Юрій Чередніченко: «Куди летить Україна?»
Він змінив діловий стиль одягу на демократичний, але його погляди на українську політику лишилися незмінними: державні мужі та чиновники усіх рівнів не повинні грати в політику й розкачувати човна, переслідуючи шкурні інтереси, а схаменутися й рятувати Україну, яка збилася з курсу і «у вільному польоті йде на дно кризи».
Переживши у 2014 році третє скандальне звільнення з високої посади та цинічне цькування з боку Мінінфраструктури, екс-гендиректор ДП «Украерорух», якому за 13 років вдалося вивести державне підприємство в ранг прибуткових і конкурентоздатних на світовому авіаринку, нині не втрачає оптимізму, що прийдуть часи, коли в рідній країні цінуватимуть професіоналів, і його фаховий і керівний досвід знадобиться вітчизняній авіації. У 2015-му його обрано депутатом Київської облради від «Опозиційного блоку», він очолює комісію з питань свободи слова та ЗМІ, займається громадською роботою.
«ТС» зустрілася з Юрієм Чередніченком після його першого прийому громадян у нинішньому скликанні. Проговорили до пізнього вечора про легке навантаження українського неба, про низькі ходи у високій політиці та потребу розпуску парламенту як шанс виходу зі штопора, про бориспільський «шанхай» та власне нескромне, за українськими мірками, життя на пенсію у 7 тис. грн. Слухаючи ерудовану й самодостатню особистість, подумалося, що вислів: «Не той сильний, хто не падав, а той, хто падав і піднімався» — саме про таких, як він.
— Юрію Анатолійовичу, з якими питаннями йдуть виборці до обласного депутата?
— Найперше хотів би щиро подякувати жителям Борисполя за те, що підтримали мою кандидатуру на виборах-2015, для мене честь служити людям. Я та мій колега по партії депутат облради Валерій Ксьонзенко робитимемо все можливе, щоб бути корисними громаді Бориспільщини, працювати на її благо. До мене звертаються люди, обурені умовами, в яких перебуває країна. Пенсіонери скаржаться на високі тарифи та неспроможність їх оплатити через мізерну пенсію. Звертаються через складне матеріальне становище з проханням допомогти.
— На які проблеми Бориспільщини Вам під сили вплинути? Чи налагоджений особистісний контакт з владою міста та району?
— Контакти давно налагоджено. Керівництво міста не змінилося. Наша співпраця з міським головою Анатолієм Федорчуком складалася по-різному: від взаємної підтримки – людської та в діловій площині, до певних робочих непорозумінь. Була спільна ідея будівництва у місті Будинку культури, яка закінчилася торговим центром. Це не той результат, який я та міський голова хотіли і обіцяли бориспільцям під час спільного «походу» на вибори 2010 року. Я намагався реалізувати обіцяне, але ситуація в країні погіршилася, тому керівництву міста та депутатам довелося змінити точку зору на цю проблему і знайти альтернативний шлях. Не стверджуватиму, що коли б розпочалося будівництво БК в 2013 році, то вистачило б бюджетних коштів на його завершення. Вважаю, що новий БК Борисполю згодом буде потрібен, бо кількість населення у Борисполі зростає. Скоро, думаю, БК на вул. Радгоспній, 1 здатний буде задовольнити потреби лише частини міста, але не всього Борисполя. Держава ставить нас в умови виживання, але прагматичний, бізнесовий підхід до вирішення подібних питань виправданий лише частково, бо у вимушеній гонитві за самоокупністю кожного клаптика землі забуваємо про мистецтво, традиції, духовне виховання молоді, бо це витратна складова. Якщо українці так мислитимуть, то й бібліотеки, парки, озера, що теж затратні, стануть зайвими.
Щодо району, коли я був на посаді, то у багатьох питаннях допомагав, нині мені складно говорити про якісь там домовленості. Більш глобальна тема – децентралізація, ця реформа потрібна, але гальмується.
— Чи пробачив Вам офіційний Бориспіль той факт, що очолюване Вами ДП «Украерорух» змінило реєстрацію з міської на районну?
— Питання з бородою. Пояснюю: головне – не місце реєстрації, а куди йтимуть доходи від підприємства. Згідно із законодавством податки на землю, комунальний та ПДФО сплачуються за місцем реєстрації підприємства. Я розумів, що «Украерорух» має підтримувати і район, і місто. На чиїх землях розміщено підприємство? На території Гірської сільської ради, як і Київ-центраеро. Як бути? Платити податки сільраді, щоб там були наддоходи, з яких левова частка забиралася б державою? Щоб уникнути фінансових перекосів, мною разом з А. Федорчуком та тодішнім головою КОДА було прийнято «соломонове» рішення для громади: частину податків платити в місто, частину – в район. Це було порушенням, але я взяв відповідальність на себе. Коли почалися «тертя» по владній вертикалі між містом і районом, чи областю, пішли депутатські запити на кшталт: чи правомірно, що аеропорт «Бориспіль» сплачує податки в місто? «Украерорух» був змушений перейти в район повністю. Зрозуміло, міський голова не схвалив рішення, бо вболівав за наповнення міського бюджету.
