ОБГОВОРЕННЯ ТРИВАЄ

Обговорення щодо присвоєння імені Віктора Йови Бориспільському державному історичному музею триває вже другий місяць.

Міжнародний благодійний імені Ярослава Мудрого
Фонд сприяння розвитку української національної школи
Yaroslav Mudry International Foundation of Education
Бориспільському міському голові Федорчуку А.С.

Шановний Анатолію Соловйовичу!

У зв’язку з тим, що в Борисполі активно обговорюється тема присвоєння імені Бориспільському краєзнавчому музею, вносимо пропозицію присвоїти цій установі ім’я Полонського Андрія Матвійовича, який був директором Бориспільського крає-знавчого музею на початку XX ст., активно організовував та проводив археологічні розкопки в м. Борисполі, зібрав велику колекцію історичних знахідок.
Полонський Андрій Матвійович народився 1893 року в родині священика, помер 1933 року. Він був талановитим педагогом, активним громадським діячем, членом Української Центральної Ради 1-го і 2-го складу, актором театру Леся Курбаса, засновником лялькового театру у м. Борисполі, членом Борис-пільської «Просвіти», учасником Бориспільського антибільшовицького повстання 1920 року. В радянську добу його ім’я було несправедливо забуте. Сьогодні настав час повернути ім’я Андрія Полонського із забуття.

З повагою Президент Фонду Стрілько В.В.

 

Хай торжествує пам’ять!

Обговорення щодо присвоєння імені Віктора Йови Бориспільському державному історичному музею триває вже другий місяць. За цей час вже чимало людей висловили свій погляд на цю ідею, звернули увагу на цікаві факти, пов’язані з іменем Віктора Івановича. Ми, працівники музею, хто мав щастя працювати з Віктором Йовою, вважаємо за потрібне поділитися з громадою своєю правдою.

Дбаючи, щоби місто увійшло в завтрашній день оновленим, сучасним, ми не повинні забувати про збереження історичної пам’яті. Тої правічної мудрості, що її наші предки передавали з покоління в покоління і що з покоління в покоління була рушійною силою українського духовного прогресу. Адже виховання історією серед факторів, які формують духовний світ людини, її світоглядну і громадянську позицію, відіграє надзвичайно важливу роль.

Щоби голос віків звучав на повну силу для нащадків, щоби донести до них велетенський віковий обсяг життя людей, створюються музеї – своєрідні каталоги людської пам’яті. Тільки вони зберігають пам’ять та передають духовний зміст, їх триєдина функція – збереження, дослідження й презентація музейного предмету – робить музеї однією з головних ланок збереження культурно-історичної спадщини.

Візитною карткою музею є його зібрання. Кожний музей має свою історію створення, отримання та надходження експонатів. Адже збирання музейних колекцій є одним з найважливіших завдань музейників впродовж усього часу функціонування закладу. Крапелька за крапелькою, крупинка за крупинкою, з дня у день – довгий і кропіткий, і єдиний шлях творення музею.

Цінність музею визначає в значній мірі і його однорідний, монолітний характер. Це не випадкова збірка предметів, а найповніше відображення життя міста та району, в якому створено музей, з якого він немов органічно виростає.

Наш музей – безцінна скарбниця бориспільської історії. Колектив музею вбачає своє головне завдання у тому, щоб у максимальній повноті представити духовну культуру рідного краю, зібрати усі можливі речі, документи, видані на нашій землі чи про нашу землю, й зберігати їх як національні пам’ятки нашої культури.

Початкові музейні дослідження мали більш-менш інформативний характер, та поступово накопичувалися найнеобхідніші музейні збірки, які до певної міри документують усі періоди культурно-історичного розвитку бориспільського краю. Можна стверджувати, що наш музей гідно продовжив закладені ще у 20-их роках минулого століття А.М.Полонським підвалини музейної справи в Бориспільському районі. Однак для нашого музею, як і для багатьох бориспільців, першим у цій важливій справі став Віктор Іванович Йова. Його по праву можна назвати одним із перших фундаторів бориспільського краєзнавства.

