Борис Шапіро: «Вiзьми i зроби!»

Гість цього номера жодної презентації не потребує. Це особистість, яка добре знана на Бориспільщині. Подiї за його участi або пiдтримки  із  регулярністю з’являються в новинах та соцiальних мережах. Львів’янин за місцем народження, будівельник за професією, музикант у душі, він уже п’яту весну органiзовує для бориспiльських глядачiв фестиваль «Музичний Компот».

Це дивна сумiш із джазу, класики, поезiї та рок музики. Припав до смаку глядачу і новий проект «Зелений Джаз і Блюз на терасі». З його легкої руки у Борисполі діє Громадське об’єднання  ФестКлаб. Цей літературно-музичний клуб заслужено поважається мистецькою спiльнотою, бо за неповні два роки він став платформою та лабораторiєю  творчого прояву талановитих і креативних людей різного віку, а особливо молоді.

Що ж спонукає їх iнiцiатора створювати культурні підмостки для музикантів у Борисполі? За чашкою чаю на відкритій терасі затишного кафе, де звучить тиха музика, він погодився говорити про ціну творчостi, «Компоту» й депутатства. А ще зізнався, що йому дуже близьке гасло ГО «Самопоміч»: «Візьми і зроби», бо відповідає його життєвим принципам.

Спеціально для «ТС» — розмова із Борисом Шапіро, митцем, депутатом і цікавою людиною.

- Борисе Абрамовичу, Ви один  із небагатьох, хто обрав благородну, але неприбуткову діяльність – підтримувати творчість. Це лише самореалізація?

– Мій професійний вид діяльності – архітектура,будівництво й управлiння проектами. А музикою та книгами захоплююся з юнацтва. Джазом зацікавився у зрілі роки, пiд час пiдготовки до першого  фестивалю «Музичний компот», який став для мене частиною громадської роботи і водночас захопленням, хобі. Фестиваль не є прибутковим, більше того, ми вкладаємо в нього власнi кошти та залучаємо меценатiв. Дякувати Богу, знаходяться люди, які підтримують нашi iдеї. Спасибі Володимиру та Iгорю Шалімовим, Євгену Боженку, Дмитру Ушмаєву, Сергію Парубочому, Олександру Сичу і багатьом нашим друзям за пiдтримку молодi та наших заходiв.

- Нелегко у Борисполі організовувати музфести через ризик провалу? Кажуть, так історично склалося, що людей більше цікавлять справи побутово-практичні, а не музичні.

– Я люблю новизну, яка пов’язана з ризиками. Перший фестиваль був чистим експромтом. Потім за iнерцiєю провели другий та третiй, а два роки тому відкрили ФестКлаб, де є практична основа – «Др Паб», у примiщенні якого проводимо наші музичні  заходи. Я не сприймаю i не люблю попсу, не готовий слухати навіть як фон у ресторані. Специфічно-ворожим для мене є російський шансон. А щоб сприймати, наприклад, творчiсть Вєрки Сердючки, мені потрібно бути добре напiдпитку. Але хоч i люблю та можу випити чарку у дружнiй компанiї,  рідко буваю у такому станi готовностi. Кожен має право обирати своє. Але iсторичнi джерела культури народу у фольклорi. Шукаємо та знаходимо власну аудиторію, пiдтримуємо та виховуємо творчу молодь. І вже багато людей приходить слухати джаз, сучасну поезiю, класичну музику та романс. Запрошуючи гостей-виконавців, по-перше, намагаємося, щоб це були митцi високого рiвня, але  розуміємо, що вони мають отримувати достойнi гонорари.

Ну i традицiйно на наших заходах проходять благодiйнi акцiї, а останнiм часом пiдтримуємо волонтерський рух та збираємо кошти на потреби наших воїнiв.

- Дороге задоволення – ювілейний «Компот»?

