«План дій на випадок війни був готовий за два тижні до нападу»: Юрій Адамовський про оборону Борисполя, збитого «шахіда» та роботу «Міських інвестицій»

У березні Загін Територіальної оборони Борисполя був готовий зустріти ворога на підступах до міста, а план дій на випадок війни був готовий ще за два тижні до вторгнення, розповідає командир 4 роти Добровольчого формування міської територіальної громади «Бориспіль-1» та керівник КП «Міські інвестиції» Юрій Адамовський.

Поза справами військовими, стежить, аби проєкти КП працювали та приносили прибутки. Більше того – готовий працювати над ще однією потрібною справою – будівництвом сміттєпереробного заводу.

«ТС» Юрій Адамовський розповів про оборону Борисполя, гіркі втрати, збитого «шахіда», роботу КП під час війни і навіть про «Шлюб за добу».

«З ЗТО виросли в 4-ту роту ДФТГ»

Громадська організація з охорони громадського порядку, яка пізніше стала Загоном Територіальної Оборони, з’явилась у Борисполі ще у 2014 році. Створили її Петро Лаусенко, Володимир Борисенко та Юрій Адамовський. До 2022 року загоном керував Юрій Рожко.

Як розповідає Адамовський, ЗТО вже збиралися і навіть підготували план дій на випадок війни за два тижні до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тож 24 лютого, коли пролунали перші вибухи, ЗТО вже виконувало поставлені міською владою завдання, оскільки координаційні центри ще не були сформовані.

«Вже о 07:00 міська рада була повністю зайнята бійцями тероборони, а задля безпеки виставлено патрулі. Адже могла б бути така ж сама ситуація, як у Слов’янську чи Гостомелі, оскільки на території громади розташований міжнародний аеропорт», – розмірковує співрозмовник.

Та відразу наголошує, що коли відбувалася окупація населених пунктів Київщини росіянами, вони займали адміністративні будівлі, попередньо направивши туди диверсійні групи або колаборантів. Тому головною метою загону тероборони було забезпечувати функціонування місцевої влади, стратегічних міських об’єктів, громадського порядку.

Ми вважали, що все почнеться або ж трохи раніше, або ж у грудні 2021 року. Готувалися до цього: створили полігон, де й самі навчалися, й інших навчали. Мали декілька інструкторів, до нас приходили бориспільці зі своєю зброєю, а ми їх уже «піднатаскували» до ведення бою.

До того ж 95 відсотків Загону Територіальної Оборони – це військові з досвідом, які брали участь в боях на сході країни у 2014-2015 роках.

На початку березня, коли окупанти почали підходити ближче до міста, ЗТО взяла під повний контроль адміністративні будівлі й стратегічні об’єкти. А згодом частина підрозділу на чолі з Юрієм Адамовським виїхали на околиці Борисполя, де облаштували необхідні укріплення, зайняли позиції, замінували деякі ділянки й були готові до зустрічі ворога на підступах до міста.

«Запитуєте, про страх? Звичайно, страшно, як і всім: за свої родини, дітей, батьків, загалом за країну, але по-іншому ми не могли. Хоча особисто у мене була можливість виїхати за кордон, оскільки я багатодітний батько. Але також у мене є колектив, обов’язки, країна і власна позиція: ми є і завжди будемо незалежними, і врешті-решт таки збудуємо нашу українську мрію.

Тож підготували все для того, щоб гідно дати відсіч. До речі, за облаштовані нами позиції й обрану стратегію нашу роботу було визнано найкращою, за що нам подарували кулемет», – не без гордості каже Юрій.

Окрім того, територіальній обороні почали допомагати містяни, наприклад, облаштовувати блокпости, копати окопи і багато іншого. «Всі працювали, як бджілки, й без зайвих запитань і думок виконували роботу. Обов’язково при зустрічі обійму кожного!».

А вже 24 березня було створене Добровольче формування «Бориспіль-1» міської територіальної громади, яке очолив Рустам Хамракулов. ДФМТГ має у своєму складі п’ять рот. У підпорядкуванні Адамовського – 4-та.

«Зрозуміло, що на початку був хаос: хто стоїть біля ящиків, той і роздає зброю. Одним словом, її видавали всім, хто був готовий отримати. Та були й такі, хто спочатку отримав зброю, відстояв наряд, а потім приносить її назад, мовляв, «я не готовий, відпустіть мене», – розповідає Юрій Олексійович. І додає: – Зараз з документами все гаразд, та й зброю, яка є у ДФТГ, обліковано і задокументовано».

А коли мова зайшла про родину, побачила перед собою люблячого, турботливого чоловіка і батька: «Моя родина поїхала з Борисполя 6 березня, коли вибухи почали лунати зовсім поряд. Двоє найменших синів (8 і 6 років) разом з дружиною виїхали за кордон, оскільки важко переносили вибухи: боялися, плакали, ховалися під ліжко.