Непересічна особистість, невтомний шукач, талановитий дослідник, художник, археолог, а ще – майстер на всі руки, Віктор Іванович відіграв провідну роль у створенні музею, у формуванні музейної збірки. Започаткована ним музейна збірка, яка формувалася протягом багатьох років, стала справжньою скарбницею духовних і матеріальних цінностей багатьох поколінь бориспільців.

Довгий час Віктор Іванович виношував мрію про створення музею рідного краю. Поступово, крок за кроком, залежно від життєвих обставин, реалізовував він цю свою життєву програму. Вивчав архівні матеріали, збирав разом з однодумцями старовинні речі по селах і в місті, зберігши, щоб не загинули безповоротно, багато речей. Мрії Віктора Івановича виявилися пророчими й цілковито збулися. У листопаді 1967 року, за сприяння місцевої влади, у Борисполі було відкрито музей. Віктор Іванович назавжди пов’язав своє життя з музеєм. Він став першим й незмінним протягом більше тридцяти років його директором. Виявляючи виняткову працездатність, віддавав весь вільний час улюбленій справі. Встигав, окрім основної роботи (адже музейну виконував на громадських засадах), займатися музеєм.

У 2007 році на святкуванні 40-річчя музею Микола Петлицький згадував, як усе починалося. Ось та «гарна молода команда», яка творила музей «на зразок музею Івана Гончара»: Віктор Йова, Микола Петлицький, Віктор Тютюн, Михайло Скорик, Іван Чумак, Олексій Новицький, Владислав Зоц, Роман Дружинський, Михайло Коваленко, Алла Горська, Віктор Зарецький, Григорій Сагайдак, Юрій Марченко, «друзі, родичі…»

«Коли постало питання, хто в цьому музеї може залишитися керувати, то вся наша невелика громада сказала: «Вікторе Івановичу, окрім тебе, немає кому. Щоб усе зберегти, чужу людину брати не можна». Тож Віктор Іванович взяв усе у свої руки грамотно, розумно. Скільки часу працював, музей увесь час розростався… Його зусиллям, його наполегливістю створений музей і став таким, як ви його бачите…»

Прочитавши в газеті замітку А.Зиля «Чи потрібне ім’я музею?», хочу відповісти на його інсинуації його ж власними свідченнями: «У нас були дуже хороші стосунки, навіть приятельські, – говорив А.С. Зиль в інтерв’ю 2010 року, – Віктор Іванович був фанатом музейної роботи і нагадував мені Яворницького, робота в музеї для нього стала сутністю життя. Кожний роздобутий ним експонат обростав легендою…». То коли ж Ви, Андрію Степановичу, були щирі – тоді чи тепер?

У дослідницькому доробку Віктора Івановича – тісна співпраця з інститутом археології, робота в археологічних експедиціях. Завдяки цьому музей збагатився численними експонатами і має на сьогодні одну з найкращих археологічних колекцій в області. Разом з археологами В.Круцом та В.Погорілим В.Йова проводив обстеження усіх археологічних пам’яток Бориспільського району. Карта археологічних пам’яток, що нині є цінним експонатом музею, була складена на основі результатів цих досліджень.

Віктор Іванович довгий час був відповідальним секретарем Бориспільського осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, брав активну участь у роботі комісії по складанню «історії міст і сіл УРСР», унікального за масштабом та значимістю видання. В ньому вперше всі міста і села України отримали наукову біографію. Ім’я В.І. Йови та Д.П. Амеліна – поміж тих, хто «брали участь у підготовці нарисів і довідок…» до цього видання (Історія міст і сіл УРСР в 26-ти томах. Київська область. Головна редакція Укр. рад. енциклопедії АН УРСР. – Київ,
1971, – с.786).

