«Війна – мій двигун прогресу»

Війна, однозначно, зруйнувала всі наші плани та надії на найближче майбутнє, проте, волонтери впевнені, що це не привід опускати руки – варто триматися та жити далі.

Героєм п’ятничних зустрічей став місцевий артист Ян Коньок, який під час розмови переконав мене, що для нього війна стала справжнім двигуном прогресу.

– Яне, перш за все, скажи у кількох словах про своє життя сьогодні.

– Попри військові події, які частково зачепили й наше місто, адже у Борисполі також було чути вибухи, моє життя повністю змінилося. За ці два місяці можу сказати, що війна стала моїм двигуном прогресу, адже ще ніколи не перебував у такому ресурсному стані, як зараз. І все завдяки людям, яким можу підняти настрій та бути корисним.

Як гадаєш, що зміниться після війни?

– Маю досвід мандрівника: якось зупинився в Америці й вирішив попрацювати кілька місяців офіціантом у невеликому закладі для сніданків, як у фільмах. Там відвідувачі цікавилися, звідки у мене такий акцент? Я пропонував відгадати, але нікому це не вдавалося. А коли говорив, що я з України, вони перепитували: раша? Дякувати Богу, що цей стереотип зруйновано і нині про Україну, як про країну свободи та незламності, знає весь світ. Шкода лише, що такою ціною…

– Як змінилося твоє життя за останні місяці?

– Оскільки маю аудиторію у соціальних мережах, перші тижні від початку війни намагався інформувати про найважливіше, але це швидко привело до вигоряння. Тоді зрозумів, що можу допомагати у наближенні перемоги тим, що вмію, – піднімати настрій. А раптом це комусь допоможе?!

Тож опублікував новий трек, який написав ще в перший день війни «Задовбало». Далі з’явилося ще кілька нових пісень, на які отримую приємні відгуки, що надихає й змушує працювати далі. Якщо мої публікації, жарти чи відео змушують посміхнутися і подивитися по-іншому на життя хоча б одного підписника, це й буде для мене найкращою нагородою. Навіть воїни ЗСУ надсилають повідомлення та знімають відео під мої треки, залишаючи відгук: «Трек – бомба!».

На мою думку, такі пісні піднімають бойовий дух і тішуся, що це знаходить відгук у серцях людей.

Чи можна назвати твою діяльність зірковою?

– Коли запитують, чим займаюся, завжди кажу, я – артист, адже це слово найбільш влучно мене характеризує. Як на мене, люди сприймають зірок як щось недосяжне, щось інакше. Працюючи на проєкті «Танці з зірками», переконався, що насправді зірки не такі, якими ми їх уявляємо й створені лише для телебачення. Гадаю, Олег Винник – це один із найкрутіших артистів України. Він завжди толерантний, вихований, привітний – відразу розумієш, що це справжній український чоловік.

Як створюєш пісні?

– Текст пишу сам, щодо музики є купа бітмейкерів-початківців, які за добру ціну можуть продати свій біт або зробити новий. Поки я лише коригую мелодію, але оскільки зараз можу записувати пісні не лише на мікрофон від навушників, а й на якіснішу апаратуру – хочу самостійно створити біт. Головна ціль – щоб мої треки викликали бажання пританцьовувати.

– Бачиш себе у музичній кар’єрі?

– Мій перший трек «Ти живеш в Борисполі» був експериментальним. Я навіть не очікував, що він набере стільки схвальних відгуків. Не думав, що мене так «затягне» і я продовжу римувати треки далі.

Найперше у музичній кар’єрі мене бачать ті, хто пише позитивні відгуки. Людям подобаються мої треки, й круто, якщо я заряджаю їх позитивним настроєм на весь день.

Під час війни у мене вийшло чотири треки, п’ятий – у процесі. Наступні пісні будуть про повітряну тривогу, бендеро-смузі, Україну, волонтерів та українців за кордоном, які допомагають. Всі треки патріотично вмотивовані, аби зміцнювати бойовий дух наших хлопців на передовій, вони – для ЗСУ, ТрО і всіх, хто боронить рідну країну, для нас з вами, для українців, аби менше журилися.