Старший син їх супроводжував, на той момент йому було 17 років, але дуже хотів повернутися. Та дружина вирішили схитрувати і сховала його документи, але він знайшов їх і повернувся в Україну. Зараз йому 18 років, він інструктор зі стрільби, входить до лав ДФТГ, їздить на схід, тобто займається корисними справами, навчає і тренує людей, і я дуже пишаюся ним».

«Знищений у Борисполі «шахід» на рахунку саме 4-ої роти добровольців»

Основне завдання 4-ої роти ДФМТГ – це перш за все охорона кімнат, де зберігається зброя, цілодобове чергування у місті та чергування на полігоні «Хортиця».

А ще, коли у Бориспіль прилетіли «шахіди», один із них було знищено саме 4-ою ротою.

Юрій Олексійович розповідає, що до їх роти долучилося багато добровольців, зокрема, майже всі члени Волонтерського центру «Перемога».

«Багато хлопців йдуть до військкомату без підготовки, просто за покликом серця. Те, що вони мають бажання захищати країну – добре, але чим більше ми їх навчимо, тим влучніше вони вражатимуть ціль. Адже не треба стріляти просто так, навмання, потрібно, щоб кожен постріл був влучним.

70 відсотків хлопців з нашого колишнього загону ЗТО вже воюють на фронті, на жаль, маємо втрати: троє загиблих, двоє померлих і один тяжкопоранений.

«Троє загинуло безпосередньо під час бойових дій, у двох інших – відірвався тромб. Чоловік прийшов з поста, стало зле, присів на лавку, викликали «швидку», але врятувати не встигли. Смерть іншого така ж. Велике навантаження на людський організм, бійці не спали ні вдень, ні вночі, додайте до цього фізичні й моральні навантаження», – з сумом розповідає співрозмовник.

Юрій Адамовський, як і будь-який командир, займається координацією та керівництвом свого підрозділу. Інколи виїжджає в зону бойових дій.

Окрім того, Юрій Адамовський, Юрій Рожко та Вадим Трюхан створили благодійний фонд допомоги добровольцям та їх родинам. Очолює та опікується організацією Вадим Трюхан. Адже якщо відповідно до закону про соціальний захист військовослужбовця сім’ю загиблого солдата ЗСУ країна матеріально забезпечує, то для добровольців, на жаль, такого не передбачено.

«На «Хортиці» плануємо готувати цивільних до можливого вторгнення з білорусі»

Полігон, який функціонував з 2014 року, пристосували для інших потреб. Тому ми переїхали на базу старого піщаного кар’єру, що належить місту, і там утворили «Хортицю». Поставили ворота, забезпечили цілодобову охорону, облаштували стрілецькі позиції, мішені та необхідні засоби безпеки, аби кулі не летіли в бік міста чи дороги.

Чому полігон назвали «Хортиця»? Як на мене, ця назва найбільше відповідає часу й духу, оскільки цей полігон створили добровольці, які не отримують заробітної платні чи якихось соціальних виплат. Так само, як колись козаки назвали свій острів.

За 7 місяців його існування на полігоні пройшли навчання тисячі добровольців. Тут можна навчатися, наприклад, партизанської справи, оскільки є ліс. А ще тактиці, стратегії, мінуванню-розмінуванню, окопуванню, стрільбі, медицині й таке ін. Навіть танк якось пристрілювали.

Сьогодні ведуться певні дії задля узаконення цієї земельної ділянки, аби тут зробити стрілецький полігон як для військових, так і для цивільних потреб. Наприклад, патріотичного виховання молоді, навчання стрілецькій справі тощо.

Як наголошує Юрій Адамовський це робиться для того, аби цивільні були максимально готовими до будь-якого повторного вторгнення з боку білорусі.

Про роботу «Міських інвестицій»

Поза справами військовими, Юрій Адамовський продовжує керувати і «Міськими інвестиціями». За його словами, КП продовжує працювати й отримувати прибутки. За ці місяці встигли оформити декілька земельних ділянок, реалізовувати на них свої проєкти, які вже почали приносити місту кошти.

Полігон «Хортиця» у «Міських інвестиціях» також планують зареєструвати в місті, аби отримувати прибуток від тиру, так само, як це роблять у Броварах.

А оскільки спільний проєкт будівництва сміттєпереробного заводу Борисполя і Броварів анульовано, тож вони готові взяти і вести цей проєкт.

Окрім того, «Міські інвестиції» отримали дозвіл на реєстрацію «Шлюбу за добу» та «Шлюбу на виїзд». Тож в суботу (на момент нашої розмови – ред.) провели перше весілля – пара залишилася задоволеною. Тиждень тому отримали дозвіл, тиждень пішов на підготовчі роботи і в суботу провели церемонію.

На запитання, як йому вдається все поєднувати, мій співрозмовник відповідає, що вся робота відбувається у його кабінеті: «Я завжди на місці, тож до мене можуть зайти як військові, так і бізнес-партнери. Саме так усе й відбувається».

А на зустрічне запитання, як усе встигає, віджартовуючись, Юрій Адамовський каже, що коли виховуєш четверо дітей і так склалося, що двох із них поряд немає, з’являється вдосталь вільного часу.

Валерія ШУЛЬГА, «ТС»

Share Button