При формуванні експозиції музею В.Йова дуже багато працював як художник, тож в експозиціях – багато тематичних творів, виконаних ним. Вони стали невід’ємною частиною музейної експозиції. «Серед них досить багато присвячених Павлу Чубинському. Це, зокрема, портрет Павла Платоновича зі словами гімну «Ще не вмерла Україна», картина «На могилі П.П.Чубинського». Та чи не особливою окрасою музею є досить таки великий портрет П.Чубинського зі словами : «Я в світі щиро працював, я сіяв те, що Бог послав». Та й загалом Віктор Іванович почав збирати матеріали про життєвий і творчий шлях нашого великого земляка-вченого ще наприкінці 50-их років» (В. Мізьова. У мистецтві вберіг корінь роду).

А це свідчення В.Білкея: «Багато живописних картин, що вийшли з-під пензля майстра, – ще й достовірна історія наша, навічно втілена у різнобарв’я фарб на полотні» (Народна газета, 1996, № 5, с. 3).

Віктор Іванович не опублікував наукових праць. На заваді ставали постійна завантаженість музейною роботою та дивовижна вимогливість до себе. Однак протягом років у пресі друкувалися статті В.Йови з краєзнавства, висвітлення музейної роботи, його малюнки. бувальщини з народного життя тощо.

Віктор Іванович був керівником у період й у системі, де функціонування керівної номенклатури відбувалося за організаційними та політико-ідеологічними принципами, зумовленими , перш за все, партійною дисципліною та генеральною лінією КПРС. Будь-які відхилення одразу ж помічали й карали. Не всім вдавалося триматися гідно в умовах радянського тоталітарного режиму. І те, що Віктор Іванович зумів протягом багатьох років пропрацювати керівником ідеологічної установи, свідчило про його службову сумлінність, наполегливість, працьовитість і неабияку здатність уникати гострих ідеологічних кампаній. Адже, як зазначила П.П.Коваленко, «…Бориспіль був Бориспіль. Тут жахалися націоналізму, як чуми, шукали його там, де й не було…» (Зі спогадів П.П.Коваленко).

Наведу ще одне свідчення. Це вже про те, як створювався музей у цьому, по вул. Київський Шлях, приміщенні. Т.Г.Онищенко, тодішній секретар міському партії, на святкуванні 40-річчя музею, згадувала: «Віктор Іванович, коли ще зовсім нічого не було, приходив і мріяв: Ось тут буде те, тут – таке… Він бачив наперед… Він ночами працював у цьому приміщенні, багато майстрував, малював. Ось ця виставкова зала, де ми зараз сидимо, була як склад для будівельних матеріалів. Тут стояв і верстат. І коли прийшли, бо строки вже піджимали, то думали, що ж тут зробити, адже коштів уже не було… Тоді Віктор Іванович і каже : «Я придумав! Я підберу тканину, нанесу на ДСП, і ми тут зробимо виставкову залу». Знайшли гроші, купили тканину, і Віктор Іванович зі своїми помічниками власноруч обтягнули тканиною ДСП і, як тепер бачите, зробили залу… В кожному куточку тут вкладено душу Віктора Івановича, його справа примножується».

Ще один важливий штрих додала Л.Ю.Мазур, що була тоді  заввідділом агітації та пропаганди міськкому партії: «Пам’ятаю, як подзвонили з обкому партії і кажуть, що у Вишеньках обвалився берег і там є мамонт, тож їдьте туди й досліджуйте мамонта… Я тоді благаю: «Вікторе Івановичу, поїдьте й дослідіть того мамонта!» – «Мамонта не може бути», – відповів Віктор Іванович… Все-таки дістали транспорт, поїхали, і виявилося, що то справді не мамонт, а бойовий кінь. Але їхав на те розслідування Віктор Іванович з дочкою Наталею. Хочу, щоби подібні династії у Борисполі не переводилися».

