«Антоне, твоя аптечка врятувала мені життя», –

власник сервісу «KUBIK» Антон Кубій про волонтерство, п’ять тисяч контактів у телефоні та власну справу

ПРО СЕБЕ

– Мені 31 рік, за освітою я інженер телекомунікацій.

З дитинства цікавився комп’ютерами, технікою, локальними мережами, підпрацьовував у цій сфері, тому зв’язок, телекомунікації – це все було моє. Коли навчався, практику проходив на Державному підприємстві «Украерорух», там мене помітили, запропонували піти в команду, і так вийшло, що вже працюючи у зв’язку, «добив» і магістратуру.

Працюючи на державному підприємстві, паралельно підзаробляв: ремонтував комп’ютери, різну техніку і вирішив знайти ще й другу роботу. Влаштувався в сервісний центр, там, мабуть, п’ять років працював.

ПРО «KUBIK»

Одного разу мені телефонує товариш: «Тоха, з’явилося круте приміщення!». Це, певно, був знак.

Порадившись з дружиною, вирішили робити щось своє. Вона хоч і розуміла, що буде важко, але підтримала, і в 2016 році ми відкрились. Так започаткували власну справу. Спочатку було важко, родичів брав на роботу, вони допомагали, за копійки працювали, так, як і в будь-якій справі. Згодом знайшли гарних постачальників, завели нові знайомства і штат трохи розширився. Зараз у нас є кілька співробітників з Києва, кілька з Борисполя, один із Сумської області, з Харкова є колега, переїхав сюди. Я завжди кажу, що такі важкі обставини звели з такою хорошою командою.

У мене взагалі вся робота на партнерських засадах, принципі команди: всі заробляємо, ділимося, тобто я працюю з друзями. З одного боку, це прикольно, але з точки зору субординації – не завжди, бувають такі моменти, коли мої колеги трохи «сідають на голову».

Коли створював бізнес, не ставив основною задачею заробіток грошей, хотів зробити щось прикольне, якісне, щоб про це говорили. Раніше, тільки-но відкрились, в соцмережах люди запитували: «Де відремонтувати телефон чи ноут?». І всі родичі допомагали, в коментах відповідали, що от є такий магазин/сервіс «KUBIK». А зараз, відкриваючи схоже запитання в бориспільських пабліках, абсолютно невідомі люди дають рекомендацію мого продукту. Навіть нікого просити не треба.

Ось поки ми говоримо, двоє людей зателефонували з проханням щодо роботи. Зараз небагато вакансій, але нікого ніколи не «відшиваю», контакти завжди записую, тільки-но буде потрібна людина – відразу зателефоную.

– Антоне, як ти зустрів 24 лютого?

– 23 лютого я з другом купував собі зброю, ніколи раніше цього не розумів, трішки насміхався з людей, які цим захоплювались, в тир ходили, тактичний одяг купували, але новини трохи нагнітали атмосферу, то вирішив купити й собі. Як виявилося, не так просто в Україні купити зброю, потрібно більше місяця оформляти та на дозволи чекати, то ми проплатили чек і поїхали додому.

Живу неподалік військової частини, вікно вночі було на провітрюванні, то початок війни почув добре. Бахнуло так, що аж штукатурка посипалася. Я ніколи ще так не почувався, було страшно. Та ще чуєш, як сусіди знизу бігають, збираються, і це наводить ще більшу паніку. Тож не знаючи, що робити, якісь речі, документи швидко зібрав, почав обдзвонювати рідних і друзів, щоб їх забрати і в разі чого – виїжджати.

