Земельні реалії в Україні: продавати чи не продавати?

Уряд подав на розгляд парламенту законопроєкт, який має запустити продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні.

Автори урядового проєкту вважають, що документ має сформувати «законодавче поле для запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення», а також забезпечити конституційне право громадян – вільно розпоряджатися своєю власністю.

В результаті, як розраховують автори земельної реформи, аграрна галузь розвиватиметься, інвестиції зростуть, зросте і вартість землі, оскільки угоди купівлі-продажу вийдуть із тіні.

Раніше очікувалося, що запуск ринку землі відбудеться після ухвалення окремого закону «Про обіг землі». Проте новий уряд обрав внесення змін у вже існуючі закони, зокрема, і в Земельний кодекс.

Земельний кодекс, який закріпив гарантії права власності на землю, ухвалили у 2001 році. Одночасно із цим ввели тимчасову заборону на відчуження земель сільгосппризначення.

Тоді пояснювали, що за якийсь час буде підготовлена вся законодавча база для успішного запровадження ринку землі. Відтоді Верховна Рада лише регулярно продовжувала мораторій на продаж землі. Останнє таке продовження відбулося наприкінці 2018 року, і воно чинне до кінця цього року.

За час дії мораторію, вважають в уряді, в Україні склався тіньовий ринок землі, на якому активно використовуються корупційні схеми, а відсутність конкуренції призвела до падіння орендної плати.

Крім того, за цей час, як заявив президент Зеленський, померло близько 1 млн власників ділянок, які так і не змогли скористатися зі свого права розпоряджатися землею.

Думки з приводу запровадження ринку землі часом кардинально відрізняються, людям важко зрозуміти, як цей закон діятиме насправді, і до чого призведе вільний продаж земельних наділів у перспективі. Знову дається взнаки недостатня поінформованість та юридична безграмотність населення. А якщо до цього додається ще й байдужість, приміром, тих, у кого цих наділів немає?

Найбільше, мабуть, питанням земельної реформи переймаються українські аграрії, бо їх життя безпосередньо пов’язане із землею та тяжкою працею на ній. Тож саме вони сьогодні найбільш активно висловлюють свою позицію. Щоправда, і тут думки дещо різняться.

 

мартишко5Валерій Мартишко: «Земля – наша годувальниця, наша мати. А хіба матір можна продавати?!»

Журналісти «ТС» звернулися до  члена Аграрного об’єднання України, відомого на Бориспільщині фермера Валерія Мартишка поділитися думками з приводу продажу землі:

– Ви вжили правильне слово, так, саме продаж, я б сказав навіть розпродаж. Адже, на мою думку, земля – не товар, а засіб виробництва. Ми на ній живемо, працюємо. То про який ринок взагалі йдеться? Що нам пропонують – продавати територію України?! Коли чую про таке, серце роздвоюється. Як громадянин кажу категоричне «Ні!», як фермер – «Можливо», але з величезними застереженнями».

– Кому ж це треба?

– Аналізував, думав над цим. На моє глибоке переконання, цей так званий ринок землі потрібний якимось трьом відсоткам населення України, які мають можливість придбати землю. Бесідував зі своїми пайовиками, одночасно працівниками. На запитання, чи хочуть продати свої паї, чув приблизно таку відповідь: «Ну продам, куплю щось собі, дітям. Але що далі? Прийде новий господар з потужною сільськогосподарською технікою, якому моя праця буде не потрібна, і де тоді працюватиму, який соціальний захист матиму?»

Чому нині така «гарячка» із землею розпочалася? Це ж не сьогоднішнього дня справа, ті, хто свого часу придумав розпаювання, вже давно і з нетерпінням чекають на розпродаж нашої годувальниці. Не треба завойовувати, кидати бомби, стріляти з «Градів», а тільки й усього – тихо й спокійно зайти на так званий земельний ринок.

– То що пропонуєте і які мають бути подальші дії, щоб не допустити цього?

– Найперше і найголовніше – це винести питання надання дозволу на продаж землі на всеукраїнський референдум. Упевнений, що більшість громадян України скажуть на ньому своє рішуче «ні» розпродажу землі. Продавати годувальницю, батьківщину, на якій живемо споконвіку, як таке взагалі можливе? Земля має переходити в спадок, по роду.

– Але є різні ситуації, коли, приміром, спадкоємців немає або вони не хочуть, або не можуть землю обробляти…

– То надати право сільській громаді на її викуплення за пристойною ціною, щоб та ж старенька, в якої немає спадкоємців, могла дожити віку у пристойних умовах.

– То обговорення триває і саме для того, щоб врахувати всі думки, і в нас поки є час…

– Так, на завтра планується засідання Комітету Всеукраїнської аграрної ради, де я виступлю зі своєю позицією. Гадаю, мене підтримають. 10 жовтня був на зустрічі у Переяслав-Хмельницькому з депутатом Верховної Ради України від нашого 98-го округу Сергієм Буніним, який є членом аграрного комітету у Верховній Раді, де  також говорив про наболіле щодо питань продажу земель сільськогосподарського призначення. Мене непокоїть пасивність бориспільських аграріїв, чи, може, вони конкуруватимуть з арабськими шейхами, які скуповуватимуть наші землі на аукціонах. Поки не пізно, потрібно говорити, а не мовчати. Мої сини Богдан і Роман у понеділок, 14 жовтня, очолювали колону аграріїв під час маршу-протесту на Хрещатику і прямо заявляли: «Ні – продажу землі!».

– Висловлюєте позицію всіх аграріїв, адже, можливо, є й інші думки?

– Переконаний, що висловлюю позицію більшості. І закликаю бориспільських аграріїв до боротьби та висловлення своїх думок, щоб не допустити розпродажу землі.

 

DSC_7080Олександр Сафонов, директор СТОВ «Любарецьке»: «Українська земля має належати лише українським громадянам»

– Олександре Євгеновичу, поділіться своїми міркуваннями стосовно продажу земель сільськогосподарського призначення. Існує така думка, що землю не можна взагалі називати товаром. Що скажете з цього приводу?

– Згоден, землю ні в якому разі не можна називати товаром. Але є реалії життя, а вони такі, що з самого слова «власність» випливає право розпоряджатися нею. Земля вже знаходиться у власності. Тобто, хочемо ми того чи ні, процес продажу землі має розпочатися, але відбуватися помірковано, продумано, на міцній законодавчій базі.

– На Вашу думку, чи можна надавати право іноземним громадянам на купівлю українських земель?

– В жодному разі! Я, звісно ж, не ксенофоб і не расист, але вважаю, що українська земля має належати тільки українським громадянам. Лише держава та українські бізнесмени на основі вільної конкуренції повинні мати право на її купівлю. Важливий нюанс – держава має надати першочергове право на купівлю землі місцевій громаді.

– А якщо іноземець уже роками господарює на цій землі?

– Нехай  надалі працює на умовах оренди, а якщо вже так хоче стати власником, хай приймає українське громадянство.

– Є ще одна небезпека – українські земельні ресурси можуть опинитися в руках невеликої купки олігархів.

– Я проти великої концентрації земельних ресурсів в одних руках, тож треба встановити чіткі обмеження в законодавстві на кількість землі, яку має право придбати одна особа.

Підготувала Наталія МОЖАЙКІНА, «ТС»

Share Button