– Публіка бачить три-чотири фінальні концертні дні, а фестивальних заходів насправді більше. Для нашої команди головне – позитивнi емоції та творче спілкування: з музикантами і письменниками, артистами і поетами. Основними дiючими особами ФестКлабу є музиканти, поети, фотомайстри, журналiсти і просто творчо активнi люди: Сергiй Кручинiн, Свiтлана Дiдух-Романенко, Вiктор Спiвак, Олена та Юрiй Шиналь, Дмитро Футорний, Iгор Самофалов, Валерiй Мартишко, Ксенiя Дмитренко, Вадим Рябенко. Гостями клубу та фестивалю були вiдомi украiнські письменники Юрiй Винничук та Юрiй Макаров.

Нещодавно пройшов хіп-хоп фестиваль «Поетика» за нашої пiдтримки та організації оператора ТРС Бориспiль Юрія Юрченка. На ньому було близько 15 виконавців, серед яких і вiдомі фігури. За три тижнi до того Юра сказав: а давайте зробимо фестиваль. Я вiдповiв, що ідея класна, візьми і зроби. У нас вийшло.

Якщо говорити про вартість фестивалю «Музичний Компот», скажу відверто, це недешево. Щодо бюджету, то це не лише фінанси, а й дружня пiдтримка послугами: медiапартнери розміщують інформацію безкоштовно, хтось пригощає виконавців, надає сувенiри тощо. Гонорари становлять до 50% усіх коштів, їх велика частина – для зірок заходу. Повторюю, ми не заробляємо на фестивалі, приблизно 40% задіяних там коштів – це мій вклад та мого підприємства. Але важливо, що фестиваль з роками стає музичною візитівкою міста.

- (Несподівано нашу чемну бесіду нав’язливо перериває шумне та підкреслено провокаційне поводження молодої мами з малою вередливою дитиною. На наше прохання поводитися трохи тихiше, бо ми ж у громадському мiсцi, жіночка реагувала зухвало). Хамство зачіпає внутрішньо? Не розчаровує, що низький рівень культури окремих не надихає на високе?

– Ну що скажеш, ця молода жiнка втомлена, знервована. Розкажу один випадок. Днями хотів проїхати до ТЦ «Гранат», а проїзд загородила припаркована автівка перед шлагбаумом. Я спокійно запропонував власниці переставити машину. А вона у відповідь: «Я жена такого-то». Попросив передати чоловіку привіт, бо добре його знаю. Погодьтеся, це проблема. Мicто наше невелике, як я колись казав: через три- чотири особи ми всi один одному куми, але так званий статус та невідповідність рівня побутової  культури певної частини наших людей впадає  в очi. Як реагую на грубiсть? Хочеться бути виваженим, хоча в молодостi, керуючи колективом із сотен будiвельникiв, iнодi без мiцного слова не обходився. Зараз я зріла людина, намагаюся зрозумiти проблему й стримати емоції.

- Правда, що для митця потрібна муза? Де черпаєте натхнення?

– Все наше життя  потребує натхнення. Своє я черпаю у сiм’ї, спiлкуваннi з друзями, у роботi, яку люблю.

Уже близько 30 років працюю й проживаю в Борисполі. Шкода, що поряд немає друзів юностi,  але з’явилися нові, багато з них розділяють мої вподобання. У нас сформувалося своє дружнє творче середовище. Ми створили Aлею мистецтв, а мiська влада висадила дерева, нашi партнери відкрили кафе, терасу. Хтось побудував ресторан і впорядкував територію навколо нього. Зроблено благоустрiй Книшового меморіального комплексу, а в дворах будинкiв Київський шлях, 75 та 77 разом з мешканцями висаджували дерева. На в’їздi у Бориспiль працiвники мiської ради та митцi нашого мiста розфарбували квiтами огорожi. Саме це й створює iнфраструктуру та вiдчуття сучасного мiста. Однак потрібно ще працювати й працювати.

- Депутатство заважає чи допомагає творчості?

