Микола Каськів: «Очолювати громаду у воєнний час – велика відповідальність перед людьми, а головне – перед власною совістю»

Пристолична громада з честю і гідністю витримала випробування перших місяців війни. Влада і громада блискавично згуртувалися: встановлювали блокпости, допомагали ЗСУ і вивозили людей із накритих «градами» сіл, коли лінія фронту проходила через Дударків і Займище.

«Очолювати громаду у воєнний час – велика відповідальність перед людьми, а головне – перед власною совістю. Велике випробування на фізичну міцність і психологічну витривалість», – вважає голова громади Микола Каськів.

Як вистояла і чим нині живе Пристолична ТГ, Микола Ігоревич емоційно і щиро розповів журналістам «ТС»:

– Напевно, все важливе потрібно фіксувати, записувати, щоб не забути з часом. Але чи можна забути те, що відчували, переживали і зробили в перші дні війни… Одразу після перших вибухів приїхав до сільської ради, де і почалося абсолютно нове життя: в нових умовах, під незвичні звуки вибухів, до яких неможливо звикнути, з новими емоціями, перш за все страху за свою родину, дітей і батьків, за воїнів, за країну. За логікою, потрібно було б чекати якихось вказівок, інструкцій, як діяти у такій ситуації. За фактом, довелося приймати рішення швидко та самостійно. Єдина інструкція була – вижити і зберегти тих, хто залишився поруч. А для цього важливо було не посіяти паніку серед населення.

Хоча всі були розгублені. Людей не вистачало. Але все ж таки депутатам селищної ради, небайдужим людям, волонтерам, колишнім військовим вдалося оперативно створити добровольче формування, яке забезпечує захист громади і сьогодні. Було чітко розподілено обов’язки у добровольчих підрозділах. Забезпечено безперебійну роботу критичної інфраструктури (водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропостачання та ін.), надано матеріальне забезпечення всім підрозділам щодо потреб воєнного стану: матеріалами для спорудження блокпостів, харчуванням, медикаментами.

Умови воєнного стану, напружена ситуація на лінії фронту, яка на той час проходила за декілька кілометрів від сіл громади, вимагали особливої зібраності та дисципліни. Всі розуміли важливість вимог досвідчених військових. Було організовано цілодобове патрулювання сіл. Завдання патрульних – виявлення ДРГ, забезпечення правопорядку, допомога в евакуації населення.

З перших днів війни вдалося організувати вивезення всіх бажаючих мешканців громади, в тому числі з проживанням та харчуванням. Частину дітей із батьками прихистили навчальні заклади інших областей України. Було налагоджено доставлення гуманітарної допомоги в міста Ірпінь, Бучу, Баришівку, Гостомель.

Для мешканців, які залишилися у селах, за можливості було облаштовано укриття. У таких складних умовах люди виявили надзвичайну згуртованість, силу духу, людяність. Волонтери надавали вагому підтримку всім підрозділам громади. Відчувався справжній дух патріотизму, і це не просто слова, а реальні вчинки людей, які розуміють, що вони захищають свій дім, свою землю, свою країну.

Професіоналізм військових, командирів підрозділів у складних ситуаціях допоміг діяти виважено і хлопці жодного разу не натиснули на спусковий гачок на емоціях. Належним чином забезпечувався правопорядок у селах, не було крадіжок, мародерства, інших правопорушень.

В умовах війни нам вдалося забезпечити цілодобову роботу центру первинної медичної допомоги, безперебійну роботу закладів торгівлі, організовано дистанційне навчання в освітніх закладах, забезпечено надання всіх видів комунальних послуг. Сьогодні розглядається питання про відновлення роботи дошкільних закладів та гуртків будинку культури у звичайному режимі.

Від початку війни в Пристоличній громаді не припиняли роботу комунальні служби.  Намагалися зробити все максимально можливе, щоб було затишно і чисто. Навесні розпочали масштабне прибирання сіл. Повертаються додому люди. Багато хто із них виявляє активну життєву позицію і прагнення не на словах, а на ділі дбати про благоустрій та чистоту своїх вулиць, приведення у належний стан прибудинкових територій, дитячих, спортивних і господарських майданчиків, доріг, тротуарів, зупинок, парків та скверів.

Я пишаюся тим, що і під час війни завдяки спільним зусиллям громади, співпраці всіх небайдужих людей, високій мотивації і свідомості мешканців ми робимо наші села красивими, чистими, сучасними. І кожне село має своє обличчя.

Сьогодні не чесно бути сторонніми спостерігачами. Але й не справедливо чути лише критику, особливо з боку тих, хто сам не доклав жодних зусиль: ні тоді, коли лінія фронту проходила через Дударків і Займище і треба було негайно вивозити людей із накритих «градами» сіл, ні зараз.

Мабуть, ніколи не зітруться із моєї пам’яті картини після обстрілу: розкидані на полі залишки реактивних снарядів, горить поле і стовпи ЛЕП, вибиті вікна, посічені будинки, а поруч розгублені люди. Ми вистояли. Робили все, що могли і тоді, і зараз. Треба розуміти, що не може бути однозначно все ідеально, правильно. Але в надзвичайних умовах все працює – і це головне. Я готовий відповісти за всі свої дії, але перед тими, хто сам щось робить, хто вболіває не за свої рейтинги, а за справу. Я відкритий до спілкування, взаємодії, прийняття спільних рішень. Роботи вистачить усім.

Війна мине і неодмінно настане мир! Я дякую всім, хто своєю працею наближає нашу Перемогу!

Share Button