Світлій пам’яті митрополита Софронія

Сумна звістка надійшла з Черкас. На 81-му році помер митрополит Софроній (у миру Дмитрук Дмитро Савович). Більшість бориспільців старшого і середнього віку бачили й чули цю людину. Декілька років він прожив у нашому місті, де служив благочинним. Чимало з нас добре знали його зблизька, часто спілкуючись впродовж багатьох років.

Прибув Софроній до Борисполя наприкінці 1980-их і відразу став помітною постаттю у духовному і громадському житті нашого краю. Як неординарна особистість він приваблював до себе багатьох людей. Софроній допоміг багатьом сучасникам наблизитися до розуміння вічних святих істин. Серед таких бориспільців було багато інтелігентних і патріотичних осіб.

Він прибув до Борисполя не тільки з високою духовною місією, а й з конкретною практичною метою — збудувати величний собор. Адже всі давні храми міста дощенту зруйнували комуністичні нелюди. Монументальна споруда, що постала завдяки зусиллям цієї людини, назавжди стане окрасою та одним із яскравих символів нашого міста. Вона покликана сприяти духовному оновленню бориспільців, символізувати невмирущість нашого духу, свободи, віри, культури й моральності. А також спонукати до непереборного прагнення збудувати таку Українську державу, яка буде надійним гарантом нашої величі й могутності.

Софроній не був політиком, але як патріот ніколи не стояв осторонь політичних процесів, що інтенсивно тривали у 1989-91 рр. в Україні і на Бориспільщині. Він прихильно ставився до активістів місцевого осередку Народного Руху. На наше запрошення разом із парафіянами брав участь у вшануванні пам’яті жертв комуністичних репресій. Освячував хрести на символічних могилах бориспільців, яких комуністичні кати заморили голодом і розстріляли, придушуючи народне повстання.

З великої поваги до Софронія навесні 1990 р. бориспільці обрали його депутатом міської ради. Хоча він не був членом фракції РУХу, але як людина демократичних поглядів і щирий українець на всіх сесіях завжди голосував за пропозиції нашої невеликої групи. Ми разом працювали в комісії з питань культури й духовності. Завдяки переконливим аргументам демократів навіть комуністична більшість міської ради голосувала за виділення коштів на будівництво церкви.

Навесні 1994 р. на прохання багатьох бориспільців Софроній балотувався кандидатом у депутати ВР України. Завдяки активній підтримці він вийшов у другий тур, в якому мав великі шанси на перемогу. Проте через вади тодішнього закону, який вимагав участі у виборах понад 50% виборців, вони були оголошені такими, що не відбулися. На жаль, номінальні християни тоді не прийшли і не проголосували.

Ставши єпископом, а потім митрополитом Черкаським, Софроній у ще більших масштабах розгорнув будівництво храмів і спорудив їх понад десяток. Настоятелями він призначав молодих освічених і патріотичних священників. Сподіваємося на великий Богоугодний результат духовного служіння всіх учнів і послідовників великого учителя.

На прикладі життя й надзвичайно плідної діяльності Софронія бачимо як обдарований уродженець Волині вірою і правдою, духом і розумом, словом і ділом багато років, аж до останнього подиху, самовіддано й безкорисливо служив українцям Подніпров’я — Бориспільщини і Черкащини. Скрізь і завжди, за всіх обставин служив він, як міг і розумів, Богові та рідній Україні.

Ми всі, хто знав Софронія, стверджуємо: він був могутньою постаттю, непересічною людиною, справжнім християнином і великим українцем. Споруджені ним храми завжди нагадуватимуть людям про талановитого будівничого, його подвижницьку працю на ниві християнської духовності та української культури.

Царство небесне і вічна пам’ять нашому видатному сучаснику.

Анатолій Ковальчук

від імені всіх бориспільців, хто знав і цінував Софронія

Share Button