Є ТАКА ПРОФЕСІЯ  — ЗАХИЩАТИ БАТЬКІВЩИНУ

До 70-річчя Великої Перемоги. Живе у місті Борисполі один із наймолодших учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни, активний учасник партизанського руху в Білорусі та Україні Іван Микитович Подсосонний.

Ось короткі рядки його біографії. Народився у с. Пересятинець, що у Білорусі Гостомельської області, 3 січня 1929 року. Зростав у великій, дружній селянській родині.

З січня 1942-го по лютий 1944 року – рядовий, розвідник, підривник партизанського загону ім. Ворошилова (Білорусь), з’єднання С. Ковпака (Україна). За ратні подвиги в роки Великої Вітчизняної війни нагороджений орденом  «Вітчизняної війни» 2-го ступеня, медалями «Партизану ВВв» 2-го ступеня, «За бойові заслуги».

Готуючись  до святкування 70-річчя Великої Перемоги, попросив його пригадати кілька епізодів з фронтового життя. Ветеран замислився і відповів, що тоді були «суцільні епізоди». Не знали точно, що чекає завтра чи навіть і сьогодні, адже фронт був усюди. Його батька залишили в тилу ворога для організації підпільної роботи. Та через зраду односельця почалося масове знищення партизанських родин. Восени 1942-го фашисти розстріляли вісім членів його родини, сам Іван дивом залишився живим, довго переховувався в добрих людей. Згодом партизани забрали його у загін ім. Ворошилова,  де він, додавши собі два роки, залишився в бойовій частині. Спочатку був у розвідці, потім став підривником.

Пригадав ветеран й епізод, як «пригощали» фашистів медом. На станції Савич розташувалась важлива німецька комендатура та керівництво карального загону військ СС, які дуже дошкуляли місцевому населенню та партизанам. Ця операція була придумана партизанами до дрібниць. Вибухівку поклали у бідон з медом та завантажили на віз. Іван зі своїми малолітніми побратимами приїхали на станцію, а партизани відкрили вогонь. Хлопці зробили вигляд, що дуже злякались і дременули до лісу, залишивши воза з бідоном. Фашисти свій «трофей» потягли до комендатури. Вранці в комендатурі пролунав вибух, було знищено понад 20 карателів.

А душу Івана Микитовича й досі ятрять біль і спогади про загиблих бойових побратимів. Коли білоруські партизани допомагали переправлятись через річку Прип’ять загонам Ковпака, загинув батько Івана, безвісти зник старший брат. Бойовий шлях продовжив у ковпаківців. Перемогу Іван зустрів 18-річним. Але маючи бойовий досвід, вступив до загону самооборони, продовжував  «зачистку» свого рідного району від фашистської нечисті.

Після війни І. Подсосонний закінчив Качинське авіаційне училище, й життя присвятив військовій авіації, зміцненню оборонної могутності нашої держави. Після виходу в запас, закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. А нині багато уваги приділяє роботі у ветеранських організаціях міста, особливо військово-патріотичному вихованню підростаючого покоління. Опікується хворими ветеранами: підтримує і морально, і матеріально. Тепер у його житті переважає любов – любов до життя, рідних, людей, землі, яку захищав у суворі роки війни. Тож хай легким, шановний Іване Микитовичу, буде Ваш життєвий шлях і надалі, довгих років, добра та любові рідних.

Спогади І. Підсосонного записав голова міської організації інвалідів війни, Збройних сил та учасників бойових дій Петро ЧИЧКАНЬ
Share Button