Як жити з паспортом, де вказана неіснуюча адреса?
Ознайомившись із низкою статей у місцевій пресі стосовно виконання Закону України №317-У111 від 09.04.2015 року «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарного режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки» в плані перейменування вулиць, хотілося б поділитися з жителями міста деякими міркуваннями. Звичайно, з плином часу в країнах змінюються влада, державний устрій, порядок правління, посади, особи та назви.
Перш ніж говорити та пропонувати щось великому загалу людей, мабуть, все-таки потрібно підготувати питання і висвітлити в зрозумілому ракурсі. Знаючи, що в Законі вказано терміни, а роз’яснювальна робота на дільницях серед населення не розпочалася, ще до виборів разом із депутатом міської ради Олександром Денисовим ми провели на нашій вулиці Урицького підготовчі збори жителів. Щоб не стали ці збори, мов сніг серед літа, а потім нашвидкуруч (бо закінчується зазначений термін) ухвалити пропозиції топонімічної комісії, незважаючи на бажання жителів.
Оповістили всіх жителів, але з’явилося лише близько 20 осіб. Але багато хто вже був обурений цим порядком денним. Бо навіть ті, хто отримує місцеву пресу, не надавали статтям значення. Проживши стільки літ на вулиці, мало хто знав, хто ж такий С. Урицький. Це – радянський військовий діяч, начальник розвідувального управління, комкор. Обіймав у довоєнні роки чимало військових посад. Родом із Черкас. Арештований у 1937 році за звинуваченням в антирадянському військовій змові та шпіонажі. 1 серпня 1938 року розстріляний за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР. Але його ім’я теж внесено до списку на вилучення.
Пропозиції жителів розділилися: одні — від вул. Воровського до вул. Котляревського — вимагали залишити назву, бо не вірять, що її зміна не принесе їм тяганини та матеріальних збитків, інша частина — від вул. Котляревського до вул. Лісної — за зміну назви, оскільки вона вже застаріла, і запропонували назвати вулицю іменем Чорновола.
Топонімічна ж комісія пропонує назвати вулицю іменем бориспільця Дем’яна Кошмана – керівника капели бандуристів, що діяла в 30-ті роки. Але чи враховувала топонімічна комісія критерії аспектів у виборі нової назви вулиць? Адже вулицю чи місто/село називають не на рік-два або десять. Можливо, і на сотні років. Багатий арсенал годонімів (назви вулиць) не використано. Комісія повинна була підготувати перелік можливих найменувань із декількох десятків, згідно з рекомендаціями топоніміки, й опублікувати, щоб був вибір, а не прив’язувати їх. Окрім того, у статті, опублікованій у газеті «Вісті» від 11грудня, голова топонімічної комісії пропонує поза Законом провести і дерусифікацію. Так тоді ж її потрібно проводити в цілому по країні: і в парламенті, і в радах, і в футбольних командах, і серед олігархів тощо? І не тільки в зміні вулиць. Але живі за себе постоять, а мертві…
Так, закони потрібно виконувати. І якщо слід все-таки змінити назву нашої вулиці, то більшість першої половини підтримала пропозицію назвати її іменем всесвітньо відомого українського авіаконструктора російського походження Олега Костянтиновича Антонова. Це ж треба, щоб відоме у всьому світі місто Бориспіль завдяки міжнародному аеропорту до цих пір не мало вулиці на його честь? Адже саме наш аеропорт є колискою випробувань його транспортних, стратегічних та вантажних лайнерів. Іще в шкільному гуртку Антонов змоделював перший планер, а протягом усього життя створив понад 50 типів. Під час Великої Вітчизняної війни розробляв десантні планери. Під його керівництвом розроблено транспортні та пасажирські літаки марки АН-2, 8, 10, 12, 14, 22, 24, 26, 32, 70, 72, 74, 124, 148, найбільший і на сьогодні лайнер у світі «Мрія». Останнім створеним його літаком став «Руслан», на рахунку якого 483 світові досягнення, з яких 378 не побиті й сьогодні, і 30 рекордів. Біографія цієї людини витримує всі критерії аспектів для назви не тільки вулиці, незважаючи на російське походження.
Варто було б топонімічній комісії враховувати критерії топоніміки у виборі назв, а саме: термін існування назви (її довговічність), адекватність щодо місця розташування, зв’язок назви з історією, подіями, людьми, з регіоном, областю, країною і світом, державність, економічний ефект, актуальність тощо.
P.S. Жителів міста прошу підтримати таку пропозицію: міській раді передбачити асигнування і забезпечити плату за послуги всім при зміні адресної прописки, яка б не була її вартість. Дехто пояснює, що назву в документах можна не змінювати, а залишити стару. Мабуть, повертатимемося в кам’яний вік? Не зрозуміло, як можна жити з паспортом, де вказана неіснуюча адреса, або утримувати домоволодіння, чи передавати його нащадкам, виїжджати тощо?
Галина Ковач, жителька вул. Урицького