Чесно кажучи, після трьох днів від початку повномасштабної війни, коли побачив, що БТРи на Нивках були, трохи зневірився – подумав, що вже все, анархія почнеться, треба точно «звалювати». Ми з близькими та друзями виїхали з міста, та ще й куди – до батьків товариша в Бородянку. А там поряд – Гостомель, почалися бої і ми знову за сумки – поїхали в бік кордону. На додачу ще й повітряні тривоги, сирени, дівчата, які вперше це все почули, – у плач, то ми вирішили відправити їх за кордон, а самі тоді вже повернутись додому. Друзі поїхали до себе, у Фастівський військкомат, а я – в Бориспіль, записуватися в тероборону. Видали зброю, почав чергувати, активно тренуватися, очікували на ворога в Борисполі.

– Як став волонтером?

– Поки був у лавах тероборони, познайомився з багатьма людьми. Почали йти запити, кажуть, потрібні павербанки, ще треба гаджети ремонтувати для військових і таке ін. То ми з колегами відновили роботу «KUBIK». Бувало, що телефонували знайомі артилеристи, які воювали в полях, посадках чи були в окопах і їм просто треба було чимось телефони заряджати. Було важкувато, я в теробороні, постачальники не працюють… товару немає, десь там павербанки на іншому кінці Києва «вискочили», поки до них доїдеш… Доводилося стояти в кілометрових заторах на мостах в обидва боки. Але ми працювали, бо знали, що людям там це дійсно потрібно.

Взагалі я дуже пишаюся нашими людьми. От перші дні я з кредитки всі гроші витратив, щоб допомогти військовим. З готівки якісь зарплати по 3 тисячі колегам роздав. Був запит військових на наручні годинники, я це «викинув» у наш телеграм-канал «KUBIK Sales», і люди годинників зо 20 принесли. Якось мені зателефонував товариш із тероборони і попросив привезти плитоноски. У мене був знайомий у магазині зброї, то й поїхав туди купувати. Забрав плитоноски, мені виписують чек, а грошей на кредитці в мене немає. Фоткаю чек, мені тисяч 20 не вистачало, а тут такі суми починають надходити: 3, 5, 7, 10, 15 тисяч… Загалом за годину 140 тисяч назбирав.

Потім зрозумів, що це працює. Хлопці почали просити якесь приладдя, дехто тепловізори (адже в полі стоять). Потім на мене вийшов один меценат, дуже гарна людина. Каже: «Антоне, дай мені рахунок, я грошей скину», і скидає кругленьку суму, «Користуйся, – каже, – я тобі довіряю». Таким чином на 15-ий день війни я привіз 10 тепловізорів.

Якось так пішло, що все робив через знайомих. У товариша з тероборони батько був у 72-ій ОМБр, то ми поїхали на Харківщину, повезли туди продукти і різне обладнання воїнам.

Чим більше знайомих, тим більше справ: повезли хлопцям у Костянтинівку гуманітарку, потім у Слов’янськ поїхали. Першого разу було дуже страшно, другий уже не так, але з кожним разом зустрічав більше знайомих, волонтерів, вояк, меценатів, і ти звикаєш, розумієш, що робиш добру справу. Тому оцей страх переростає в дуже круті емоції, які словами просто не описати. Сама суть  волонтерства – знайомства. Без знайомих нікуди, а так усе це працює: знайомий знайомого щось знайшов, ти купив, друг привіз, а колега доставив на фронт.

У Дніпрі є крутий штаб наших друзів-волонтерів, які дуже допомагають нам іноді з доставкою, також із США на нас вийшли люди, ми з ними розпочали співпрацю, є колеги в Чехії, у Польщі багато знайомих, через яких авто приганяли. Просто щоб люди розуміли, що таке волонтерство: до 24 лютого в мене у телефонній книзі було близько двох тисяч контактів, на цей час понад п’ять тисяч.

Ось нещодавно з Японії нам прислали набори термобілизни, дуже якісної, так там вирішили допомогти армії, і це теж круто. Хлопець з Індії бронежилети прислав, теж хорошої якості. Щодня хтось пише чи приносить щось. Ось жіночка пише: «Антоне, займаюсь солодощами, принесла цукерок, смаколиків різних». Хтось крупи принесе, хтось миючі засоби, несуть теплі речі, взуття, часто тушкованку, хто що може.

