«Не маю права сидіти склавши руки і щодня боятися, що прилетить»: Олег Романов про бізнес під час війни, магазин із душею «Потягусі» та улюблену «директорку»
Знову зима, знову не полишає відчуття тривоги, а навколо тільки й розмов про криваву війну, хоча настрої українців, упевненість у перемозі дуже відрізняються від перших днів повномасштабного вторгнення. За ці понад 300 днів – сьогодні і щодня, країні важливо як кожен українець бачить майбутнє держави, що надихає нас у цій справедливій боротьбі та підтримує. Тому ані скільки не здивувалася нещодавньому відкриттю у нашому місті другого магазину дитячих товарів «Потягусі».
За словами підприємця Олега Романова, це їхній сімейний бізнес, адже, окрім нього, магазином займається і дружина Катерина, і навіть їхня маленька донечка Дара, яку батьки жартома називають «директорка».
Перетворіть свою роботу на хобі – й не працюйте жодного дня. Наша робота – це хобі, яке приносить ще й гроші.
Пан Олег розповідає, що перший магазин дитячих товарів відкривали до пандемії COVID-19, другий – під час війни, що означає – життя не зупиняється ні на мить. І додає, завдяки ЗСУ ми маємо вціліле місто, дім, роботу і маємо чи то нахабність, чи то сміливість розширятися.
«Страшно було відкриватися і вперше, і вдруге, до того ж люди, які позичали нам кошти на відкриття бізнесу, запитували: «Олеже, не боїшся, що прилетить?». Щодня боюся, що прилетить мені на голову або комусь із членів моєї родини. Але розумію, що війна – це надовго, і росіяни не перестануть стріляти до тих пір, поки в них не залишиться грошей на шось одне: або на їжу, або на війну. Та й то, не впевнений, що вони їх витратять на їжу, для них війна – важливіша. А сидіти два, три, п’ять чи навіть десять років, боятися та чекати кращого часу немає ніякого сенсу. Життя не поставиш на паузу: через п’ять років мені буде 42 роки, а через 10 – 47… Тому я не хочу відкладати своє життя на потім, хочу працювати й жити зараз. До того ж зараз усі українці на війні: фронт героїчно захищає тил, а тил забезпечує фронт чим може», – ділиться думками підприємець. І цими словами майже заспокоює мене: так, важко нам усім, багато буденних і звичних справ тепер потребують більше зусиль. Але це наш фронт, цивільний. Ми маємо триматися, тільки так ми переможемо ворога.
«Дати не рибу, а вудку…»
«Всі магазини для дітей, каже О. Романов, – пропонують іграшки, одяг, але не всі пропонують класний сервіс. Ми самі батьки, й близько 30% всього товару тестуємо, так би мовити, на собі, пропускаємо через себе і думаємо, чи взяли б це своїй дитині?»
Оскільки Катерина разом із донечкою вийшла на роботу вже через місяць після її народження, можна вважати, що в Дари вже 2 роки і 11 місяців стажу.
Уже перші місяці після її народження подружжя вдягало на голову сонного немовляти пов’язки, фотографували і продавали їх. Також завдяки «допомозі» донечки продали за сезон близько 10 дитячих гірок, «тож можна вважати, що одну вона собі точно заробила».
«Як тато хочу дати своїй дитині знання і навчити, як заробляти кошти, а не придбати їй квартиру і влаштувати на роботу. Як кажуть, дати не рибу, а вудку, – вважає мій співрозмовник. – Коли діти заходять у магазин – їм хочеться відразу все схопити. А Дара останні пів року заходить у магазин і якщо їй щось дуже подобається, підходить і запитує: «Тату, а це на продаж?». А я їй відповідаю: «На продаж».
«Скільки можна терпіти ці «пекельні борошна»
Пан Олег наголошує, завдяки тому, що не мають найманих працівників і орендують недороге приміщення на 12 кв. м, це дало можливість продавати товари за прийнятними цінами.
«Люди заходили і запитували, чи є візочки. Та у продажу їх було лише два чи три, які ми виставляли біля входу. Всі ніби і знають, що в «Потягусі» є все, але побачивши наш асортимент, розверталися і йшли. Тоді подумали, скільки можна терпіти ці «пекельні борошна»? І вирішили відкрити ще один магазин із широким асортиментом дитячих візочків та автокрісел», – пояснює підприємець.