— Як охарактеризуєте Бориспіль сьогодні?
— Місто розвивається динамічно, керівництво справляється, тому люди підтвердили високу довіру міському голові на виборах. Моє побажання — щоб розвивався не лише центр Борисполя, а і його околиці. Я балотувався до облради по міському округу, куди входить територія від 35-го кілометра до Нестерівки. Здивувався, що є настільки занедбані місця, такі собі «шанхаї»… Наведено лад у центрі – так і має бути, але, ймовірно, на все грошей місту не вистачає. Це прояв бідності країни і її населення.
— Нардеп Сергій Міщенко опублікував у ЗМІ статтю, де засудив роботу уряду. Як гадаєте, це вже підготовка до позачергових виборів до Верховної Ради? Про політичну та економічну кризи в країні ніхто не мовчить. Що далі?
— Це не Міщенко прозрів, все суспільство має нульовий ступінь довіри до уряду. Якщо Україна взяла курс на Європу, то слід зауважити: закордонні урядовці за настільки низьких результатів роботи давно б відкланялися. Хочеться сказати міністрам: шановні, поди-віться на життя людей – не тих, хто під куполом ради, а тих, хто живе у містах і селах, бо термометр вимірювання стратегії верхів тут, внизу. Не можемо говорити про реанімацію економіки, бо наш державний бюджет є бюджетом проїдання – основна частина йде на погашення кредитів, на соцвитрати. Про розвиток не йдеться!
Прем’єру, щонайменше, неетично з телеекрана говорити про демократію й щосили триматися за посаду. Не бачу в цьому логіки, але, можливо, у політичного олімпу є свої плани й «договорняки», про які нам невідомо. Загострення кризи не лише в Кабміні, вона у взаємовідносинах між президентом і урядом, хаос перекинувся й до парламенту. Вихід із глухого кута один – перезавантаження політичної площини через вибори до Ради. Допускаю, що протягнути настання політичного кінця можна, але це країні підйому і стабільності не додасть. Україна сьогодні де? У вільному польоті! За законами фізики, є така величина, як прискорення вільного падіння, то я б сказав, що ми, порушуючи закони фізики, перевищуємо допустимі показники й летимо до дна, пробивши яке, вороття назад для країни вже не буде. Перевибори зможуть дати надію на повільний шлях вгору.
— Вам закидали сприяння президенту-втікачу у вивезенні «золота» та зв’язки з його «сім’єю». Де правда?
— Я був гендиректором держпідприємства за президентства Януковича, це єдине, що правда. Проти Януковича та Ко досі нічого не зроблено, а Чередніченко винний? Це абсурд. У 2014-му відбувся політичний хід проти мене. Я говорив тоді міністру, що готовий піти, але законно, у контракті ми дійшли до букви «п» в алфавітному порядку, щоб знайти зачіпку, за якою допустиме моє звільнення. Він заявив: претензій, мовляв, немає, але люди вимагають люстрації. У нас така правильна річ як люстрація влади теж з політичним «душком». Кричали: давайте всіх держчиновників, які були при злочинній владі, та «регіоналів» звільнимо! Що отримали? Колапс! Чиновник високого рангу – це не людина з вулиці, а фаховий спеціаліст з досвідом і навичками, який пройшов усі сходинки в своїй спеціальності, його не потрібно політизувати. Чому в США існує інститут держсекретарів? Бо американці розуміють, що є політика, а є економіка. І ці поняття не тотожні. За період мого керування «Украерорухом» змінилося 14 міністрів. Це на благо державі? Ні. Я представляю «Опози-ційний блок», не був регіоналом, свою кар’єру і життя вибудовував як фахівець і принципова людина, незважаючи на партії. Сталося як сталося, і сьогодні необхідно усім заспокоїтися, забути про політику й узятися за економіку, щоб не допустити катастрофи країни.
— Вас тричі незаконно звільняли з посади гендиректора, Ви двічі поновлювалися, а третя спроба провалилася. Чому?
— Я подав позов на поновлення, але судова система не досконала. На останньому засіданні ситуація, що складалася на мою користь, змінилася через один телефонний дзвінок до судді.
— Як пережили цю несправедливість?
