Сімейний лікар Олег Ісаков: «Сьогодні ми навчилися лікувати хвороби, які колись здавалися магією»

Грудневого дощового дня шлях журналістів «ТС» проліг за адресою: с. Кучаків, вул. Гетьмана Івана Сулими, 100, амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

Раніше це була амбулаторія Кучаківської сільської ради, де лікувалися жителі сіл Кучаків, Лебедин, Артемівка, Сулимівка та Мала Стариця. З приєднанням до Бориспільської громади ця сільська амбулаторія ввійшла до КНП «Бориспільський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (директор Євгеній Черенок) і надає медичні послуги пацієнтам цих самих сіл. Завідує амбулаторією, він же сімейний лікар, Олег Ісаков.

Тож як працюється сімейному лікарю на селі, скільки має «задекларованих» пацієнтів, чому приїхав саме до Кучакова та як проходить вакцинація – дізнаємося під час спілкування з Олегом Миколайовичем та екскурсії амбулаторією.

ДОВІДКОВО. Олег Ісаков працює лікарем з 1989 року, відразу після закінчення медінституту. Працював педіатром, потім перекваліфікувався на спеціаліста вузького профілю – невролога, а з 2012 року – на сімейного лікаря, переїхав до Кучакова.

Головною причиною переїзду, зізнається, стало житло, яке йому дали в Лебедині. За словами лікаря, «люди у містах працюють неврологами й по 40 років, але житла не мають».

IMG_1935– Олегу Миколайовичу, у сімейного лікаря більше відповідальності, ніж у спеціалістів вузького профілю?

– Звичайно, більше, адже спеціалісти вузького профілю вивчають досконало лише свій напрям. А сімейному лікарю потрібно освоїти і педіатрію, і гінекологію, і кардіологію, і терапію, і дерматологію й багато інших спеціальностей. Часто доводиться надавати першу невідкладну допомогу, адже у селі той руку «відпиляє», той чимось пораниться, і всі «біжать» до нас, бо до міста потрібно ще доїхати. Одного разу навіть пологи приймали у жінки, яка не встигла доїхати до лікарні, й досі пам’ятаю цей день – 11 серпня 2015 року.

– Чи є переваги у сімейних лікарів, на відміну від інших медпрацівників?

– Так, доводиться багато навчатися, але якщо пацієнта лікує вузьконаправлений спеціаліст, то призначає препарати, які лікуватимуть, приміром, лише серце. А якщо лікуватиме сімейний лікар, який краще знає хвороби свого пацієнта, він врахує безліч факторів – можливу алергію, хвору печінку чи шлунок, і призначить такі препарати, які й лікуватимуть, і не нашкодять пацієнту.

– Як підвищуєте професійну кваліфікацію?

– Останні два роки, відколи почалася пандемія коронавірусу, нікуди не їздимо, проте постійно проходимо різні вебінари та онлайн-навчання. Звісно, вивчати медицину зручніше наочно – коли ти їдеш, дивишся, спілкуєшся та навчаєшся, проте це вже інше. До того ж щодня виділяю час на самостійне вивчення нових препаратів чи протоколів.

– Багато часу займає робота?

– Практично весь час, адже о 07:30 вже тут, а о 18:00 я ще тут. У зв’язку з COVID-19, щепленнями я в амбулаторії практично щодня. А у вихідні, коли їду на риболовлю, рибалки завжди піджартовують, бо телефон не відключаю: обов’язково у когось щось заболить, телефонують, і доводиться все кидати і йти лікувати.

– А буває, що вимикаєте телефон?

– Ніколи, навіть сплю з ним, адже дзвінки бувають і вночі. Та мої пацієнти через температуру не телефонують, лише в крайньому випадку – інсульт, інфаркт чи вже летальний випадок. Нагадаю, у вихідні місцеві за потреби можуть звернутися до чергового лікаря Бориспільської медамбулаторії № 2 за адресою: вул. Київський Шлях, 24.

– То чи важко бути сімейним лікарем?

– Я вже звик, тому не можу сказати, що надто важко, але й не легко, адже навантаження достатньо велике.

– До сімейного лікаря йдуть з проблемами зі здоров’ям, розповідаючи про свої хвороби і біди. Як вам вдається знаходити у всьому цьому щось позитивне й уникати вигорання?

– Справа в тому, що я багато років працював неврологом, що дуже допомагає вислухати та заспокоїти. Звісно, потрібно мати велику витримку, щоб у все вникнути: люди різні, тому до кожного потрібний свій підхід. Але я стільки років працюю лікарем, що це вже частина мого життя.

– З якими хворобами найчастіше приходять пацієнти?

