася безпосередньо до Ксенії Петербурзької. Поговорила з нею про молебень, сумніви, невпевненість у тому, що це була саме вона.

І ось лягаю спати і бачу сон: надворі ніч, над Рогозовом темно-темно, і лише в небі ледь помітна лісосмуга з невисоких дерев. В кінці неї ходить група людей різного віку. Одразу за лісосмугою стає зовсім світло, наче відрізано, бачу поля, дерева. І ось від цієї групи віддаляється жінка у такій самій довгій спідниці, кофтинці і білій-білій хустці, як і тоді, п’ятдесят років тому. Вона робить кілька кроків, повертається і каже своїм супутникам: «Знаєте, скільки у мене ще роботи!» Видіння на цьому перервалося. Я ж подумала, що свята почула мене або почув мій Ангел-охоронець і передав мої слова. Ось так ми знову зустрілися».

Подячний молебень Святій блаженній Ксенії Петербурзькій у Рогозівському храмі, де знаходяться ікони з двома її образами, відслужив отець Сергій. Пізніше Ольга Антонівна багатьом односельцям розповідала про неї і своє дивне видіння. Вона вважає Ксенію однією з тих святих, які здатні допомагати людям за найважчих обставин. Тож, спираючись на власний досвід, радить: «Головне – вірити в Бога. За його ласкою, свого часу хтось прийде до Вас і допоможе. Можливо, серед цих помічників буде Свята блаженна Матір наша Ксенія Петербурзька. Вона продовжує працювати. Якщо немає можливості поїхати до її могилки з дзвіницею, все одно моліться! Свята почує. Але потрібно самим іти до храму. Я ж дякую Господу за те, що послав до мене святу Ксенію Петербурзьку. Адже Він завжди з нами, Він – Живий і кличе нас на добрі справи. Тож не втомлюйтеся просити Його про допомогу, як колись за далеких радянських часів зробила я».

Наталія Можайкіна, «ТС», фото Ольги Рогач

Ольга Антонівна Соловей біля картини із зображенням Рогозівського храму, яку намалювала її донька Олена, художниця-аматорка

Share Button