— А як думаєте? Важко було, але немає чого соромитися, у мене як керівника була сувора економічна лінія, ми реалізували низку структурних проектів, побудували новий центр управління польотами в Дніпропетровську із сучасним обладнанням, закінчували центр у Львові, встановили вежі в Донецьку та Харкові, в «Борисполі». Коли я ішов з посади, то середня зарплата на підприємстві була 15 тис. грн, диспетчер отримував 25 тис. грн при курсі 8 грн за долар. Сьогодні вони отримують те саме при нинішньому курсі валюти. Що змінилося за два роки? Нічого. Я вистояв, пережив усі звинувачення і наразі чекаю часів, коли потрібно буде відбудовувати країну, я готовий. Ціную в людях характер, стрижень, він не дає метатися. Свою позицію не міняв, і коли звільняли мене, і коли поновлювали.
— Чим займаєтеся сьогодні? Як заробляєте на життя?
— Я на пенсії. У 45 років мав право на відпочинок. Займаюся громадською роботою, є час подумати, проаналізувати. Поки не працюю, живу на пенсію 7 тис. грн, приділяю увагу родині.
— Маєте намір іти на парламентські вибори?
— Брав участь у виборах до Ради в 2012 р. Не переміг, але досяг середнього результату. Піду і на позачергові, якщо будуть, не обов’язково як кандидат. Переконаний, змінювати владу слід лише шляхом виборів. Я проти силового захоплення, революцій. Погляньте на світову історію, усі революції проходили через кров, породжували агресію, війни, руйнацію, занепад, диктатуру. Єдино правильний шлях розвитку – мирно дійти компромісного рішення й разом працювати для його реалізації. Немає результату? То вибудовуємо новий план.
— Чи готовий народ голосувати усвідомлено?
— Так, коли перестане реагувати на популізм. На останніх виборах до місцевих рад було багато молоді. Я не проти хлопців-кандидатів, які красувалися на бігбордах, але їм зарано в політику, без досвіду, знань, напрацювань. Подивіться, хто засідає у європейських парламентах. Сивочолі, за плечима яких десятки років роботи.
— Охарактеризуйте нинішню ситуація на авіаринку країни?
— Плачевна. ДП «МА «Бориспіль» завантажений на 20% від своїх можливостей та потужностей. На авіаринку лишилася одна українська компанія «МАУ», за що «аплодисменти» профільному міністерству, яке в угоду зацікавленим колам вибило небо у решти конкурентів й породило монополію. На межі виживання аеропорт «Жуляни», бо уряд «бореться» із зовнішнім ворогом й «відрізав» авіасполучення з Росією. Такі кроки виправдані для сильної держави, а коли ми зводимо кінці з кінцями, то заради політичних амбіцій так чинити не слід. Як піднімалася вітчизняна авіація після 90-их років? Просто: ти обслуговуєш рейс Київ-Мюнхен, то літай і в напрямку Київ-Дніпропетровськ. На першому зароблятимеш, на другому – перекриватимеш збитковість. За цим принципом функціонує цивільна авіагалузь світу. Із «Жулян» до Черкас колись було до дев’яти рейсів на добу, а вартість авіаквитка становила 15 грн, автобусного – 10 грн. Внутрішні рейси субсидіювалися. Такий підхід «розлітав» внутрішній ринок, авіакомпанії боролися за місцеві рейси. Сьогодні занепад… На кону – втрата наземного транспортного транзитного ринку через Україну, яка гальмує рух вантажних перевезень та не ремонтує дороги. За останні роки не пригадую жодного системного рішення Міністерства транспорту. Крим – теж питання болюче. Через 15-20 років ми, певно, дізнаємося розсекречену інформацію про факт бездарної здачі території, міжнародного повітряного простору над Чорним морем, який нині заблокований.
Ще питання: що відбувається на сході? По факту, війна, офіційно – антитерористична операція, що проводиться силами внутрішніх військ – людьми, які озброєні пістолетами та автоматами Калашникова. Але як тоді стріляють на висоту 5200 метрів і збивають малайзійський Боїнг? Чому він там опинився? Що зроблено, щоб подібного не сталося?
Таке враження, що десь кимось поставлена негласна мета скоротити на мільйони населення України – тоді нинішню об’ємну кризову ситуацію можна пояснити реалізацією цього задуму.
— Нині можливі незалежні ЗМІ, особливо з числа комунальних?
— Закон про роздержавлення друкованої комунальної преси потрібний, але в ньому не до кінця все прописано. Область допомагатиме ЗМІ Київщини достойно пройти етап роздержавлення. Думаю, незалежна газета можлива, якщо її очолює сильна людина з чіткою позицією.
Оксана КОБЗАР, «ТС»
