Більше, ніж «первинка»: Євгеній Черенок про роботу в умовах війни, волонтерство, лікарів, налагодження міжнародних зв’язків та неекстрену службу медичної допомоги

Від 24 лютого кожен українець живе в умовах воєнного стану: замість буденних проблем люди чи не щодня, буває, й декілька, а то й більше разів на добу, потерпають від ракетних обстрілів, втрачають майно, житло, а головне – своїх рідних.

І поки військові беруть на себе удар у гарячих точках та захищають територіальну цілісність нашої держави, лікарі цілодобово продовжують захищати здоров’я та зберігати життя тисяч українців. Продовжуючи на сторінках «ТС» медичну тему, журналістка поспілкувалася з директором КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Євгенієм Черенком. Посадовець розповів про те, чому працівників доводиться відправляти у простій, як допомагають нам колеги із-за кордону, що таке неекстрена служба медичної допомоги та відповів ще на багато інших запитань.

Про те, як змінилася робота «первинки»

– Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну і до сьогодні, хоча було і є складно, підприємство продовжує працювати. Майже 45-50% медперсоналу (переважно жінки) виїхало, тож довелося швидко перелаштовуватися в таких умовах і продовжувати роботу.

У перші тижні війни ми сконцентрували роботу у трьох центральних міських амбулаторіях, це було пов’язано із виїздом жіночої частини медперсоналу та населення в безпечні місця. Також неприємна ситуація вийшла з однією з амбулаторій, коли без попередження і погодження одна з місцевих тероборон виламала двері й самовільно зробили там свій «медпункт». В сільських амбулаторіях ситуація була інша – жодної амбулаторії, жодного фельдшерсько-акушерського пункту не було закрито – медики розуміли, що в селі їх ніким замінити. У перший місяць війни на персонал було дуже велике навантаження. Тож вдячний усім працівникам, хто залишився, вистояв і продовжив працювати.

Зараз багато медичних працівників повернулося, лише чотири лікарі, які виїхали за кордон, перебувають у відпустці за власний рахунок. Та оскільки пацієнтів небагато, деякі лікарі знаходяться в простої (не більше двох тижнів) або йдуть у заплановану відпустку. Тому на сьогодні всі амбулаторії працюють в одну зміну: з 08:00 до 15:00. Але з кожним днем кількість звернень до амбулаторій збільшується і, можливо, через деякий час амбулаторії розпочнуть працювати у дві зміни.

Як змінилися мої обов’язки? – під час війни довелося самоорганізовуватися, підтримувати своїх працівників, робити певні кадрові перестановки та налагоджувати нові зв’язки.

На базі однієї з амбулаторій розгорнули мобільний хірургічний блок з операційною, там встановили 10 післяопераційних ліжок, аби на випадок масового надходження поранених розвантажити лікарню. Цей мобільний хірургічний блок і досі в бойовому розкладі, проте задля безпеки не розголошуватимемо його місце розташування.

Також завдяки підтримці волонтерів, Міністерства охорони здоров’я України, міжнародним зв’язкам почали отримувати необхідну гуманітарну допомогу – медичне обладнання, перев’язувальний матеріал, медикаменти, санітарний транспорт.

Наразі у нас працюють спеціалісти вузького профілю – лікарі УЗД-діагностики, лікар-хірург, ортопед-травматолог, отоларинголог, адже ми не лише первинка – ми значно більше. А ще в амбулаторії № 1 вдалося відкрити травматологічний кабінет. Тож із нескладними ранами та переломами, захворюваннями суглобів, артрозами, артритами можна звертатися до нашого лікаря. Для населення, окрім військових, ТрО, вимушено переміщених осіб, людей з інвалідністю, послуга платна, але ціни помірні.

«Підтримую зв’язок із колегами з Латвії понад 10 років…»

– У 2010 році їздив до Латвії з обміну досвідом. Там познайомився з латиськими хірургами, які у 2015 році приїжджали вже в Бориспіль та на схід. Тоді ми брали участь у багатьох конференціях, що стосувалися бойових травм, познайомилися з професором Єльського університету Крістапсом Кеггі, який свого часу керував всією медициною під час війни у В’єтнамі.

Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну друзі-латиші нам дуже допомагають, зокрема, надали санітарні автомобілі, шовний матеріал, апарати для лікування ран від’ємним тиском, а двоє хірургів приїхали працювати у центральний військовий госпіталь Києва. Завдяки цим зв’язкам усіх військових із тяжкими мінно-вибуховими травмами для подальшого лікування та реабілітації відправляємо до столиці Латвії Риги.

До евакуації таких пацієнтів ми також долучилися з перших днів війни. Враховуючи, що медичного персоналу було обмаль, то проблеми евакуації вирішував самостійно. Разом зі своїм начальником господарського відділу Андрієм Цвілюком відвозили поранених бійців до польського кордону. Зважаючи на ситуацію та ступінь поранень хворого, з нами могли поїхати лікар, медсестра, за можливості, хтось із рідних. А ще Міністерство охорони здоров’я України швидко видавало документи, які давали змогу пораненим чоловікам перетнути кордон. Чому саме я особисто їздив за кермом? По-перше, добре знав дорогу, мав певні знайомства у Львові та на кордоні, по-друге, як уже зазначав, зважаючи на нестачу медичного персоналу, намагався нікого не відволікати від роботи – управлінські рішення по нашому підприємству приймав за кермом, а мій заступник з медичної частини втілював їх у життя на місці. Перші евакуації і маршрут були важкими, їхали по 12 годин через Білу Церкву, Хмельницький, Вінницю, Тернопіль, Львів. Нині, коли відновили рух Житомирською трасою, їхати стало і швидше, і легше.

«Поєднав волонтерство з основною роботою»

– Я є командиром Бориспільського загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України, тож під час війни поєднав волонтерство зі своєю основною роботою, оскільки їхні функції дуже схожі між собою.

А ще разом із волонтерами Червоного Хреста міг поїхати працювати у гарячі бойові точки, однак, чесно кажучи, вибір був нелегким: я не міг у той важкий час, коли ворог стояв недалеко від Борисполя, залишити наше підприємство, аби не зупинилася налагоджена вже система надання медичних послуг, тож залишився працювати там, де дійсно був потрібним. Хоча ми і виїжджали декілька раз на північ Київської області.

У Товаристві Червоного Хреста з 2015 року, тож завдяки навичкам без проблем організовували евакуацію та розгортали госпіталі, окрім того, читали лекції з надання першої допомоги. Проте, вважаю, одне таке заняття нічого не дасть, цим займатися потрібно постійно. Навіть у шкільній програмі цьому потрібно приділяти увагу, і це повинні бути не «совкові» інструкції, а сучасні європейські, американські навички з надання елементарної медичної допомоги.

Також ще у 2015 році нами було видано «Атлас першої допомоги в червоній та жовтій зонах на війні та при надзвичайних ситуаціях», який користується неабиякою популярністю серед наших бійців. Наскільки знаю, завдяки волонтерському центру «Перемога» цей атлас було перевидано цього року.

У Борисполі з’явилася неекстрена служба медичної допомоги

У цей нелегкий час у Бориспільській ОТГ на базі нашого центру первинної допомоги відкрито відділення неекстреної медичної допомоги, яке розміщується в одній з амбулаторій та працює щодня і в свята з 08:00 до 19:00. В Україні така служба з’явилася вперше, не потрібно плутати її з невідкладною допомогою. Голова Національної служби здоров’я України Наталія Гусак підтримала цю ініціативу, пообіцяла розглянути і посприяти в провадженні для первинки пакету з неекстреної медичної допомоги.

Послуга набирає обертів, за тиждень у середньому отримуємо вже понад 20 викликів. Два місяці працювали на волонтерських засадах, проте, аби відділення і надалі функціонувало, має бути фінансування, наприклад, потрібно заправляти та лагодити санітарний автотранспорт, а безкоштовно цього ніхто не робитиме. Зрозуміло, що під час війни фінансування за програмою від міської влади також не варто очікувати, тому для існування такої необхідної нашій громаді служби виїзди стали помірно платними. Для тих, хто неспроможний оплатити послугу, а також для воїнів ЗСУ, бійців ТрО, людей з інвалідністю та ще деяких груп пацієнтів ця послуга безкоштовна. Робота відділення неекстреної медичної допомоги фіксована у внутрішніх наказах підприємства.

