Найжіночніша вчителька хімії

ПОКЛИКАННЯ. Запекла театралка, жадібна до знань і навчання, жіночна, усміхнена і завжди у простій, але вишуканій сукні, як пані з листівки початку ХХ століття. Здається, доля за неї обрала їй професію – бути вчителем. Її лагідності скорилась хімія, а завдяки її наполегливості цей предмет полюбили й її учні.

У ЗОШ № 6 Раїса Володимирівна Соловйова випустила шість десятих класів, керувала методоб’єднанням учителів хімії, а нині ветеран праці.

Про своє дитинство вона говорить небагато, адже війна змусила швидко подорослішати. Проте з особливою любов’ю Раїса Володимирівна згадує свою школу в Тарандинцях.

«Це відома школа, про неї багато знають і говорять, до речі, її закінчив Василь Симоненко. Ми, на жаль, не були знайомі, адже були з різних сіл», — розповідає жінка.

Щодо учительства, то його вона, певно, обрала змалечку, дивлячись на батька, який так само був освітянином і вкладав душу в свою професію.

До Борисполя вона приїхала, коли закінчила інститут та вийшла заміж. Її чоловік працював на будівництві, а вона влаштувалась учителем у ЗОШ № 6, де і пропрацювала до 1990 року.

«Колектив, робота, молодість. Я часто згадую ці часи. Наша школа була особливою – тут було багато молодих спеціалістів, жадібних до знань та досвіду. Працювати було приємно і легко. А якими ж ми були театралами! Старались не пропустити жодної прем’єри, а якщо таке траплялось, то обов’язково їхали на другий чи третій спектакль. Та й у себе артистів приймали: Ужвій, Яковченко, Задніпровський були частими гостями школи… А зараз тішить, що у театрі російської драми ім. Лесі Українки відновлюють один із наших улюблених спектаклів «Варшавська мелодія», — ділиться Раїса Соловйова.

З часом любов до театру та нових знань не згасла. Раїса Володимирівна так само цікавиться театральними новинками, не зраджує сукням, а коли виходить на вулицю, то не часто вдається і кілька кроків ступити, аби не зустрівся хтось із учнів або їх дітлахів.

Так, крок за кроком, іде по життю мудра й неймовірно жіночна вчитель хімії, як та пані з листівки початку ХХ століття.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button