Олександр Щур: «Безгрошів’я – хронічна недуга ЦРЛ»

Залишена у спадок радянською системою бориспільська ЦРЛ за 24 роки функціонування у незалежній Україні мало змінилася в кращий бік, хіба що постаріла. Роками чекає ремонту ветхе терапевтичне відділення; в інтер’єрах поліклініки закляк «соцреалізм», на дорогах території лікарні яма на ямі… До цього давнього й неповного переліку проблем додалася й свіжа біда – у лікарні немає вакцин у повному обсязі.

У чому  причини букету недуг медзакладу і чи є способи їх позбутися? Вистачає кому і чим лікувати? Платна у нас медицини чи все ж ні? Пройшовши вузьким темним коридором старого адмінкорпусу до невеличкого кабінету головного лікаря, ці питання поставила керівнику закладу – Олександру Щуру. Перед черговою річницею Незалежності відповіді варто знати, щоб тверезо оцінити, як держава дбає про найцінніше – життя і здоров’я своїх громадян. Чи не дбає? У будь-якому разі, заручниками негараздів медичної галузі є і лікарі, й пацієнти.

Олександр Павлович живе в Борисполі, у 1969-му народився у пологовому відділенні лікарні, яку нині очолює з березня 2013 року. Медиком мріяв стати з 9 класу. На практиці зрозумів, що лікар – не професія, а покликання, служба. Як українець і патріот він щиро вболіває за долю України та стан вітчизняної медицини, як фахівець – не втрачає оптимістичної  віри в достойне майбутнє обох.

— Днями у Білій Церкві діагностували випадок ботулізму, а вакцини проти смертельної інфекції у медзакладі там не бачили вже п’ять років. Урятував життя хворої її чоловік, купивши препарат в Одесі. Наскільки забезпечена вакцинами Бориспільщина?

— Так, є проблема з відсутністю протиботулінічної сироватки, потреба в препараті  становить три-п’ять доз на рік. Вартість однієї дози донедавна була близько 1000 грн, а нині її реалізують в Україні по ціні від 17-ти до 20 тис. грн за вакцину. Одну дозу ми якось придбаємо, але не більше.

Раніше вакцина проти правця коштувала 1 грн. На рік ЦРЛ закуповувала 3 тис. доз. Нині вартість однієї дози становить вже 241 грн. Область говорить, що є ця вакцина, надійшла із-за кордону як гуманітарна допомога, і частину з доставленої партії розділять по медзакладах Київщини безкоштовно. Чекаємо. Але її не вистачить повною мірою. Що робити далі, розпоряджень немає. Така ситуація всюди.

Чому настільки дорого вакцини? Раніше біологічні препарати Україна купувала в Росії, це було вигідно, доступно і надійно. Проблема із забезпеченням вакцинами почалося у 2013 року, коли тодішній міністр Богатирьова вирішила випускати їх на підприємствах свого сина ПАТ «Фармстандарт-Біолік». Потім через політичний конфлікт Україна повністю розірвала співпрацю з РФ. Європейські відповідники вакцин дорожчі, Україні пропонують їх, але тут вони не мають сертифікації. Я поділяю думку нинішнього нашого міністра, що Верховна Рада має прийняти відповідний закон: якщо ліки сертифіковані в ЄС, США, Канаді, Австралії, то вони автоматично можуть продаватися в Україні без проведення сертифікації. Але такого закону немає. Наш міністр бореться за його прийняття, є законопроект, але немає результату. Ліки виробляються за кордоном, тому ціна зависока, відповідно до курсу долара. Як виходити з плачевного стану вітчизняній медицині? На місцях не скажуть, бо у Мінохорони здоров’я, очевидно, не знають…

— Сьогоднішнє фінансування наскільки дозволяє виживати ЦРЛ?

— За ці три місяці лікарня отримала «гуманітарку» більш ніж на 2 млн грн. Але на благодійність не проживемо. Є перевиконання міського і районного бюджетів. Але є бюджетний кодекс, де говориться, що фінансування медустанов здійснюється тільки через державну субвенцію і додаткове фінансування з місцевих бюджетів неможливе. Хоча постанова кабміну № 11 від 2015 р. дозволяє це робити. Ми писали листи-звернення до профільного міністерства і нашому нардепу Сергію Міщенку, і лідеру радикальної партії Олегу Ляшку, щоб посприяли внести відповідні поправки, й місцеві адміністрації змогли фінансово допомагати безпосередньо медзакладу. Існує домовленість з керівництвом району про додаткові вливання з райбюджету, коли буде вироблено законний механізм передачі коштів. Йдеться про кілька мільйонів. На спонсорів не розраховуємо через війну й слабку економіку. Бюджет лікарні на рік становить 55 млн 478 тис. грн. Щоб закладу почати хоч якось розвиватися, треба збільшити суму вдвічі, як мінімум. З вищеназваної суми на зарплату йде 31 млн 344 тис. грн плюс вирахування на комунпослуги та енергоносії. Я назвав тільки найбільші статті витрат. І що лишається? Копійки. Ледве виживаємо, про розвиток узагалі не йдеться.

Знаю, є нарікання на роботу лабораторії, що на першому поверсі поліклініки, з приводу черг і точності результатів. Але там працюють за методикою 20-30-их років минулого століття. Підрахунок лейкоцитів, еритроцитів здійснюється примітивним способом, спеціаліст дивиться у мікроскоп і «вибиває» вручну  результат. Похибки є через людський фактор і надмірну завантаженість. За добу амбулаторних аналізів проводиться в середньому 600, по стаціонару – 500, у приватних лабораторіях – 10-15. Нам потрібні сучасні електронні аналізатори, вартість одного коливається від 10 до 15 тис. доларів. Таких потрібно мінімум чотири. За кілька мільйонів гривень можна оновити лабораторію. І ми їх знайдемо, я оптиміст.

