Артур Шкроб: «Ми – героїчна нація, яка століттями боролася за право бути українцями»

За останні тижні правоохоронці стали для містян не лише людьми, які виписують штрафи та патрулюють місто, а й друзями, помічниками, рятівниками та волонтерами. Від початку війни патрульні Бориспільщини залишилися на своїх робочих місцях, мужньо виконували свій обов’язок та вже півтора місяця майже живуть у відділенні.

Про роботу патрульних поліцейських під час воєнного стану спеціально для «ТС» розповів керівник патрульної поліції Артур Шкроб.

Як змінилася діяльність поліцейських під час воєнного стану

– Я до останнього не вірив, що відбудеться повномасштабне вторгнення в Україну, проте був готовий до цього як мінімум морально, адже війна на сході країни триває вже понад вісім років. До того ж начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Євгеній Жуков (позивний «Маршал»), учасник АТО, тому наш підрозділ тактично-фізично готувався до певних агресій.

У ніч з 23-го на 24 лютого о 4-ій ранку, коли за Борисполем вперше спрацювало ППО, ми всі відразу прибули на місце й кожен знав, що робити далі. З того моменту вже більш ніж місяць увесь особовий склад живе й працює на роботі.

Нашу правоохоронну діяльність розділили на три вектори: поліцейський, гуманітарний та військовий.

По-перше, з нас ніхто не знімав поліцейських обов’язків, тож продовжуємо свою звичайну роботу. До того ж підрозділ разом із резервістами і ТРО взяв на себе функцію нічного патрулювання. Адже у звільнених від окупації населених пунктах злодії не втрачають шанс наживатися. Щодо Борисполя: десь кількість злодіянь збільшилася, десь зменшилася, багато жителів вже повертаються, хоча, наголошую, поки поспішати не варто.

По-друге, правоохоронці допомагали вивозити людей евакуаційними коридорами з сіл Перемога та Нова Басань, в яких стояли ворожі орки. Для прикладу, разом з міським головою Володимиром Борисенком евакуйовували жінку, яка постраждала від мінометного обстрілу, та доставили її у Баришівську лікарню.

А ще супроводжували тих, хто вирішив залишити Бориспільську ОТГ задля безпеки.

По-третє, це попередження диверсій на Бориспільщині, виявлення та протидія ДВГ на території міста, які передавали інформацію та дані, куди завдавати ракетного удару. Вже затримали декого з таких осіб та передали матеріали до Служби безпеки.

Допомагаємо всім, хто звертається

– Війна показала хто є хто, але це не означає, що від цього поліцейські змінилися. Просто коли всюди був хаос, ми продовжували виконувати роботу там, де були потрібні. Зник бар’єр між громадою та поліцейськими разом із тими «піарщиками» та негідниками, які лише заважали працювати.

Почастішали виклики стосовно допомоги. Наприклад, під час комендантської години комусь терміново потрібна операція – і ми веземо хворого до лікарні. Були випадки, коли з волонтерського центру «Перемога» надходила інформацію про допомогу немічним бабусі чи дідусю: їздили, довозили їжу та воду.

Ще був курйозний випадок. Одного разу, коли потужно спрацювали наші ПЗРК (ЗСУ), до міського голови зателефонувала бабуся і запитала: «Володимире Костянтиновичу, а це вже салюти, ми перемогли?». Повірте, коли люди так щиро вірять у нашу перемогу, це настільки надихає!

А ще поліцейські рятують тварин, і коли є змога, передаємо тоннами корм. Тож допомагаємо всім, хто до нас звертається.

99% особового складу тримають стрій

– Навіть поліцейські не завжди можуть бути морально готовими до війни, вважаю, це право кожного, і це нормально. 99% особового складу залишилися в строю, більше того, декілька осіб, які не встигли довчитися, вже повернулися і, прийнявши, так би мовити, «бойове хрещення», несуть службу в підрозділі.

Допомагали поліцейським вивозити сім’ї на захід країни, а жінкам-правоохоронцям, які мають дітей, змогу перевестися, наприклад, до Вінниці, а хлопці звідти приїхали до нас і несуть службу в Борисполі. Але, повторюся, майже всі залишилися прикривати тил, патрулювали вулиці й затримувати злочинців.

Лінія 102 взагалі не працювала…

– Оскільки деякий час лінія 102 взагалі не працювала, правоохоронці налагоджували комунікацію через  радіоефіри, інтернет та телефонні номери, які функціонували як гаряча лінія.

У ситуаційному центрі постійно чергували старший патрульний поліцейський і представники всіх оборонних підрозділів. І коли на місці події потрібна була поліція, нам надходило повідомлення і ми відправляли наряд.

Також активно відписувалися у соцмережах: у Facebook, Instagram, мені особисто або патрульній поліції Борисполя. Щодня отримували близько 100 повідомлень різного характеру, але найчастіші тих, які стосувалися підозрілих осіб, маяків та світла.

Зараз лінія 102 працює, але повідомлення у соцмережах продовжують надходити.

Разом переможемо!

– Маючи в Борисполі чітку взаємодію на всіх напрямах: попереджень, розвідки, забезпечення підрозділів тощо, це не дало змоги рашистам пройти далі. Командир Євгеній Жуков ставить перед нами чіткі завдання і ми спільно з ЗСУ їх виконуємо.

Департаменту патрульної поліції Національної поліції України вже понад шість років, щогодини, щодня, щомісяця, щороку ми зростали як поліцейські й водночас вдосконалювались тактично. Тому з впевненістю можу сказати, що патрульна поліція стала певною частиною військ, який під час війни може прикривати тил і навіть вистояти на передовій.

Багато хто робить висновки, що потрібно було краще готуватися: тобто, якщо я повністю укомплектований та вдягнений, то потрібно було так зібрати весь підрозділ. З цього приводу додам, що місцева влада і волонтери виконали колосальну роботу. Волонтери мають унікальний хист знаходити те, що, здавалося, знайти неможливо, і всіляко підтримують наших бійців.

Звісно, є багато безглуздих викликів: хтось десь зачинився, а хтось знову почепив на підвал замок й таке інше. У таких випадках нам дуже допомагають комунальники, це ще одні герої тилу.

Що робитиме поліція після війни

– Поки війна триває, ми щодня маємо нову маленьку перемогу, і саме з них складається одна величезна. Станом на сьогодні Україна є флагманом свободи й демократії у світі.

Звісно, після війни матимемо багато роботи, адже ще довго оговтуватимемося після тієї біди, тих звірств, що накоїли орки. Ірпінь та Буча – це лише крихта з того, що маємо на українській землі…

А ще матимемо посттравматичний стрес. А ще наявність зброї, яка залишиться у людей, наприклад, хтось підібрав автомат, який загубив п’яний москаль. Ми переможемо і матимемо багато роботи, але ми вже набули і потужного досвіду, тому й надалі правоохоронці продовжуватимуть ризикувати власним життям, аби люди спокійно спали у своїх домівках.

Зараз той момент, коли потрібно згуртуватися, адже ця орда дуже серйозна, не можна недооцінювати ворога, який вкотре прийшов на наші землі завоювати Україну, проте горять його танки, горить армія, палає їхній прапор-гарчірка.

Сподіваюся, після війни у деяких українців зміниться комплекс меншовартості, бо насправді ми – героїчна нація, яка століття боролася за право бути українцями.

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

Share Button