– Уперше став депутатом у 90-ті роки. У ті напiврадянські часи це була чисто громадська та господарська робота. Нині як депутат-мажоритарник я не зовсім задоволений своєю мiсiєю. Що робить сьогодні «добрий» обранець? Він ходить по своєму округу, встановлює лавочки та фарбує під’їзди. Шукає проблеми, досить часто сам їх створюючи. Я також займався першi два-три роки каденцiї суто господарськими справами. А потім зрозумів, що люди мало цінують те, у що не вкладають свою працю. Із п’яти дитячих майданчикiв, що я встановив, три розбито. Немає господаря! У нас низький рівень вiдповiдальностi за мiсця загального користування й мало господарських навичок, а ще, на жаль, невисокий рiвень побутової поведiнки. Тому я почав розглядати мистецтво, лiтературу як інструмент виховання. У першу чергу, дiтей та молодi. Розумієте?

- Як гадаєте, виборці задоволені Вашою роботою?

– Думаю, про це потрібно запитати у них. Я не з тих, хто «вирішує земельнi питання», проте намагаюся оперативно реагувати на всi подiї на окрузi. Не завжди можу вирішити глобальне питання, наприклад, капiтального ремонту будинкiв, але за роки мого депутатства на окрузi з 15 багатоповерхiвок уже у п’ятiй робиться капiтальний ремонт за бюджетнi кошти. В тому є i моя заслуга, бо наше проектне бюро фактично безоплатно виготовляє проекти капiтального ремонту будинкiв та благоустрою. Існує нормальний робочий контакт із великою частиною виборців. Але продуктивнiша робота у будинках, де створено ОСББ або є будинковий комiтет. Маю і не дуже приємний досвiд: багато було витрачено часу для будинку 81 по вул. Київський Шлях, була співпраця з головою будинкового комітету. Займалися благоустроєм, демонтував незаконні кіоски, разом з майстрами ЖЕКу з автовишки лазив по покрiвлi, шукаючи, де протікає вода у квартиру верхнього поверху. Але люди є люди, коли робили благоустрiй алеї бiля пам’ ятника воїнам-афганцям за нашим проектом, мене звинуватили у всiх земних грiхах. Нещодавно за скаргами мешканцiв на незаконну торгiвлю фактично пiд вiкнами цього будинку ми з головою будинкового комiтету Тимуром Добриніним звернулися до мiського голови Анатолiя Федорчука. Я запропонував певне технiчне рiшення, працiвники управлiння ЖКГ швидко й добре зробили свою роботу, i вже за два тижнi ми отримали ще одну невелику зону благоустрою.

Розумiю, що повнiстю проблему це не вирiшили, бо місць на ринку для всіх не вистачає. Але ж шкода тiточок, якi намагаються продати вирощену городину. Я запропонував їм якось самоорганiзуватися, а потім спільно усім сторонам знайти розумне рішення щодо долі занедбаної дiлянки поблизу театру, де зараз з десяток кіосків, лише три з яких встановлені законно.

Братимете участь у виборах восени?

– Ще не прийняв остаточного рішення. Рік тому вирішив, що підтримуватиму Громадське об’єднання «Самопоміч». У Борисполі вже існують два осередки «Самопомочі», до одного з яких входжу і я. Мені близькі їхні гасла. Невiдомо, чи буде «Самопомiч» брати участь у мiсцевих виборах, поки що i я не можу висуватися вiд цiєї полiтичної сили, але свiй вибiр зробив та запрошую вiдповiдальних, iнiциативних людей долучатися до наших добрих справ.

- У сесійній залі тримаєте нейтралітет. Ваша оцінка депутатських війн, що розгорілися перед виборами?