Справді, Віктор Іванович отримав від долі щедрий дар – відданих нащадків, він зумів виховати достойну зміну, що теж є важливим досягненням подвижника. Батькову справу по збереженню найкращого з минулого продовжують діти Віктора Івановича: син Олександр і дочка Наталя «міцно тримають місток єднання кореня роду Йови між минулим, днем нинішнім і майбутнім».

Музейна справа – річ не з легких. Це лише здалеку музейне життя видається тихим і спокійним. Насправді музейна робота вимагає щоденної кропіткої і уважної праці та терпіння, бо збирати по шматочку те, що було і десь має бути – справа не одного дня. Це й наукова та організаційна робота, впорядкування фондів, їх облік. Це надання громадянам різного роду довідок, що вимагає не тільки фахових знань, а й неабиякої психологічної витримки. Це організація і проведення виставок, обрядових дійств тощо. І знаходяться люди, що вперто йдуть до мети, збирають і бережуть найкраще з минулого, щоб всі охочі змогли дізнатися, чим жили і як жили наші батьки, діди, прадіди. Віктор Іванович зумів зібрати колектив однодумців і подвижників, що зберігають і примножують музейні надбання. «І роблять це не за високі зарплати, а від душі, від серця, – свідчив вже згадуваний М.М.Петлицький. – Цей музей живе тому, що тут працюють за покликом».

Від себе додам: для нас, різних за своєю природою, за посадами, музей став об’єднуючим фактором. Задля нього ми вміли і вміємо виявляти солідарність і взаємопідтримку. Створювати музей, що став явищем нашої культури, можуть, дійсно, тільки однодумці.

Музей живе й діє, даючи друге життя усім речам, зібраним тут. Експозиції музею, де оживає дух предків, їхня жива суть, їхня душа, не залишають байдужими жодного відвідувача. Тут оживає велике життя, яке відійшло. Заглиблюючись у нього, ми вчимося любити життя, людей, землю, шанувати своїх предків, свої пісні, звичаї, перекази й вірування… Усе це з часом переходить до нас, до усіх, хто в серці має шану до свої батьків. Сколихує нашу пам’ять і спонукає пройнятися гордістю за нашу минувшину. У музеї завжди багато людей. Вже традиційними стали зустрічі творчих людей, відбуваються численні цікаві заходи, що неодмінно привертають увагу бориспільців. Ми робимо усе, щоб примножувати музейні скарби й славу музею, щоб зберегти й донести до нащадків кращі здобутки минулих поколінь.

У народі кажуть: людина живе доти, доки живе про неї пам’ять. Пам’ять про В.Йову живе й житиме у створеному ним музеї, який наступного, 2017 року, відзначатиме своє 50-річчя й 90-річчя свого засновника – Віктора Івановича Йови. Своєю подвижницькою благородною працею він зробив гідний внесок у збереження традиційної спадщини бориспільців, а значить – українського народу. Саме завдяки таким невтомним ентузіастам, яким був В.І. Йова, тримається наша національна духовність, не перериваються зв’язки віків, поколінь, постійно живе історична пам’ять про рідний край.

Відзначаючи наукову вартість музейного зібрання, слід наголосити, що створений В.Йовою музей має широкий діапазон дії, багатогранну й розгалужену систему впливів в культурному й освітньому житті міста. Творчі його діяння мають багатоаспектне значення і заслуговують на відзначення і пошанування.

Колектив Бориспільського державного історичного музею підтримує клопотання міськрайонної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури про найменування нашого закладу у зв’язку з 50-річчям його створення. З огляду на те, що іменовані заклади набувають виняткового обличчя, це має бути ім’я добре відомого в місті його засновника В.І.Йови. Своєю діяльністю він зробив особливий внесок у розбудову культури в місті, у збереження пам’яток минулого нашого краю, а отже – у розбудову України. Впевнені, що наш музей гідний носити ім’я палкого патріота рідного краю Віктора Йови.

Тетяна Гойда,

старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею

Share Button