Роман Заєць: «росії не потрібні окремі області, їй потрібна вся Україна»

У лавах ЗСУ українську землю захищає ще один депутат Бориспільської міської ради Роман Заєць. Спеціально для «ТС» він розповів про те, коли розпочав військову діяльність, чому знову повернувся на фронт та яке завдання виконує там нині.

«Повернутися на фронт – мій обов’язок»

За словами Романа Зайця, на фронт пішов ще у 2014 році, відразу, коли над нашою державою та нацією нависла російська загроза на сході. Знову повернувся туди після повномасштабного вторгнення рф в Україну, оскільки вже мав військовий досвід. «Вважаю, – наголошує Роман Вікторович, – це мій обов’язок, адже після 24 лютого над нашою державою нависла ще більша загроза. Тому хочу допомогти Збройним силам України подолати її».

«Після повернення мене все не полишала думка, що росії не потрібні окремі області нашої країни, їй потрібна вся Україна. І якщо розпочалися військові дії на Донбасі, то є значна ймовірність того, що згодом відбудеться повномасштабне вторгнення. Тому мій рюкзак завжди стояв напоготові, а я намагався максимально підтримувати свою фізичну форму. Спочатку було фізично трохи важко, проте все швидко надолужується.

Рішення знову піти на службу прийняв ще в січні, тож зранку 24 лютого, не роздумуючи, пішов до військкомату. Взяв припис та вирушив до військової частини, в якій служив у 2014-2015 роках, і вже 25 числа був на місці. Дорога була довгою через великі затори, адже люди звідтіля вже почали евакуйовуватися. Того ж дня ми пройшли процес оформлення. Все було так, наче ти вдруге йдеш до першого класу.

Зараз я служу в розвідці й займаюся розвідкою, більше нічого сказати не можу – з метою нашої безпеки.

Дружина знала, що рано чи пізно настане час, коли я знову піду на фронт, тому відреагувала спокійно. Її більше хвилювала сама ситуація: що і як буде далі й головне – що робити? Адже вона залишалася одна з дітьми. Тому деякий час перебувала у моїх рідних на Житомирщині, де було більш-менш спокійно.

Коли до мене телефонують виборці, раджу з усіх питань звертатися до моїх колег-депутатів. Оскільки я не завжди маю зв’язок – перебуваю то в Донецькій, то в Луганській областях, навіть якось під час виконання бойового завдання втратив телефон, тому слідкую за новинами, наскільки дозволяє ситуація.

Окрім того, завжди маю зв’язок з міським головою Володимиром Борисенком, його заступниками та хлопцями з АТО, які на той час, у березні, будували лінію оборони навколо міста й готувалися захищати Бориспіль. Але загалом я в курсі ситуації і найважливіших подій у Борисполі.

За весь час війни вперше на чотири довгі вихідні приїхав додому, до цього приїздив на день-два за гуманітарною допомогою. Одного разу приїжджав за автомобілем, який придбав Володимир Шалімов, за що ми йому дуже вдячні. Проте, на жаль, авто прослужило недовго – було розбомблене.

Варто ще додати, коли приїздив, дуже допомагала міська влада: автомобіль вщерть завантажували продуктами, водою, засобами для ведення розвідки, шоломами, квадрокоптерами, приладами нічного бачення тощо. Місто, по змозі, підтримувало мене і наш підрозділ. На сьогодні наш підрозділ потребує лише квадрокоптерів, їх постійно потрібно поновлювати, оскільки росіяни відбирають їх в ході радіоборотьби. Тому кожен може долучитися і допомогти коштами, нехай і невеликими, нашому підрозділу.

Спільне горе, таке, як війна, дуже об’єднує, тому сподіваюся, що після її закінчення українці зрозуміють, що ми – одна велика родина, яка захищає нашу єдину домівку – Україну.

Що мене тримає на плаву? Тримає той страх, аби ніколи більше не повторилися ті звірства, які були в Бучі та Ірпені. Тримають побратими, які знаходяться поруч, наприклад, надійне плече товариша, який завжди прийде на допомогу. Тримає моя сім’я, тримає моя земля й, звісно, бажання жити у вільній, незалежній, суверенній європейській державі.

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

Share Button