– COVID-19 пішов на спад, зараз більшість хворих на ГРВІ, хоча подібні хвороби нікуди й не зникали. Агресивність штаму Delta вщухає завдяки щепленням і протиепідемічним заходам, гадаю, що в 2022 році ми переможемо цю інфекцію.

– Чи хвилюєтеся за пацієнтів?

– Немає чіткого розподілу, хвилююся чи ні – все індивідуально. Є тяжкохворі пацієнти, про яких думаю навіть уночі, а є такі, які, точно знаю, незабаром одужають. Бувають і серед молоді такі хворі, що голову «ламаєш», як краще і скоріше допомогти. А загалом, дуже хвилююся, я ж людина, яка має емоції, а не камінь, якому все одно.

– Як працюєте з пацієнтами, хворими на COVID-19?

– Хворим на COVID-19 робимо експрес-тест чи ПЛР-тест, з’ясовуємо, захворіла людина чи ні. Якщо перебіг хвороби легкий – лікуємо вдома, якщо тяжкий – направляємо до стаціонару. Щоправда, нині дуже дорого людям лікуватися, просять ліки «дешевші і щоб добре лікували», проте такого не буває. Хто хворів, той знає, скільки коштує лікування коронавірусної інфекції. Але ж аби перебіг хвороби був легшим, у нас можна зробити щеплення проти коронавірусної інфекції.

– Агітуєте за вакцинацію?

– У нас і без агітації мешканці йдуть вакцинуватися: у жовтні щеплення зробили 370-ти мешканцям Кучаківського старостинського округу, а в листопаді 1258, уже вакциновано більш ніж 70% жителів старостату. Я сам вакцинувався у «перших лавах», адже робити щеплення важливо. Погляньте на динаміку хворих на COVID-19: ті, хто зробив щеплення, або не хворіють взагалі, або переносять хворобу в легкій формі. А невакциновані потрапляють до лікарні під кисневу маску.

Наведу приклад. Одна велика сім’я відмовилася від вакцинації, мовляв, «і так нікуди не ходимо». Захворіла їхня мати, потрапила до реанімації – тепер уся сім’я «за» вакцинацію.

– Куди найчастіше направляєте пацієнтів?

– За необхідності, до КНП «ББЛІЛ», Київської обласної клінічної лікарні, інститутів різних рівнів, зокрема, до Національного інституту серцево-судинної хірургії імeні М.М. Амосова чи до ДУ Інституту травматології та ортопедії НАМН України. Дуже зручно, що електронні направлення приймають скрізь, оскільки в Україні працює електронна система охорони здоров’я (ЕСОЗ).

 – Чи ускладнили вашу роботу програми для лікарів, е-лікарняні та направлення?

– Зараз усе дуже зручно, адже перейшли з паперових носіїв на електронні, раніше було непросто. Тепер не потрібно носитися з медичними картками, направленнями чи лікарняними – все є в ЕСОЗ.

– Програма часто зависає?

– Не без цього, адже центральною базою одночасно користуються лікарі з усієї країни. Найбільший потік з 10:00 до 13:00, тож іноді система перезавантажена, зависає на кілька хвилин, проте з кожним місяцем працює дедалі краще.

– Який обсяг роботи у медсестер?

– У «ковідні» часи за день приходить 150 пацієнтів, не тільки з підозрою на коронавірусну інфекцію, а й з іншими хворобами. Я приймаю пацієнтів, медсестри роблять ін’єкції, вводять інформацію в комп’ютер, ведуть журнали. Сьогодні вже було 38 пацієнтів, але, порівняно з тим ажіотажем, що був раніше, це просто відпочинок.

– Зарплатою задоволені, відповідає вона затраченим зусиллям, кваліфікації?

– Зарплати стабільні, але, порівнюючи з європейськими, хотілося б більше. У Польщі, наприклад, лікарі отримують по 2500 доларів, у нас і до 1000 ще «далеко».

– Тоді чому не виїжджаєте за кордон?

– Як би важко не було – хтось має працювати й тут, в Україні. Та й роки вже не ті.

– Американський професор психології Томас Сас сказав: «Спочатку магію плутали з медициною, тепер медицину плутають з магією». Це так?

– Якщо поглянути, які величезні кроки вперед зробила медицина за останні 20 років, – це дійсно магія. А порівняно з тим, що знаю зараз і що вивчав в інституті, – це небо й земля. Сьогодні ми навчилися лікувати такі хвороби, які ще в недалекому минулому здавалися магією. Але спостерігаю, як розвивається наука – й розумію, що ми ще у кам’яному віці. Тобто магія і тут, і там!

Марина ГРИЦЮК, «ТС», фото автора

 

Share Button