До того ж подружжя співпрацює з різними брендами, що виробляють візочки та автокрісла, тож на ваше замовлення можуть привезти будь-які.
«Аби придбати візочки, людям доводиться їздити у Київ або замовляти в інтернеті. Та мами, зазвичай, обирають візочок руками: помацати, покатати, подивитися на себе в дзеркало – «а як я виглядатиму із цим візочком на вулиці?». Жінка є жінка і хоче бути славною завжди. 90 відсотків мам саме так і обирають, бо знають, чого вони хочуть. А от щодо автокрісел, то покупці, зазвичай, просять поради і я підказую, допомагаю обрати і навіть встановити», – розповідає пан Олег.
До того ж, каже, що дуже хоче втримати тенденцію:«за візочками – до Романова». Тож головна мета подружжя – не «впарити людині візочок, на якому можна добре заробити, а зробити так, щоб люди до нас поверталися. Адже який сенс у продажу, якщо візочок не входитиме в ліфт і буде важким, щоб щодня тягати його на 9-ий поверх?
«Людина готова заплатити, аби їй дали те, що потрібно, а нам потрібно продати те, що хоче людина, але щоб потім у покупця не було ніяких підводних каменів», – резюмує підприємець.
«У повітрі аж пахло війною…»
Щороку підприємці їздять на виставку BABY EXPO, де знаходять нових постачальників та спілкуються з партнерами.
«Тобто з цими людьми постійно співпрацюєш у телефоні, а тут нагода всіх партнерів із Харкова, Львова, Луцька побачити в одному місці».
Остання виставка відбулася 22 лютого, та, згадує Олег, в повітрі тоді аж пахло війною, навіть іскрило. Після повномасштабного вторгнення чоловік вивіз свою родину на Вінниччину до батьків. Проте коли ЗСУ героїчно зупинили наступ на Київ і нам залишилися лише масовані ракетні обстріли, сім’я повернулася до Борисполя.
«Прилетіти може в будь-яку точку України, та найстрашніше – це наземний наступ, а тут молода жінка і мала дитина», – ділиться зі мною співрозмовник.
Мріє подружня пара про магазин на першому поверсі та власне житло на другому: «Це б зекономило багато часу на дорогу і головне – було б нашим».
Потім Олег Романов проводить екскурсію новим магазином, показує візочки і розповідає, що ці моделі приїхали з Харкова. Їх вивезли у Тернопіль, а через два-три дні склад зруйнували. Один візочок до нас так і не доїхав, тому що там розбили склад Нової Пошти.
А потім, посміхаючись, додає, що зараз партнери знову повертаються до Харкова, адже впевнені, що ЗСУ захистять нашу землю.
Сьогодні у магазині «Потягусі» працює двоє робітників, підприємці зізнаються, що шукають ще одного. «Процес буде довгий і складний, оскільки ми шукаємо не касира чи продавця – ми шукаємо, перш за все, людину в команду, яка робитиме все так само, як і ми, навіть більше».
Магазин із душею
«Як кажуть – економіку треба тримати, тому що фронт захищає економіку, а економіка живить фронт», – наголошує підприємець.
У вільний час пан Олег інформаційно допомагає і спілкується з багатьма волонтерами та волонтерськими організаціями, оскільки є модератором найбільшої групи у фейсбуці Бориспіль для всіх. Наприклад, разом із волонтерською організацією «Свої» проводять благодійні аукціони або допомагають поширювати інформацію і збирати гуманітарну допомогу, коли Євген і Марина Бевзенко їдуть на Херсонщину.
«Деякі речі Дари також передали у Херсон, – каже чоловік і додає, що волонтером себе не вважає. – Окрім того, робимо знижки сім’ям захисників України та переселенцям. Якось зайшла жінка, в якої, як з’ясувалося під час розмови, чоловік перебуває на фронті. Тоді, якщо візочок дає можливість хоч щось на цьому заробити, робимо знижку 500, а то й 700 гривень. Адже у нас магазин із душею».
А на запитання, яким бачить свій бізнес через 10 років? – відповідає, таким же клієнтоорієнтованим, щирим і душевним. І, звісно ж, лише у вільній, незалежній Україні.
Валерія Шульга, «ТС», фото автора