— Як бути з недостатністю вузьких спеціалістів?

— Кадрів бракує з кожним роком дедалі більше. У нас 275 посад лікарів, по факту працює 212. Не вистачає терапевтів, кардіологів, педіатрів, отоларинголога, ревматолога, лікаря сімейної медицини. Чому не йдуть у лікарі? 3194 грн – середня зарплата лікаря «брудними». Це не нормально! Немає у світі країни, де лікарі отримують настільки смішну платню. У Молдові більше платять, у Білорусі, Росії – до тисячі доларів зарплата. У лікаря після інтернатури 1500 грн зарплата, а він майже 7 років навчався. 1679 грн – зарплата санітарки без вирахувань, 2283 грн – нараховується медсестрі.

Відлякує спеціалістів відсутність житла у Борисполі, приїжджим треба винаймати кімнату чи квартиру. Як це зробити за мізерну зарплату?

Якщо говорити про державницький підхід, то лікарям сімейної медицини, які працюють в медамбулаторіях, потрібні укомплектовані машини, але вітчизняного виробництва. Так підніматимемо медицину й економіку. Кардіографи, тонометри, аналізатори повинні виготовлятися в Україні.

— Згодні, що поліклініка не в найкращому стані?

— Вологе прибирання здійснюється там щопівгодини. Хочете, підемо перевіримо зараз?! Поліклініка розрахована на 300 прийомів за добу, а відвідує її 1000 людей щодоби. Проект лікарні розроблявся на початку 70-их років. Чи ремонтуватиметься поліклінічне відділення? Так, коли будуть кошти. Лікарі, які ведуть прийоми, самі шукають фінанси на ремонт кабінетів. Приклад тому хірургічний, ЛОР-кабінет. У неврологічному відділенні зроблено ремонт, але  люди з інсультами лежать по троє-четверо в одній палаті – ось де проблема. В Європі такі хворі в окремих палатах.

У мене запитують, навіщо стільки аптек в поліклініці, у них же ціни коливається у межах 10%. Відповідаю: вимушений крок, бо кожен аптечний кіоск за оренду платить лікарні від 1000 до 2000 грн на місяць. А кількість породжує конкуренцію щодо вартості ліків.

— Вважаєте корупцією факт, коли пацієнт дає гроші лікарю за огляд? На реформи чекаєте?

— Це його право вибору. У нас є 49 стаття Конституції, де сказано, що медицина безкоштовна. Але тоді держава має або достойно фінансувати галузь, або заявити: шановні, на даний час держава не спроможна заплатити за всі форми лікування. Є перелік хвороб, які держава оплачує, а щодо іншого, то вона фінансує лише роботу медпрацівників, а за решту, виходить, повинен платити пацієнт. Питання: як і скільки? Треба верхам бути чесними з людьми. Але за 24 роки державою не створено навіть алгоритму нарахування вартості медпослуги. Щоб ввести страхову чи платну медицину, це треба знати. Потрібні реформи! Пригадуєте, говорили про лікарів сімейної медицини, створили інститут підготовки таких спеціалістів. Але все загальмувалося. Ми не почули навіть звіти по тих пілотних областях, де фінансувалася ця реформа. Час вимагає оптимізувати медичні заклади. Утворити госпітальні округи у таких містах, як Бориспіль, Бровари, як це планувалося раніше. Провести логістику, як ефективно обслуговувати округ. У Лондоні, наприклад, пологовий будинок обслуговує територію з населенням 5 млн. У ЦРЛ з 2006 року я п’ятий головний лікар, міністри охорони здоров’я змінюються чи не щороку. Які реформи, коли немає системної роботи зверху донизу? Еволюційний досвід у медицині країн Балтії знаєте який? Там потрібні були фахівці сімейної медицини, тому терапевтам після перенавчання доручили спочатку лікувати дітей від 15 до 18 років. Впоралися. Через п’ять років – вже дітей із 10 років, потім із семи, тоді з трьох. Педіатри працюють з малюками від народження до трьох років. Так поступово  «виростили» загальних спеціалістів за одне десятиліття. А Україна в цій сфері втратила аж 24 роки. До речі, радянська медицина мала багато позитивних аспектів, які варто було б перейняти. Але…

— Нелегке життя і низька його тривалість: у середньому вік чоловіків в Україні – 60 років, жінок –72. Показники на 10-15 років нижчі за європейські. Є в тому вина медиків також?

— Довголіття залежить від способу життя людини та оточуючого середовища. Живуть довше ті, хто слідкує за здоров’ям, практично не вживає алкоголь і не палить. У чоловіків роки забирають надмірні психоемоційні навантаження: як прогодувати родину, де підзаробити після основної роботи, війна, нестабільність. Українці не вміють правильно відпочивати, без чарки, достатньо спати. Не займаються спортом. Усі знають прописні істини, як дбати про себе, щоб лишатися здоровим. Академік Микола Амосов радив: «Не покладайте надій на медицину, вона чудово лікує багато хвороб, але не здатна зробити людину здоровою. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина».

— Не думали піти в політику, щоб пришвидшувати оздоровлення медицини?

— Можливо, готовий відстоювати інтереси людей у раді. Час покаже.

Оксана КОБЗАР, «ТС»

Share Button