Нове відділення має власний санітарний транспорт, у штаті є диспетчер, лікар, фельдшер або медсестра. Служба створена виключно зі своїх кадрів – навіть додатковий персонал не набирали: працюють лікарі, які не бажають перебувати у вимушеному простої. Тобто сьогодні лікар веде прийом пацієнтів, а завтра може виїжджати на виклики в складі неекстреної допомоги.

Неекстрена служба медичної допомоги здійснює транспортування осіб, які не можуть зробити цього самостійно, з дому до місцевої лікарні чи навпаки, за необхідності транспортуємо до Києва, але це за погодженням. Також служба займається тестуванням на COVID-19, здійснює лабораторні та діагностичні дослідження вдома, виконує призначення лікаря за місцем проживання пацієнта. Але не слід забувати, що при екстрених випадках – зупинка дихання, кровотеча, інфаркти, інсульти, травми, опіки, отруєння, гострі психічні розлади тощо, варто викликати службу екстреної медичної допомоги «103». Нашу неекстрену медичну допомогу можна викликати або отримати необхідну інформацію в робочий час за номером телефону: +380 93 089 5040

«COVID-19 ніхто не відміняв…»

Захворюваність на COVID-19 ніхто не відміняв, щодня фіксується від трьох до п’яти випадків, та оскільки сьогодні люди не часто звертаються до медичних закладів, то ця кількість, гадаю, занижена. На мою думку, ковід перестав прогресувати. До того ж новий штам, мабуть, переноситься як звичайний грип, летальних випадків майже немає.

Проте, незважаючи на це, щеплення від COVID-19 робити потрібно, вакцинуватися можна у будь-якій із наших амбулаторій, у наявності є вакцини Pfizer та CoronaVac.

Щодо маскового режиму, то він зараз і не потрібний, проте якщо кількість хворих зростатиме, то, звичайно, маски знову носитимемо. А оскільки сьогодні в Україні ведуться бойові дії, виникає багато пожеж – маска іноді не завадить. Особливо тим, хто має захворювання легень, бронхіальну астму чи алергічні реакції на різні види пилу.

«Об’єдналися з «ББЛІЛ»

Під час війни об’єдналися з КНП «ББЛІЛ»  – допомагали й підтримували один одного. Лікарня нам допомагала з ліками, ми надавали деякий хірургічний інструментарій,  милиці, ноші. Як колишній начмед лікарні та ортопед-травматолог інколи я проводив огляди поранених внаслідок бойових дій, деякі з них були потім направлені для подальшого високоспеціалізованого лікування до центрального військового госпіталю, а деякі транспортовані до лікарень за кордон. Тобто за час війни з лікарнею відновилася дружна співпраця.

З червня разом із хірургами та травматологами лікарні плануємо відновити впровадження терапії від’ємним тиском проблемних ран (V.A.C.-терапія). Латиші надали нам один стаціонарний та три портативні NWPT-апарати, за допомогою яких утворюється негативний тиск на проблемну рану, що попередньо покривається спеціальними герметичними пов’язками. Таким чином рана або сама швидко загоюється, або її готують до пластичної операції. Таким методом лікуються складні вогнепальні, мінно-вибухові рани, побутові й виробничі рани, які супроводжуються великим дефектом шкіри та м’яких тканин, хронічні виразки при багатьох захворюваннях, пролежні.

Подібні операції ми вже робили в Борисполі в 2013-2015 роках, мали добрі результати, з якими їздили на міжнародні конференції, та через багато факторів справа призупинилася. Однак у зв’язку з війною, коли військові, та й цивільні, отримують багато тяжких поранень, вирішили цю роботу відновити.

Тому сподіваємось, що співпрацюватимемо разом із лікарями КНП «ББЛІЛ» і надалі, тим самим підсилюючи медичні ланки один одного, і тоді ніяких проблем з медициною у нашому регіоні не буде.

Марина ГРИЦЮК, «ТС», фото автора

Share Button