ЛЕНІН, GOODBYE, або Як перейменувати вулицю

За останній рік у нашій свідомості відбулися незворотні зміни. Революція Гідності і війна на сході (фактично російсько-українська війна) остаточно переконали абсолютну більшість українців у тому, що найбільше лихо завжди йшло і продовжує йти з північного сходу, де нині існує держава з назвою Російська Федерація. Але офіційна її назва абсолютно нічого не означає – суть одна, імперська. Не варто ходити далеко, щоб зрозуміти, що означає для нашої країни сусідство з нею.

Московські правителі вважають Україну, як мінімум, своєю сферою впливу, але охоче б прийняли її як одну з провінцій імперії. Якщо український уряд демонструє лояльність Кремлю і готовність увійти до будь-яких очолюваних Москвою геополітичних проектів, то цей уряд є прийнятним для Росії і з ним можна співпрацювати. Якщо ж Україна обирає інший вектор, тоді це ворог. Тоді всередині Росії розпочинається кампанія з дискредитації України і українців, підданих імперії готують до війни. І все це прикривається словами про «заблудший» братський народ, задурений підлими американцями.

За останнє століття імперія неодноразово вторгалася на наші землі, керуючись лише правом сили. І, як і вісім століть тому монголо-татари, грабує, вбиває, ґвалтує. Фізично знищуючи непокірних, встановлює свої маріонеткові уряди, які формує з числа здебільшого місцевих пристосуванців. Так було у 1918-1921 роках, таке відбувається у 2014-2015. Терор і залякування – те, що тримає імперію вкупі.

Справжня незалежність починається тоді, коли народ починає називати окупанта окупантом, а злочинця – злочинцем. Але чому тоді в незалежній Україні вулиці і площі в містах і селах досі звуться іменами тих, хто нищив нашу державу у 1918‒1920 роках, організовував розкуркулення, голод і репресії у 1920–1930-их, сприяв масовим невиправданим втратам під час Другої світової війни, душив національно-визвольний рух українців у 1940–1950 роках? Ми поскидали з п’єдесталів комуністичних ідолів, перестаємо відзначати радянські свята або переосмислюємо їх значення, бойкотуємо продукцію країни-агресора (і то це внаслідок подій останнього року), але змінити назви вулиць досі не спромоглися.

Чи не основна причина зволікання з декомунізацією і дерусифікацією – це думка багатьох громадян, що події, явища і особи є частиною нашої історії, яку не можна забувати. Так, забувати не можна, але й не возвеличувати. Гітлер – теж частина нашої історії, але чомусь нікому не спало на думку ставити йому пам’ятники чи називати йому іменем вулиці.

Є також підстави думати, що перейменування вулиць та інших об’єктів не відбувається з чисто прагматичної причини – побоювання, що це надто складно, треба міняти всі документи, а це позначиться й на наших гаманцях.

Однак насправді чинне законодавство не містить норм про обов’язковість внесення змін до документів громадян та юридичних осіб у зв’язку зі зміною назви вулиці, де вони проживають / зареєстровані / мають власність. Як пояснюють юристи, усі документи залишаються чинними і після перейменування. Необхідні зміни можна буде зробити згодом, коли буде в цьому потреба. Аналогічно і для юридичних осіб.

Так, у Борисполі минулого року з’явилась вулиця Героїв Небесної Сотні. На папері. Жодної таблички з цією назвою автор так і побачив. Звичайно, небайдужі громадяни можуть прискорити цей процес: українці вміють самоорганізовуватись. Таблички можна встановити зусиллями меценатів і волонтерів.

Сам процес перейменування досить тривалий, адже необхідно враховувати позиції усіх зацікавлених сторін. Але з точки зору результату він вартий зусиль.

Для того, щоб пересічні громадяни, організації, органи влади краще орієнтувалися у тонкощах процесу перейменування вулиць та інших географічних об’єктів, Українським інститутом національної пам’яті спільно з Чернігівською міською і обласною радами та Чернігівською облдержадміністрацією підготовлено методичний збірник «Як перейменувати вулицю. Правові засади перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території населених пунктів». Юристи описали процедуру, а історики – біографії осіб,  які боролись проти української державності та чинили злочини проти прав людини. Серед прізвищ, які мусять назавжди зникнути з мап українських міст і сіл, є й ті, що досить часто трапляються на Бориспільщині: Артем, Будьонний, Ватутін, Калінін, Кіров, Котовський, Ленін, Мануїльський, Морозов (той, що Павлік), Щорс та чимало інших. Їхні біографії розміщені наприкінці посібника. І це далеко не всі діячі тоталітарного минулого, чиї прізвища ще досі трапляються у назвах. Також у ньому містяться нормативні акти стосовно найменування об’єктів та інші необхідні документи. Електронну версію посібника можна безкоштовно завантажити безпосередньо із сайту УІНН — memory.gov.ua (пряме посилання: http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/userupload/2metodychka_perejmenuvannja_vulyc_1.pdf

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті наголосив: «Ми не знаємо, якими будуть нові назви вулиць, площ, населених пунктів. Це питання, згідно з українським законодавством та світовою практикою, мають вирішувати місцеві громади. Вони можуть повернути історичну (докомуністичну) назву чи присвятити її якомусь з місцевих або загальнонаціональних героїв. Але ми точно знаємо, чиї імена мають зникнути з мапи нашої країни – імена людей, причетних до масових злочинів».

Ярослав Костін,

старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею

Share Button