Людмила Бондаренко, головний лікар дільничної Вишеньківської лікарні: «Я відкрита до конструктивного діалогу і готова до співпраці із сільським головою»

Наша розмова з пані Людмилою відбувалася вже після того, як вислухала думки і її опонентів, і прихильників. Готовність лікаря до співпраці як із сільським головою, так і з вишеньківською громадою, обнадіює. Вона відверто визнавала  недоліки і з болем говорила про проблеми. На думку лікаря, дуже важко залучити до роботи в сільській лікарні молодь, адже її треба чимось зацікавити.

«Мені закидають, що немає педіатра, ЛОРа, інших спеціалістів, але за нинішнім законодавством ці посади у сільській лікарні взагалі не передбачено, і від мене це не залежить. Інша справа – посада лікаря сімейної медицини, яка лишається вакантною.  Охочих знайти важко, одразу запитують: «Які перспективи?» Приходив один хороший спеціаліст, житель Вишеньок, та коли дізнався, які в нас ставки, сказав: «Вибачте, Людмило Василівно, за одну гривню на годину я не працюватиму!» Ми на сьогодні вже розробили програму «Розвиток сільської медицини», звертаємося з нею до сільської ради і сподіваємося на співпрацю.

— Людмило Василівно, Ви вже двадцять чотири роки тут працюєте, ваш портрет і досі красується на дошці пошани у Вишеньках, то чому конфлікт виник саме нині?

— Не можу стверджувати, але комусь, певно,  впала в око наша лікарня, адже вона дійсно гарна. Тут після війни працювали мої батьки, а коли я прийшла, лікарня і територія навколо були вкрай занедбані. Гуртом із сільською громадою та медичним персоналом навели лад. А представник комерційної структури запропонував зробити амбулаторний пункт  у лівому крилі школи, а тут створити  також медичний, але вже комерційний, тобто платний, заклад. Йому відмовили, а вже другого дня з’явилися перші скарги. Та, можливо, просто так співпало.

— Які Ваші стосунки з односельцями, адже дехто стверджує, що вони вкрай зіпсовані через останні конфліктні ситуації?

— Я цього не помітила, односельці, як і раніше, привітні зі мною. Як би далі не склалася моя доля як лікаря, вважаю, що вже пам’ять про себе залишила, і дякую громаді за допомогу й підтримку у найважчі часи, коли ми майже заново відбудовували всі разом цю лікарню. І потім, коли під час реформи в медицині її хотіли взагалі ліквідувати, також спільно з односельцями вдалося її відстояти. Хочу подякувати сільській громаді й за те, що обирала мене депутатом районної ради передостаннього скликання, та й на останніх виборах її представники віддали за мене майже триста голосів. Стати депутатом районної ради завадила лише недосконалість виборчої системи.

— Пані Людмило, опоненти закидають Вам, що за освітою Ви санітарний лікар і, взагалі, не маєте права бути головним лікарем чи лікарем сімейної медицини?

— У 1985 році закінчила Київський медичний інститут ім. академіка Богомольця, який на той час готував не лише практикуючих лікарів, а й таких, що мають займатися профілактикою захворювань.  До того ж уже після інституту закінчила  інтернатуру з терапії. Маю спеціалізацію за фахом лікар загальної практики сімейної медицини та спеціалізацію лікаря з організації охорони здоров’я вищої категорії. Під час навчання здобувала практичний досвід – працювала санітаркою та операційною медсестрою в одній із київських лікарень.

Неоціненний життєвий досвід одержала і нещодавно, чотири рази побувавши як лікар-волонтер в зоні АТО, була нагороджена грамотами від військових частин.

 

З колективного звернення до сільського голови Т. Кулинич  жителів сіл Вишеньки та Петровського:

«У зв’язку з неналежним фінансуванням медичної сфери обслуговування населення та з метою його покращення просимо відкрити та фінансувати з місцевого бюджету програму «Розвиток сільської медицини». До неї включити будівництво амбулаторії загальної практики сімейної медицини в селі Петровське. На даний час відновити роботу ФАПу  в селі та забезпечити фельдшера окремим житлом. Виділити житло для молодих спеціалістів, лікарів та середнього медичного персоналу шляхом будівництва квартир та котеджів, додатково фінансувати медиків, як це зроблено в Києві. Внести у видатки витрати на медичне забезпечення діяльності амбулаторії та стаціонару у Вишеньках. Виділити кошти для лікування малозабезпечених сімей, пенсіонерів, учасників та інвалідів війни, учасників АТО. Зарезервувати землю з метою надання ділянок під будівництво та особисте селянське господарство працівникам лікарні».

