Лікарі неврологічного відділення «ББЛІЛ» про роботу під час військового стану: «Сьогодні побільшало пацієнтів із інсультами, посттравматичними та постстресовими порушеннями»

Поряд із волонтерами, комунальниками, підприємцями, бійцями самооборони надійним тилом Збройних сил України у цій кровопролитній війні є медики. Їхня робота безперервна і самовіддана. Кожного дня бориспільські медики своєю працею поряд з людьми інших професій наближають нашу спільну перемогу.

Цих лікарів, впевнені, представляти не треба, їх знає більшість містян. Та все ж, якось побувавши в КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», журналісти не обійшли увагою і неврологічне відділення.

33 роки на посаді завідуючої неврологічного відділення: Наталія Хмельницька про стаж, роботу та до чого ніколи не можна звикнути навіть лікарям

– Із 38 років медичного стажу 33 завідую неврологічним відділенням КНП «ББЛІЛ». На моїх очах відбувалося багато змін, адже коли тільки починала працювати, мали лише 15 ліжко-місць у травматології. Пізніше, у 1991-му, відділення перевели до старого корпусу, де ми пропрацювали 20 років. А вже у 2020-му, дякуючи головлікарю Олександру Щуру та всім, хто долучився до робіт, облаштували неврологічне відділення з інсультним блоком, аби надавати екстрену медичну допомогу хворим з інсультами.

На сьогодні маємо вже чотири тромболізиси для повноцінного надання допомоги хворим із гострим порушенням кровообігу. Також надаємо допомогу хворим з усіма екстреними патологіями, що стосуються неврологічної системи, наприклад, з таким захворюванням, як гострий розсіяний склероз.

Цього року наше відділення розширилося, до нас приєдналася кардіологія. У відділенні завжди було багато молодих спеціалістів, сьогодні у нас навчаються два інтерни та два нові лікарі, одна з них закінчила інтернатуру, другий – курс спеціалізації, тобто відділення постійно оновляється. Молоді лікарі вчаться у нас, а ми – у них.

– До захворювань у людей звикли чи щоразу знову сприймаєте ті страждання? – запитую.

– У нашій роботі також є свої перемоги та досягнення. Наприклад, поступив тяжко хворий без свідомості, але повернувся до тями – це все позитивне. А ось він почав розмовляти, володіти рукою, ногою – знову позитивні емоції, які компенсують увесь негатив.

Звикнути до тяжкого стану пацієнтів неможливо, ми також страждаємо разом із ними, особливо коли хвороба настала неприродним шляхом або хворіють діти. У першому випадку важко, бо хтось у когось забирає здоров’я, яке тобі дала мати при народженні. Такі відчуття були, коли привезли молодих хлопців з території військових дій із кровотечами, осколковими пораненнями, інсультами – з цим ніколи не можна змиритися. В іншому випадку, коли надходять діти з травмами, менінгітами й іншими хворобами – жоден наш невропатолог не сприймає це як норму, до цього неможливо звикнути.

Тут ми просто беремо себе в руки, це робота і ти знаєш, що робити. І коли пацієнту стає краще, у душі ніби з’являється енергетичний підйом, який надихає. У цьому також допомагає колектив, який працює однією злагодженою командою, і ми один одного розуміємо з пів слова. По-іншому працювати було б неможливо.

Приміром, під час повітряних тривог, коли всі спускалися до укриття, деякі медсестри не йшли – відмовлялися залишати самих хворих з інсультами.

Удома, навпаки, відпочиваємо і намагаємося не згадувати про медицину, бо дім – це дім. Але під час військових дій поблизу міста ми практично три місяці жили у лікарні. Й зараз я можу оцінили, яке це велике щастя, що є куди повернутися з роботи.

Лікар ординатор-невропатолог неврологічного відділення Ольга Бондаренко:

– На сьогодні найбільше маємо пацієнтів з інсультами, адже до нашої лікарні везуть хворих і з Переяслава, і з Баришівки. Спочатку хворі лікуються у блоці, потім їх переводять у палату доліковуватися. Іноді люди приїздять ще й на повторний курс лікування, тобто такий собі момент певної реабілітації.

Лікар ординатор-невропатолог неврологічного відділення Гаяне Торосян:

– Зараз частіше почали надходити хворі з посттравматичними та постстресовими порушеннями. З такими діагнозами багато тимчасово переселених у Бориспіль, наприклад, сьогодні є двоє з Бахмата (на момент розмови – ред.), ще з Донецька, Харкова. Переселенці приходять на лікування як самі, так і за направленням від сімейного лікаря чи потрапляють на «швидкій» допомозі. Ми не можемо ділити на своїх чи переселенців – усі наші!

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

Share Button