Взагалі, основна мета нашої поїздки на передок – це порадувати пацанів.

Передаємо всі речі по-різному, буває, поштою відправляємо або прямо на передову їдемо, останній раз були два тижні тому, і найближчим часом плануємо поїздку.

Щоразу, як туди їдеш – це особлива історія. Крайній раз їздили, то в бліндаж нам прилетіло, згоріла сумка з документами. Якось везли 25-ій аеромобільній бригаді авто, трохи під обстріл потрапили, міни літають, а ми буса веземо.

Людям, які допомагають, донатять, веземо сувеніри, гільзи, шоломи, речі орків привозимо. Дівчатам із кам’ярні прапор «днр» привезли, то вони ним підлогу миють. На фонді «Трініті», це наші добрі партнери, зробили опудало з російської форми та аксесуарів.

У 45-ту ОМБр відправили медаптечки, правильні, з двома турнікетами, то така наша аптечка життя людині врятувала. Ванька, боєць 45-ої ОМБр, написав мені: «Антоне, твоя аптечка врятувала мені життя, якби був один турнікет, я б не вижив». У нього було дві кровотечі, здається, артеріальні, і саме другий турнікет врятував йому життя. Я тоді відчув, що ми робимо правильну справу і якоюсь дрібничкою рятуємо людей.

– Як поєднуєш бізнес і волонтерство?

– Поєднувати бізнес і волонтерство дуже важко, але благо, що є команда, яка допомагає, мої колеги, називаю їх побратимами. Буквально 10 осіб, без яких я нічого не зміг би. Мій заступник Валік дуже допомагає, 90 відсотків роботи на ньому. Ми з командою впевнено працюємо, нещодавно збирали на карти пам’яті. Хоча з грошима зараз важко, люди забувають, що йде війна, я б сказав, трохи заспокоюються чи звикають, тому і важко збирати. Але є постійні донатери, люди, які допомагають продукцією, з ними ми і йдемо до перемоги!

«KUBIK» теж росте, розвивається, плануємо скоро відкрити свій інтернет-магазин, створили свій «Tik-tok», тому багато молоді до нас приходить.

Клієнтів побільшало, точніше, вийшли на той рівень, що був до 24 лютого.

– Як можна допомогти твоїй волонтерській організації?

– Багато людей зараз приходить саме з проханням приєднатися до волонтерського штабу, допомогти, але всю інформацію я виставляю у соцмережі, й прошу людей читати, якщо потрібна допомога: все й відразу – в інтернеті.

Найбільш затребувані речі зараз – це сонячна панелі, генератори, павербанки, зарядні станції, все, що виробляє електроенергію, теплі речі, куртки, балаклави, елементарні консерви, сало те ж саме. Тому хто хоче долучитися – приносьте до нас ці речі або донатьте, вся інформація також є в соцмережах.

– Чим відволікаєшся?

– Зараз часто почав грати в футбол, просто на полі з хлопцями, також зацікавила тема зброї, купив гвинтівку, їжджу на стрільбище, тренуюсь. Взагалі мій світогляд дуже змінився. Нещодавно сказав другу: «А давай в McDonald’s заїдемо, бо завтра прилетить ракета і ми бургерів не поїмо». Зараз взагалі не нервую, намагаюся робити все спокійно, більше спілкуватися з людьми, висипатися. Іноді буває «парюсь», коли люди пишуть щось на кшталт: «Куди гроші діваєш? Чому саме ти цим займаєшся?», а потім 90 відсотків дякують, пишуть приємні слова і мені стає легше.

У планах розширення: можливо, відкрию ще один сервісний центр, знайду велике складське приміщення для гуманітарки, ну і, звичайно, це офіційна реєстрація «VoluntBro», щоб ми були офіційною організацією та ще більше наближали наш народ до Перемоги!

Віталій КРУПЕНЯ, «ТС»

Share Button