 

Старша медсестра Наталія Лубкова: «Людмила Бондаренко навчила мене молитися за свою роботу»

«Хтось сказав «Фас!», і її почали цькувати. Так, я не боюся це стверджувати, адже захищаю не головного лікаря, а правдиві факти. Так, вона різка за характером, але якби не була такою, то нічого б для лікарні не домоглася. Якщо й нагримає, то по ділу. Моя думка така: коли є претензії, треба зібратися за «круглим столом» і все обговорити, а не писати скарги в різні інстанції. Якщо її зараз знімуть, побачите, через півроку тут буде комерційна структура.

Ще скажу: Ніколи не думала, що можна молитися не лише за дітей, здоров’я, а й за роботу, а вона сама молиться і мене навчила».

 

Жительки Вишеньок Віра Олексієнко і Світлана Гайдай налаштовані рішуче і вважають, що лікарці не місце на її посаді. Вони входять до ініціативної групи, яка виступає за усунення від обов’язків Л. Бондаренко. Коли почули про приїзд журналістів, одразу ж прийшли до лікарні.

Ось претензії, які висуваються: «Приходить не на восьму годину, а на піводинадцятої, не бере слухавку, коли до неї телефонують». Пролунали також звинувачення у раптовій смерті жителя Вишеньок Олександра Галки, якому стало зле, а родичі не могли додзвонитися Л. Бондаренко.

С. Гайдай вважає лікаря некваліфікованим, оскільки та не змогла одразу поставити їй правильний діагноз – гайморит, а коли приїздила до лікарні з дитиною, не застала Л. Бондаренко на місці, тож, як запевняє, їй довелося звернутися до київських лікарів.

Стаціонар

У стаціонарі про головного лікаря довелося почути зовсім інші думки. Тут мені показали також Книгу відгуків. Не приховують, що завели її відтоді, як почалася кампанія за звільнення лікаря з посади. Подяк вистачає. Тож виходить, не всі вишеньківці так рішуче налаштовані, щоб «прибрати» з села Л. Бондаренко.

«Вона потрапляє навіть у проблемні вени, може розрадити і заспокоїти всіх сонячною посмішкою, вислуховує терпляче всі скарги і, взагалі, таких уважних лікарів раніше не доводилося зустрічати», — стверджували мої співрозмовниці Ольга Бородиня, Галина Білокриницька з Гнідина, Євдокія Мащенко, Галина Чепурко, Євгенія Кондратенко з Вишеньок, які нині лікуються в стаціонарі.

Дізналася, що харчуються у вишеньківській лікарні добре, є душ, телевізор, територія впорядкована, скрізь чисто і затишно. Медперсонал і пацієнти вбачають у тому заслугу всього колективу і, як стверджують деякі з них, у першу чергу, головного лікаря.

 

Середній і молодший персонал

Медсестра Альона Кошарна: «Дякую Людмилі Василівні, що повірила в мене, взяла на роботу. Вважаю її вимогливим, але справедливим керівником».

Кухар Наталія Ромась: «Ми намагаємося добре нагодувати хворих. На десять гривень на день це не так просто, але маємо ще город за лікарнею. Головний лікар особисто перевіряє якість страв і порядок на кухні».

Санітарки Ліда Пурик і Марія Вовк: «Наша головна любить порядок. Ми з нею працюємо вже стільки, скільки й вона тут, 24 роки, а одна з нас, Ліда, раніше ще з її батьком працювала. Вона на нього схожа, може й насварити, але за діло. Та завжди допоможе і піде назустріч, коли тобі важко. Про кращого керівника нам годі й мріяти».

 

Сільський голова Тетяна Кулинич: «Роботу лікарні у Вишеньках необхідно кардинально змінювати»

Лікарня у Вишеньках гарна, але стерильна, каже сільський голова Тетяна Кулинич. Вона пояснює, що під стерильністю має на увазі відсутність лікарів.

