Творчість як вітрило для корабля

Сьогоднішня наша гостя – Людмила Живолуп. Невисока на зріст жінка зі світлим волоссям та приємним голосом чомусь нагадала дім, затишок, батьків, які завжди чекають удома, та дитинство, яке вже здається далеким та недосяжним. І недаремно, адже пані Людмила – дитяча письменниця.

До Дня української писемності та мови, який відзначали в Україні 9 листопада, журналіст «ТС» зустрілася з Людмилою Живолуп. Спілкувалися про життя і творчість, письменництво і літературу. До слова, нещодавно письменниця отримала першу премію в «Гранд Коронації» у номінації «Твори для дітей. Пісенна лірика» за збірку «Телесикова весна».

Пані Людмила родом із Черкащини, проте вже тривалий час мешкає в Чубинському на Бориспільщині. Закінчила філологічний факультет Харківського національного університету імені Василя Каразіна та Національну академію державного управління при Президентові України. Протягом шести років працювала на Харківському обласному радіо журналістом, а також керівником телевізійної інформаційної служби. Нині, вже близько двох десятиліть, на державній службі –  працює в Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення завідувачем сектору з роботи зі зверненнями громадян та публічною інформацією, паралельно перекладає вірші для дітей у харківському видавництві «Ранок», а також пише вірші, друкується та бере участь у літературних конкурсах.

– Пані Людмило, як вам вдається поєднувати роботу з творчістю?

– Мені здається, це нескладно, адже творчість можна порівняти з вітрилом для корабля. Творчість в жодному разі не обтяжує, а навпаки, надихає та стимулює. Коли натхнення приходить – пишеться і вночі, й у метро, навіть паралельно з основною роботою.

Розкажіть трохи про себе.

– Більш ніж 15 років проживаю у Чубинському. Відомо, що це батьківщина автора Гімну України Павла Чубинського, можливо, саме тому це місце таке енергетичне й надихає на творчість. Адже саме тут написала дитячий віршик-пісеньку «День народження кульбаби», за яку отримала першу нагороду в Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова». На сьогодні нагород у цьому конкурсі, враховуючи «Молоду Коронацію» та «Гранд Коронацію», маю вже вісім. Крім того, була переможцем та лауреатом низки інших мистецьких конкурсів – Міжнародної Корнійчуковської премії, Всеукраїнського фестивалю імені Василя Скуратівського «До Василя!», кількох міжнародних конкурсів від літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», Міжнародного фестивалю авторської поезії та пісні «SEVAMA фест», а також щорічного поетичного конкурсу «Поетична зима Миколи Сома». За результатами останнього нещодавно було видано колективну збірку «Квиток на Гелікон», куди увійшли і мої вірші.

Щодо сім’ї: син Роман закінчив навчання в аспірантурі Київського університету імені Бориса Грінченка, донька Ярослава – професійна балерина, працює в Дніпропетровському академічному театрі опери та балету.

–  У творчості є падіння і злети…

– Звичайно, бувають «врожайні» періоди, коли натхнення переповнює. А щоб спеціально сісти й написати вірш – такого у мене не буває, хіба що на прохання колег написати дітям вірші на свята в дитсадок чи школу. А зазвичай, «зачепить» щось за душу – вже й з’являється образ вірша, на який можна «одягати» слова коли і як завгодно.

Звідки черпаєте ідеї?

– Із власного життєвого досвіду, адже іноді в житті трапляються такі ситуації, що не вигадаєш. Беруться життєві лінії, щось можна дофантазувати, щось додати – й сюжет готовий. А щодо віршів, то зазвичай ідеї приходять самі по собі. Звідки вони беруться, й не збагнеш: часом здається, що рядок кружляє в повітрі, як метелик, і ти підставляєш йому долоню…

– Що мотивує писати?

– Не можу сказати, що пишу для того, аби збагатитися. Але в найближчих планах – більш активно друкуватися: це особлива радість, коли рукописи реалізовані у книзі. Коли твій твір перед тобою – це додає енергії, стимулу для подальшого життя, не лише літературного та професійного, а й взагалі.

З чого почалося ваше захоплення літературою?

– Мене навчила читати мама, яка працювала у бібліотеці, коли мені було три роки. Замість дитсадка я ходила до бібліотеки – так і виросла серед книг, тому не захоплюватися книгами чи не любити їх було б просто неможливо.

– Ваші улюблені книги?

– У дитинстві дуже любила поезію Наталі Забіли, а сьогодні безкінечно захоплююся поезією Ліни  Костенко. Щодо прози – улюблені письменники Еріх Марія Ремарк та Антуан де Сент-Екзюпері. Скільки б не читала «Маленького принца», завжди отримую задоволення. Остання книга, яка мене дуже вразила глибиною прози, – «Корабель жінок» Яни Дубинянської.

Якщо ви в пошуках заняття для душі, місця сили або просто хочете отримати нові враження – обов’язково відвідуйте бібліотеки та читайте, поки що людство нічого кращого не вигадало.

А чому саме дитяча література?

– Мені завжди хотілося писати вірші для дітей, бо дитяча література – особлива, яскрава, чиста. Відверто кажучи, навіть мої «дорослі» вірші досить часто присвячені дитячим враженням та спогадам, напевно, тому, що дитинство для мене – надзвичайно важливий період життя.

Коли почали писати вірші та друкуватися?

– Перші вірші – мамі, вчителям з нагоди свят, написала в 2 класі. До слова, старша сестра також писала вірші, можна сказати, що це в нас сімейне.