– У кожної війни є причина. У випадку з Борисполем – це наближення виборів та, напевно, чиїсь бiзнесовi iнтереси. Я не політик, бо вважаю, що полiтика, по-перше, має грунтуватися на чiтких полiтичних програмах, полiтичнiй культyрi та традицiях. А не тiльки на так званому «балансi iнтересiв». Звiдси всi бiди. Пріоритети мають бути такими: виборець, громада, держава. А полiтик, забезпечивши такi iнтереси, отримує повагу й довiру виборцiв. Знімати когось із посади, розподіляти якісь там віртуально бiзнесові сфери впливу, тягнути ковдру на себе, навіщо це? Мені майже 57 років, за останні чотири у міській раді я так i не навчився цiй так званiй полiтицi… Для окремих молодих колег депутатство є мрiєю, що здiйснилася, та найвищою планкою їхнього особистого розвитку. Багато хто з них має активну громадську позицiю, вони  були на Майдані, тепер волонтери, але як депутати поводяться некоректно. Сесійна зала для них – соціальний ліфт. Коли мені було ледь за 30, я вже  керував будівельним пiдприємством, де у підпорядкуванні мав сотнi співробітників. Тож депутатом став усвідомлено, щоб представляти громаду як самодостатня людина.

Тi, хто кажуть, що вони «за людей», часто цими iнтересами прикриваються. Мене теж є за що критикувати. Коли регіонали вибудовували вертикаль, туди потрапило багато достойних людей. Як я казав: «Сильну Україну» здали оптом, мене – вроздрiб. Але то був «шлюб» не по любові і не за розрахунком. Будучи у провладній так званiй бiльшостi, нічого хорошого від  неї не отримав і не шукав. А ті, хто були нiбито в опозицiї, якраз і отримали свої бонуси, бо голосували «солiдарно». Отака полiтика та полiтиканство.

- На сторінці ВКонтакті Ви назвали улюбленою цитату: «Піднімаючись нагору сходами успіху, будь ввічливим з тими, хто йде назустріч. Ти ще можеш з ними зустрітися на зворотньому шляху». Дотримуєтеся цього принципу?

– Я багатьом допомагав піднятися нагору, але й зустрiчав людей, якi вже на зворотньому шляху. Успiх я оцiнюю не тiльки статками, якi в нас усiх суттєво зменшилися. Тому намагаюсь жити так, щоб i піднімаючись нагору, i спускаючись, мiг вiдкрито дивитися людям в очi. Мiй улюблений Шолом Алейхем, до речi, наш земляк, написав у віці за п’ятдесят свiй автобiографiчний твiр «З ярмарку». Менi  вже трохи бiльше, але я ще працюю, маю багато планiв і до багатьох речей ставлюся оптимістично.

- Ви багатий чоловік, бо маєте трьох дітей і двох онуків. Який Ви батько, сім’янин?

– Мій батько був суворим зi мною, а мені хотілося більше теплоти. Зі своїми старшими дітьми я теж був занадто серйозним. Який я батько? Думаю, нормальний, бо розмовляю з ними, намагаюсь чути, інколи сварю, багато смiємося та слухаємо музику. З 12-13 років спілкуюся з ними, як з дорослими. Як кожному батьковi, хотілося, щоб вони краще навчалися. Всi мої дiти не вiдмiнники,  а «хорошисти», як і я свого часу. Тішить, що вони працьовитi, вмiють товаришувати i люблять обранi професiї. Головне, що мої діти не ледачіі й порядні.

- Що для Вас важливо на цьому етапі, які плани?

– Я за гороскопом Терези, для мене важлива рiвновага. Незважаючи на складнi часи, внутрішніх протиріч не відчуваю, я в ладу із собою. Думаю, важливо жити у добробутi, не обов’язково бути багатим, слід уміти не тільки брати, але й віддавати, працювати на користь людям і своїй громадi.

Серед найближчих планiв – створити у нашому мiстi Алею майстрiв. Наразі з Олегом Третяком та Миколою Чубатюком розробляємо її творчу концепцiю, вже є ескізи. Початок реалiзацiї проекту плануємо до Дня міста.

Останнiм часом люблю закiнчувати словами: «Далi буде».

Оксана КОБЗАР, «ТС», фото Володимира Синявського

Share Button