Є трек англійською «Strange Dance», який ми записували для національного відбору на Євробачення, шкода, що поки не пройшли, адже дуже хочу туди потрапити.

Серед творчих планів – зробити кавер на відомі пісні, аби люди знали, що я не лише вмію читати реп, а ще трохи й співаю.

А як поживає «бориспільський піжон»? Не думав його реанімувати?

– «Бориспільський піжон» був юним, мав багато ідей, але загубився, бо не мав ані режиму, ані плану. Аби чогось досягти, маєш багато працювати, і якщо потрібно, починати все спочатку, поки не буде результату, який тебе задовольнить.

Це класний формат, реанімувати можна, але одночасно всидіти на всіх стільцях неможливо. Вважаю, якщо щось робиш, то роби якісно, і це має відповідати твоєму образу та виглядати справжнім.

Під час війни ти встиг змінити імідж…

– Мій барбер давно пропонував відростити вуса чи бороду, але оскільки постійно перебував на виду і мав би гарно виглядати, завжди був поголеним, підстриженим та причесаним. Нині справді моєму новому іміджу частково посприяла війна.

– Від початку війни ти став волонтером. Що це для тебе означає?

– Мій психологічний та фізичний стан врятував волонтерський центр «Перемога», в якому я представляю творчий батальйон. Це найкраще, що могло зі мною статися під час війни. Коли віддаєш щось щиро і без зайвих думок, безкорисно – якісь свої знання, свої можливості, своє вміння – обов’язково отримаєш удвічі більше. Так працює Всесвіт. Громадською діяльністю у місті займаюся давно, а в бориспільському шоубізнесі, якщо можна так сказати, моєю хресною мамою стала Вікторія Шевц, за що я їй дуже вдячний. Тому коли вона написала у чат Молодіжної ради міста Борисполя, що потрібні люди, аби робити «коктейлі молотова», відразу відгукнувся: «Я не вмію цього робити, але можу цьому навчитися». Волонтер – це людина, яка допомагає, не вимагаючи нічого взамін, навіть якщо ця допомога одноразова.

До війни брав участь у благодійних акціях?

– Звісно, якщо була змога і розуміння, що це на добру справу, завжди долучався. Зокрема, до благодійних концертів, які організовував Молодіжний парламент.

– Зараз кожен на своєму місці наближає перемогу, так казав наш президент. А ти як вважаєш?

– Поважаю тих людей, які працюють, навчаються, піднімають нашу економіку, але зовсім не розумію тих, хто просто виїхав до інших областей України, щоб перечекати до кращих часів. І після перемоги до деяких буде запитання, а що ти робив під час війни? Але це моя власна думка.

Як вдається поєднувати роботу і волонтерство?

– Перш за все, змінив свій режим, тепер мій ранок починається о 06.00 з бігу та спортивних вправ, і цим пишаюся. Щоб досягти чогось, потрібно контролювати себе, своє тіло, сон. І коло бігу – це навіть не спорт, а самоконтроль та дисципліна. Тому «спортранок» для мене вже як частина збалансованого та здорового життя. Щось на рівні рутини, але не в нудному понятті, а те, від чого я кайфую і вже не можу відмовитися.

– У тебе з’явився новий бренд «І сміх, і гріх». Чому така назва?

– Назва з точністю характеризує мене, як людину. А в майбутньому під цим брендом плануємо випускати худі, футболки з рядками моїх пісень. Не можу сказати, що це буде благодійний проєкт, але якась його частинка точно буде благодійною.

Цього року під брендом «І сміх, і гріх» ти продавав крафіни. Давно навчився їх випікати?

