Вона, як сама Україна, – працьовита і співоча, добра і щира

До Євдокії Семенівни Кириченко привітати хай і не з круглою, але поважною датою 8 жовтня у Малу Старицю завітали представник районної держадміністрації, художній керівник будинку культури Неля Кияшко, Кучаківський сільський голова Микола Дженжебір, секретар Кучаківської сільради Лариса Бойко, завідуюча клубом с. М. Стариця Наталія Цятківська, завідуюча сільською бібліотекою Наталія Аушева, односельці.

Лунали теплі слова, пісні, побажання. Ще б пак, чимало років назбирала жителька одного з найвіддаленіших сіл району і є рекордсменом серед жителів тих п’яти сіл, що входять до Кучаківської сільської ради. Адже 97 – цифра, що й не кажи, солідна. Як їй це вдалося? Сама не знає, може, просто ніколи не нарікала на Бога і своє життя, знаходила радість у тяжкій праці, співаючи. А народні українські пісні бабуся Дуня любить і шанує,та ще й знає призабуті нині, у цьому переконалися, завітавши до неї.

Порається бабуся Дуня на городі й по господарству в основному сама, тож, спостерігаючи за її швидкими рухами, навіть не здогадуєшся, скільки років їй насправді. Чекаючи гостей, і картоплі натушкувала, і котлет насмажила, і млинців напекла. Та все вибачалася за скромний стіл, на сторіччя, запевняла, буде багатший. А поки основним побажанням для неї було здоров’я. «А я на здоров’я і не скаржуся, – запевняє Євдокія Семенівна, – Слава Богу!». Нещодавно сільський фельдшер запитав її: «Що вас турбує, бабусю, що болить?» «Та наче нічого, – відповіла і трохи подумавши, додала, певно, щоб не розчаровувати медпрацівника: От підчеревини насмажила, поїла, тепер пече трохи, та воно пройде». Не любить жінка до лікарів звертатися, так воно краще, вважає.

За бесідою час минав швидко. Євдокія Семенівна розповідала про своє непросте життя. Пережила багато: і голод, і війну, і підневільну працю остарбайтера на чужині у Німеччині, і важку роботу за палички в колгоспі. Пішов до іншої чоловік, розрадою залишився син Григорій, та ось вже тринадцять років, як його не стало. Незважаючи на всі випробування, жінка лишається такою ж позитивною, як у молоді роки, здається, випромінює енергетику добра й любові.

Євдокія Кириченко (дівоче прізвище Желевська) з багатодітної селянської родини, її дитинство і юні роки минули у Великій Стариці, звідти її під час Другої світової війни забрали  на роботи в Німеччину. У Малу Старицю вийшла заміж та так і продовжує жити у хаті, куди привів її чоловік і яку побудували його батьки ще сто років тому. Про це свідчить і напис на хатньому сволоку.

Пригадувала бабуся Євдокія два роки, проведені у Німеччині. Працювати довелося на німецького пана, та робота майже нічим не відрізнялася від тієї сільськогосподарської праці, якою доводилося займатися і в рідному колгоспі. По-різному було, всяке траплялося, на ледачкуватих в пана плітка знаходилася, та Дуню з подругами карати було ні за що: дівчата працьовиті і байдики бити не звикли змалку. Звісно, навіть думки не виникало залишитися на чужині, та коли повернулася, колгоспна праця була не легшою.

Усе ж таки вміла знаходити радість і в нелегкій праці на землі, і в людях, і в піснях. Втомлені, повертаючись додому, затягували пісню. Співала і в сільській самодіяльності, і у церковному хорі. Та й на іменинах, перехиливши чарчину доброї домашньої горілки за своє здоров’я, бабуся Євдокія заспівала таких народних пісень, що ніхто з присутніх ніколи й не чув.

Одне лише засмучує співочу бабусю: ні з ким поспівати, сучасна молодь народних пісень не знає, а її колишні подруги відійшли за життєві обрії. Та стимул жити є: має троє гарних онуків Світлану, Ірину та В’ячеслава, троє правнуків – дівчата навчаються у вишах, менший – тринадцятирічний школяр, тож бабусі цікаво, ким же він стане, коли підросте? Оця цікавість до життя, певно, і є одним із секретів довголіття. До того ж вона ще й досі дивиться телевізор без окулярів, висаджує біля хати різноманітні квіти. Щоправда, вже нелегко тримати домашню живність, а от поратися на землі Євдокія Семенівна продовжує, бо від землі бере життєві силу і наснагу. До кожної людини бабуся Євдокія уважна, люди також її шанують. Саме працівники культури с. М. Стариця й були ініціаторами привітати стареньку з поважною датою. А ще має іменинниця гарних сусідів. Так, Любов Цюпко, що мешкає через дорогу, завжди допоможе, привозять з Києва продукти, допомагають онуки. Та в основному сама справляється, бо любить Євдокія Семенівна порядок і чистоту: в хаті і на подвір’ї в неї завжди прибрано, а на городі ні бур’янини.

Так в чому, усе ж таки, незвичайність цієї простої селянської жінки? Найкраще відповів на це, вітаючи Євдокію Семенівну, сільський голова Микола Дженжебір. Вважає, вона уособлює саму Україну – добротою і щирістю, адже як би важко не доводилося, а продовжує випромінювати любов. І саме в цьому секрет продовження життя, секрет її довголіття.

Наталія МОЖАЙКІНА, «ТС», фото автора

Share Button