«Разом з батьком за пайку хліба возив підводою мертвих на Книшове кладовище…»

Спогади бориспільців про Голодомор1932-1933 років

 До Дня пам’яті жертв голодоморів цієї суботи, 27 листопада, о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі відбудеться поминальний молебень і покладання квітів до пам’ятника жертвам голодоморів в Україні на Книшовому меморіальному парковому комплексі.

Спогади-свідчення про ту чи іншу подію допомагають реально оцінити правду і фальш. Бориспільський державний історичний музей зберігає свідчення очевидців – наших земляків, про наймасштабніший із голодоморів 1932-1933 років (у ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках), щоб відтворити і донести правду про ті страшні часи нинішньому і майбутньому поколінням.

«Ми просили тих, хто сам пережив голод і був очевидцем мученицької смерті своїх рідних, сусідів, близьких людей або чув від когось, що коїлося тоді, розповісти про це», – говорить старший науковий працівник музею Тетяна Гойда.

Пропонуємо читачам лише невелику дещицю з усього зібраного матеріалу, що увійшов до книги «Бориспіль у роки Голодомору. В серцях і пам’яті (1932-1933 рр.), свідчення, від яких стає моторошно. Але забути про це ми не маємо права. Збережемо пам’ять, збережемо правду.

Олександра Ярощук (Бабишкіна), 1909 року народження:

«Я на той час працювала у райземвідділі. Нам видавали пайок раз на місяць, тому ми ще якось тримались. Не можу забути, як у земвідділ прийшли голодні люди і їли моріжок. Бориспільці голодували, але не так сильно, як жителі навколишніх сіл, бо мали можливість ходити до Києва по продовольство. Там, на Єврейський базар, привозили хліб. Буханки згружали прямо на землю, звідки люди й хапали його один поперед одного».

Іван Адамець, 1913 року народження:

«Коли почався голод, дуже голодували з матір’ю. Вона у колгосп так і не вступила, жили за рахунок городу. У Києві продавався комерційний хліб, але треба було простояти цілу ніч у черзі. Я працював власкором у газеті «Ланами колективними», отримував пайок. Ми жили поряд із кладовищем, я все те бачив: біля церкви на Книшовому кладовищі була велика яма, куди скидали трупи людей, яких звозили підводами».

Микола Колос, 1923 року народження:

«Люди не були винуваті. Їх спеціально замордували. Цей голод у верхах зробили. Я сам разом з батьком за пайку хліба возив підводою мертвих на Книшове кладовище. Возили і згружали прямо в яму. А ще на все життя запам’ятав, як під акацією діда Тилки, сусіда навпроти, прибрідали пухлі люди й падали там знеможені, їли жадібно цвіт, і тут і помирали».

Інф. «ТС»

Share Button