У студентські роки добірка моїх віршів вийшла в університетській газеті. Пізніше друкувалася на сторінках періодичної преси – газета «Сільські Вісті», журнал «Склянка Часу*Zeitglas», альманах «Скіфія», «Антологія сучасної новелістики та лірики України», журнал для дітей «Пізнайко». Як перекладач віршів для дітей почала друкуватися на початку 2000-их років. У той же час вийшло кілька авторських поетичних книжечок, а також казка «Левенятко».

Письменництво для вас – це хобі? Чим ще захоплюєтесь?

– Можливо, для когось це й хобі, проте для мене письменництво – це спосіб самовираження, транслювання своїх почуттів та життєвої позиції. А в ХХІ столітті – ще й можливість оприлюднити написане  в соціальних мережах та отримати безліч приємних відгуків від друзів, знайомих та просто шанувальників творчості. Адже сприймати зворотну реакцію від читачів завжди надзвичайно важливо.

До того ж почала писати дитячу прозу. Перша моя повість-казка – про пригоди у світі машин майбутнього першокласника Мирчика. Поки що рукопис не опубліковано, видрукувати лише у планах. До книги про казкову подорож малюка ввійшли епізоди з мого дитинства та дитинства моїх дітей. У подальших планах – роман для дорослих.

Окрім того, є кілька пісень, написаних у співавторстві з харківським композитором Володимиром Чуприним, які неодноразово лунали на хвилях Українського радіо, це – «Перепустка в дитинство», «Місячний кіт» та «Кольорова пісня»,

Якою, на вашу думку, є сьогодні українська дитяча література?

– На сьогодні представлено багато видавництв, серед яких «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Ранок», «Видавництво старого Лева» й інші. Проте, вважаю, що багато ніш ще не заповнено. Тобто українських поетів могло б бути більше – є куди рости як в кількісному, так і в якісному плані.

Як це – бути дитячим письменником?

– Це приносить велику радість, але й зобов’язує, адже ти вже не можеш ні зупинитися, ні опустити планку. У найближчих планах – видати свою книгу, до якої б увійшли як окремі твори, так і низка поетичних збірок, відзначених на «Коронації слова».

Як знаходите різні літературні конкурси?

– Усе просто – якось мій колега, який теж писав вірші, здобув перемогу в одному з таких конкурсів. Я зацікавилася цим і про все розпитала: виявляється, потрібно лише відшукати в Інтернеті інформацію про літературні конкурси, зареєструватися та подати свої твори. Окрім тебе, цього ніхто не зробить.

– У цьогорічній «Гранд Коронації» за збірку «Телесикова весна»
у номінації «Твори для дітей. Пісенна лірика» ви отримали першу премію. Розкажіть про це детальніше.

– «Гранд Коронація» – це особливий конкурс, який відбувається раз на п’ять років у рамках «Коронації слова» і є творчим змаганням між володарями перших премій в різних номінаціях. До карантину церемонії нагородження проводились у вигляді грандіозних урочистостей, коли їх учасники могли безпосередньо спілкуватися.

Нинішня «Гранд Коронація» відбувалася «онлайн» через YouTube. Організатори доклали максимум зусиль, аби це було не менш урочисто та яскраво. Попри все, для переможців такий формат – по-своєму дивовижний, адже завжди приємно бути відзначеним. До того ж є свої плюси – захід можуть переглянути всі рідні та друзі, навіть якщо вони знаходяться у різних куточках країни і навіть поза її межами.

Очікували на перемогу?

– Подаючи твори на конкурс, завжди очікуєш на перемогу, а як інакше?.. Цього разу повідомлення про вихід до фіналу отримала буквально напередодні, і це додало відчуттю радості особливої гостроти. А взагалі, вже давно поставила для себе такий алгоритм: якщо перемогу отримає хтось інший – не впадати у відчай, адже твою роботу можуть оцінювати за різними критеріями різні люди. Якщо не відзначать тут – відзначать деінде, це не трагедія.

Чи згодні з тим, що літературу можна поділити на ту, яка змінює людей, і ту, якій це несила?

– Звісно, як і будь-який вид мистецтва, література, в першу чергу, акумулює певні ідеї, посилання. І вона, як прийнято зараз говорити, може бути якісною або ж ні. Це ті істинні спрямування, що закладені у творі, навіть якщо й не прописані, наприклад, віра в добро. Та є твори більш поверхові, що розраховані на комерцію.

– Що в людському житті здатна зробити література?

– Література може кардинально змінити людину, іноді трапляються книги, що здатні вплинути навіть на наш життєвий шлях. Та й взагалі, література справді лікує, надихає та стимулює до життя.

– Святкуєте День української писемності та мови?

– 9 листопада завжди було для мене святом, оскільки це День народження моєї бабусі, від якої й пішло захоплення словом, адже саме вона розповідала мені багато цікавих казочок, приказок, навчила прислів’ям і просто римованим рядкам.

Про свято, звісно, завжди згадую і вітаю колег, адже за освітою я філолог, працювала журналістом, зараз перекладаю, пишу вірші. Тобто це свято, що червоною ниткою проходить через усю мою професійну діяльність та життя загалом.

Що порадите молодим людям, які мають хист до письма, хочуть стати письменниками, але мають сумніви?

– Порадила б не піддаватися сумнівам. Якщо є бажання, слова складаються у вірші чи в прозу, а ви отримуєте від цього процесу задоволення – обов’язково приділяйте йому якомога більше уваги. В жодному разі не бійтеся і не сподівайтеся, що хтось зробить це за вас. Щоб писати та успішно реалізовувати себе через творчість – на це потрібна власна ініціатива і здатність сміливо мріяти!

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

Share Button