Сергій Міщенко про роботу «Старинської птахофабрики» під час війни: «Найперший виклик – продовольча безпека України»

Війна стала неабияким випробуванням для більшості підприємств в Україні. Ракетні обстріли нищать виробництво та склади, але українці перебудовують логістику, переформатовують роботу і продовжують підтримувати країну.

На Бориспільщині у найскладніші, перші тижні та місяці повномасштабного вторгнення своєрідним продовольчим форпостом стало СТОВ «Старинська птахофабрика». Їх продукцію – яйця і курей, розвозили містечками та селами громад.

«Ми вирішили так: навіть якщо станеться щось неймовірне, голодним ніхто не залишиться», – наголосив директор СТОВ «Старинська птахофабрика» Сергій Міщенко.

Поза тим підприємство, що є одним із важливих ланцюжків холдингу МХП, допомагало теробороні, переселенцям і волонтерам.

«Зараз же найперший виклик – продовольча безпека України», – вважає керівник «Старинської птахофабрики».

Більше про роботу підприємства під час війни, взаємодію з громадами та підтримку співробітників Сергій Міщенко розповів в інтерв’ю «ТС».

– 24 лютого життя українців розділилося на «до» і «після». Розкажіть, який був для вас перший день війни, з чим стикнулося ваше підприємство?

– Знаєте, я ніколи не вірив і навіть допустити не міг, що розпочнеться повномасштабна війна. Вранці 24 лютого я вже не спав, коли пролунали вибухи. Підійшов до вікна і побачив заграву з боку Гостомеля. Звісно, був шок… Почав збиратися на роботу, бо на мене чекав колектив, а це понад тисяча людей. Потрібно було їх підтримати, налагодити всі процеси. Та найголовніше – показати, що ми на місці – не тільки я, а все керівництво МХП залишилося в Україні.

Буквально за кілька днів на дорогах з’явилось чимало блокпостів і ми, щоб швидше їх проходити, почали на лобове наклеювати папірці з написом «МХП». Якось на заправці цей папірець побачив один із працівників і навіть здивувався: «О, МХП?! А що, ще тут? Не виїхали за кордон?» І мені було приємно відповісти, що ми всі в Україні.

У перші дні й тижні першочерговими завданнями було налагодження виробництва та підтримка людей. Зі свого боку ми сказали: «Навіть якщо станеться щось неймовірне – у нас є курка і яйце, своїх співробітників зможемо забезпечити. Голодним ніхто не залишиться».

– Що ви сказали своєму колективу в перший день війни? Як підтримали?

– Того дня я побував у кількох підрозділах, говорив, що витримаємо, вистоїмо. Запевнив, що ніхто нікуди не втікає – працюємо далі й слідкуємо за ситуацією.

Розкажіть про перші тижні, коли Київщина була окупована: кому надавали допомогу, як взаємодіяли з громадами?

– Якщо до повномасштабного вторгнення за допомогою до нас зверталися з листами і для цього була певна процедура, то після 24-го до нас просто приїздили волонтери і говорили: «Їдемо туди-то, потрібно стільки-то». Потрібно – будь ласка, їдьте і беріть. Ми відправляли автомобілі з нашою безкоштовною продукцією у різні села та громади – Бориспіль був одним із них.

Роздавали не тільки продукцію, а й бройлерів. Везли всюди яйця і м’ясо. Допомагали Територіальній обороні з пальним і навіть носки видавали, які були у нас на складі. А ще надавали матеріали для створення рубежів оборони і підтримували переселенців. Переводити все це в грошовий еквівалент не хочу і не буду, адже кошти для нас не головне. І зрештою, хіба можна було по-іншому, коли всюди гупає, коли Київ  напів оточений, хаос і людям нічого їсти? У той час можна було діяти тільки так!

Одна із «заслуг», якщо можна так сказати, путіна – наша згуртованість. Нова хвиля російської агресії ще більше нас об’єднала і переконала, що ми всі разом маємо перемогти цей «путінський режим», бо в іншому випадку – спокою нам не буде.

Скільки ваших працівників зараз у війську?

– Близько сотні. Їм ми також допомагаємо. Особливо гостра потреба була у перший час. Тоді шукали бронежилети, розгрузки, берці, форму, аптечки. Намагаємось тримати з усіма ними зв’язок. На сьогодні зроблено вже чимало, з часом ми все розповімо.

Ситуація в Україні змінюється чи не щодня. Які виклики стоять сьогодні перед «Старинською птахофабрикою»? Які цілі ставите перед собою?

– Найперший виклик – продовольча безпека країни, налагоджуємо розірвані логістичні ланцюжки. Насправді ж все починається з нас. І навіть думати не хочеться, що могло б статися, якби окупанти захопили підприємство чи влучили в нього… Не було б курчат, не було б бройлерів…

Наша ціль – вийти на довоєнні показники, покращити їх і працювати стабільно. Свої зобов’язання перед країною та нашими працівниками ми виконуємо. Ми так само видаємо продуктові набори і підвищуємо зарплати певним категоріям, незважаючи на війну.

А як щодо безпеки? На підприємстві є укриття?

– На наших майданчиках укриття не передбачені, а в селах – є. До слова, ми долучилися до того, аби привести до ладу укриття у місцевій школі, й тепер діти у Мирному можуть навчатися офлайн.

Чи посилювали охорону вашого підприємства після повномасштабного вторгнення?

– Охорону у нас завжди було відлагоджено – їздила селами і, за потреби, допомагала населенню, а зараз допомагає ТрО з патрулюванням. Також безпеці сприяє і комендантська година, якої дотримуємось.

Як відчуваєте, коли чекати на перемогу України?

– Зважаючи на всі озвучені прогнози, більш реалістично говорити про літо 2023 року. Знову ж таки, без лендлізу, який нам обіцяють і на який чекаємо, перемогти буде складно. А нам потрібна лише перемога! Маємо знищити той путінський режим, ту росію, яка ненавидить все українське. Маємо зламати дію російської пропаганди, щоб росіяни побачили, наскільки зашореними були. І, звісно ж, продовжувати будувати сильну армію, відбудовувати країну. У будь-якому разі ми будемо форпостом НАТО і всі це розуміють.

Проте зараз ми всі маємо поставити собі одне запитання: «Яку країну ми хочемо бачити?». Адже хоч і триває війна, але корупція нікуди не поділася. І ми маємо побороти це явище – кожен на своєму місці. Адже корупція – це наш ворог № 2, а ворог № 1 – росія. Не потрібно боятись, потрібно говорити, адже цим ми і відрізняємось від рф. Я дуже цього хочу і вірю, що нам усе вдасться!

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button