– Під час першого локдауну вирішив самостійно приготувати пасочки за фірмовим рецептом від Олі Полякової. Вийшла максимально повітряна і смачна здоба, проте знайшов рецепт крафінів зі схожим складом, тож приготував ще їх. І ось уже третій рік поспіль випікаю тільки їх. Багато хто говорить, що крафіни –  це модна європейська паска, приготовлена трішки за іншим рецептом, але за фактом це та ж сама «хлібо-булка», якою ми смакуємо на Великдень.

Чи був на них попит і чи виправдав результат твої очікування?

– Ще минулого року отримував замовлення на купівлю цих пасок, але не був упевнений на 100 відсотків у їхньому смаку. А цього року вирішив продати крафіни і вилучені кошти надіслати ЗСУ. Паски були традиційними – з родзинками та цукатами.

Ідея прийшла в останній момент, тож крафінів було лише 10, у чому й полягала їх цінність. По-перше, ця здоба персонально від мене, по-друге, ці кошти йдуть на благодійність, по-третє, випічка загорнута в гарну упаковку і має лейбочку.

Перші два крафіни «поїхали» ледь не з печі, ще гаряченькими. Коли доставляв замовлення, запам’яталася жіночка, яка замовила ці пасочки як великодній подарунок. І коли вона вийшла за смачним гостинцем, в її очах було стільки радісного здивування! Цей подив і досі зігріває мені душу.

Я – людина-емоція, й аби працювати далі, для мене важливо колекціонувати у серці приємні емоції. Емоції – це найкраще, що можна подарувати.

Розкупили дев’ять пасок, тож заробив 2800 грн. Звісно, що це крапля в морі, але у наші тяжкі дні будь-яка допомога для Збройних сил, які успішно дають відсіч агресору на всіх напрямках, важлива.

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

крафіни

Рецепт для двох крафінів

(форми 16см + 10 см)

ОПАРА:

7-8 г. дріжджів (я використовую сухі);

170 мл. теплого молока;

20 г. цукру;

140 г. борошна.

ТІСТО:

2 яйця;

80 г. цукру (якщо хочеться більш солодку та м’якішу пасочку – додайте більше, але не забувайте, що солодкого присмак також дають родзинки та цукати);

65 г. вершкового масла (кімнатної температури);

250 г. борошна (майте в запасі 50-70 г. на випадок, якщо треба буде додати більше):

1/4 ч. л. солі.

НАЧИНКА (я ніколи не шкодую начинки, люблю коли її багато, але можете додати менше):

150-170 г. родзинок;

150-170 г. цукатів;

75 г. вершкового масла.

ДОДАТКОВО:

10 г. вершкового масла для змащування форм, у яких будемо випікатимемо крафіни;

1 яйце та 20 мл. Молока для змащування їх перед випіканням в духовці;

цукрова пудра для прикраси готової випічки.

ГОТУЄМО ТА ВИПІКАЄМО:

Спочатку робимо опару, через 30-45 хвилин, після того, як вона підійде, можна починати  замішувати тісто додаючи всі інгредієнти, що лишилися.

Тісто розділяємо на дві частини – для двох крафінів, кожну розкачуємо качалкою у тонкий прямокутний пласт. Пласти тіста змащуємо м’яким маслом, посипаємо родзинками, цукатами та скручуємо тісто у тугенький рулет, присипаючи борошном.

Далі розрізаємо рулет гострим ножем вздовж на дві частини, не дорізаючи з одного боку до кінця кілька сантиметрів. Загорнути одну частину спіраллю у вигляді равлика. Покласти нерозрізаний край на «равлика». Закручувати тісто спіраллю навколо цього краю розрізом назовні та вкладаємо у форму. Перед цим форми обов’язково змащуємо маслом та посипаємо тонким шаром борошна.

Піч розігрійте до 200 градусів та почніть випікати крафіни 10-15 хвилин, а потім спускаємо до 180 градусів і випікаємо до готовності. Випікаємо 35-55 хвилин в залежності від форми та розміру. Час від часу слідкуйте, щоб вони не пригоріли та добре пропеклися.

Дістаємо випічку, посипаємо цукровою пудрою і можна подавати до столу!

 

Share Button