«В боях єдині за честь, за волю, за Україну!»

Це слова з маршу 72-ої бригади, яку називають Білоцерківською. Та в ній служать хлопці з усієї України, до недавнього часу були і з Борисполя, нині чимало з Київщини. Написав цю прекрасну пісню наш земляк, фермер, депутат міської ради Валерій Мартишко.

Віднедавна він ще й активний волонтер, який щомісяця виїздить на позиції. Їздити на схід у зону АТО розпочав з лютого, хоча до цього також активно допомагав нашим воїнам і продуктами, і речами, і різноманітним обладнанням, передаючи через волонтерів. Тому розпитую добродія Валерія саме про його волонтерську діяльність.

КОР.: Валерію Івановичу, розкажіть, як все починалося, що саме спонукало Вас виїздити на передові позиції з допомогою для наших хлопців.

В. М.: Останнім часом чи не найбільше мене турбували дві проблеми: одна — війна, інша — дощу немає. Дощ пройшов, а от війна… Та впевнений: війна, може, й не найближчим часом, але «по любому» закінчиться. Вірю: нація народить лідера, який виведе країну зі стану війни. А поки тривають військові дії, кожен має робити все, що в його силах, щоб допомогти Україні подолати ворога.

Хочу через газету висловити вдячність волонтеру Віктору Копану, саме він «підтяг» мене допомагати нашим хлопцям. Я надавав необхідні продукти, речі, а Віктор все це відвозив на східний фронт. Варто сказати, що і він сам, і хлопці-волонтери під його керівництвом — справжні молодці в плані надання допомоги нашим воїнам. Тоді подумав: «А чому б і нам самим не виїздити?»

Тим більше, що і мій зять Олексій Хіміч «понюхав пороху» в окремій розвідувальній роті 72-ої Білоцерківської бригади, де трохи більше року прослужив заступником командира взводу. Повернувся нещодавно з-під Артемівська і мій син Роман. Одержав статус учасника бойових дій, адже спецпідрозділу міліції доводилося, прямо скажемо, нелегко. Нині він продовжує службу в лавах МВС у Києві.

Для того, щоб виїздити на позиції, потрібно було сформувати активну мобільну бригаду. Така вже в нас є: за старшого — я, разом зі мною мій брат Сергій, зять Олексій, а також монах з Видубицького монастиря, що у Києві, отець Роман, який запрошує із собою ще когось зі священнослужителів. Одна така поїздка в зону проведення бойових дій обходиться, звісно ж, недешево. У середньому виходить десь до 30 тисяч гривень.

КОР.: Що саме везете на фронт?

В. М.: У нашому господарстві є свиноферма. Тож щоразу перед виїздом на бойові позиції 72-ої бригади, якою опікуємося постійно, заколюємо кабанчика або й двох. Ось і останній раз (а ми повернулися 6 червня) відвезли 200 кілограмів свинини. А ще подарували нашим захисникам котли для приготування їжі, душові, умивальники. Приємно було спостерігати, як повернувшись із бойового дозору, бійці миються біля наших умивальників і готують смачний борщ з привезеного нами м’яса у наших котлах!

А ще даруємо те, чого очима не побачиш. Монахи з Видубицького монастиря виконують духовну місію. Отець Роман написав чудову молитву, яка подобається воїнам. Хлопці підходять до нього на благословення, а на Великдень привезли їм освячені паски. Командир роти навіть наголошував на тому, що в них втрат немає саме через ось таку потужну духовну підтримку.

Священики виконують свою місію, а я власними піснями піднімаю бойовий дух воїнів. Мої твори і є своєрідною мотивацією перебування на фронті. Пісню «Ніхто, крім мене», музику до якої написав композитор Олександр Бурмицький, з яким тісно співпрацюю, виконують уже по всій Україні. Звучить вона і в багатьох частинах і батальйонах на східному фронті. А нову пісню-марш написав нещодавно, присвятивши її 72-ій бригаді, яка перебуває нині на позиціях під Волновахою. Коли виконували марш перед воїнами, які стояли в строю, зовсім ще молодий 26-річний командир окремого штурмового взводу Олександр звернувся до мене із щирою подякою, зізнавшись, що ці слова і музика підтримують, допомагаючи витримати всі тяготи війни, а інші хлопці (їх було більше ста) після завершення співу довго аплодували. Їхні оплески стали найвищою нагородою за мою творчість!

КОР.: Який настрій у Вас після поїздок на лінію фронту? Чи збираєтесь продовжувати свою волонтерську справу?

В. М.: Безперечно, хоча дорога дуже важка, та й нам не по вісімнадцять років. Коли після побаченої реакції на наш приїзд, на молитви священиків, на мої пісні повертаємося, то я думаю: «Сьогодні хлопці в районі Волновахи не пропустять жодного сепаратиста!» Скажу одне: вони справжні орли і ними можна по-справжньому пишатися! Як у моєму марші співається «Сімдесят друга Білоцерківська – хоробрі хлопці, відважне військо».

КОР.: Чи підтримують вас, волонтерів, у нашому місті?

В. М.: Звісно, як же без цього! Ми вдячні за те, що міська рада на останній сесії прийняла рішення – виділити 60 тисяч гривень на допомогу воїнам, які перебувають в АТО. Вдячні також депутату міської ради, заслуженому будівельнику України Володимиру Шалімову, що передав для наших хлопців дві пральні машини, посуд, блоки цигарок та ін. Підприємець Євген Коршунов, власник магазину «Автотовари», постійно передає автозапчастини для фронтових автомобілів. Хочу звернутися до підприємців та промисловців: прості люди вже все, що могли, віддали на потреби армії, тепер черга за нами. Тож якщо не хочете годувати російську армію, допоможіть нашій, українській! Не чекайте, що хтось зробить це за вас…

Розмовляла Наталія Можайкіна, «ТС»

 

МАРШ 72 БРИГАДИ

Ми народжені війною,
Загартовані в боях,
Ми тримаєм кріпко зброю
У натруджених руках.
Ми Вітчизну захищаєм,
Не шкодуючи життя,
Маріуполь визволяли
За щасливе майбуття.

ПРИСПІВ:
72-га –Білоцерківська,
Хоробрі хлопці, відважне військо,
72-й бригаді – слава!
Ми захищаємо державу.
72-га – Білоцерківська,
Хоробрі хлопці, відважне військо,
72-га в боях єдина,
За честь, за волю, за Україну.

Піхотинці і танкісти,
Славній розвідці – хвала,
Влучно б’є сепаратистів
Артилерія гучна.
Назива нас ворог «чорна»,
Бо чорніє він від нас.
Буде наша перемога,
І ми звільнимо Донбас.

ПРИСПІВ

 

 

Share Button