Про проблему, що порушує ініціативна група вишенців, Тетяна Григорівна знає і вважає, що для того, аби зняти напругу в селі, необхідно кардинально змінити підходи до роботи в лікарні.

Необхідно  залучати до роботи спеціалістів, які будуть надавати якісні послуги. Багато вишенців мають медичну освіту. Більшість із них їздить на роботу до Києва. У столиці, мабуть, немає такої лікарні, де б наші не працювали.  А вони ж могли б і у нас працювати!»

За словами сільського голови, питання будівництва соціального житла для молодих спеціалістів, будівництва дитячого садка дуже актуальне.

Тетяна Григорівна не відкидає думки про те, що сільська рада може допомагати молодим спеціалістам знімати житло, але досі до них із таким питанням ніхто не звертався.

«Ми готові допомагати, готові будувати житло, надавати земельні ділянки, але спеціалісти мають зарекомендувати себе, показати в роботі, тоді й сільська рада піде їм назустріч», — додає сільський голова.

Претензії, які висловлюють жителі села щодо якості обслуговування в лікарні, Т. Кулинич вважає обґрунтованими, адже хворим потрібен лікар, якого вони не мають чекати годину чи дві.

«У Вишеньках та Петровському проживає чотири тисячі мешканців, ще стільки ж тут незареєстрованих, а додайте до цього жителів садових товариств, яких набереться близько 18 тисяч осіб… Звісно, із таким навантаженням одному лікарю впоратися нереально. Адже поки Людмила Бондаренко на виклику, то хворих приймати нікому. І вони змушені чекати по кілька годин, поки їм нададуть допомогу. Кому таке сподобається?» — пояснює Т. Кулинич.

Лікарні, за словами сільського голови, дуже не вистачає педіатра, а також УЗД-спеціаліста.

Проблему, яку порушують вишенці, вона називає криком душі і наголошує, що це жодним чином не є конфліктом сільського голови із завідуючою лікарнею.

«Людмила Василівна гарний менеджер, але лікарні необхідні кардинальні зміни. Вона чудово дає раду господарським питання, але в цей час хтось має й хворих лікувати. Адже виходить, що у нас одна з кращих лікарень, а люди їздять на прийом до лікаря у Гнідин», — додала сільський голова.

Проте, за словами Т. Кулинич, лікарка на контакт не йде і не поспішає дослухатися до громади, що відверто обурює місцевих жителів.

«Ми знаємо, що вже створено комісію, яка має провести перевірку і надати висновки. Сподіваємось, вони будуть компетентними та незалежними й допоможуть зрештою розв’язати нашу проблему», — додала вона.

 

Вишенці розповіли, чому їздять на прийом до лікаря у Гнідин

Окрім компетентних думок, офіційних позицій, «ТС» вирішила запитати думку жителів Вишеньок: чи задоволені вони якістю послуг, які надають у сільській лікарні? Багато хто сказав «так», однак чимало й тих, хто відповів «ні». Зважаючи на те, що сьогоднішня медицина в Україні – взагалі одна з найпроблемніших галузей, до чого вона «докотилася», відверто кажучи, не без участі державних мужів, результат був цілком очікуваний.

Серед претензій, які називали, – відсутність лікарів, зокрема педіатра. Так, Олена зауважила, що змушена їздити в сусіднє село, адже у Вишеньках немає ні гінеколога, ні педіатра, — лікарів, до яких щодня звертається багато людей.

Іще одна молода мама Наталя каже, що теж змушена їздити на прийом до лікаря аж у столицю, адже застати спеціаліста у Вишенській лікарні нереально. «Такі поїздки обходяться недешево. Мало того що витрачаємося на дорогу, то ще й чоловік має вихідний брати, адже з двома дітьми складно», — додає жінка.

Тетяна – пенсіонерка, каже, що хоч і не дуже зручно, але до лікаря їздить на Червоний хутір.

Були й розмірковування, які цілком можна віднести до розряду аналітичних. Так, жінка, яка сиділа у черзі, по-своєму оцінила якість послуг: «Якщо порівнювати із загальним рівнем сільської медицини, то все добре, а якщо говорити про повний спектр надання послуг, то у Вишенька їх небагато».

Share Button