ПЕРШИЙ ХЕЛЛОВІН У США: СТРАШНО, «ФУТБОЛЬНО», ВЛУЧНО

Щиро вірю: після опублікування мого матеріалу про життя у США, місяця з хвостиком було достатньо, аби налаштуватися на хвилю заокеанського життя. І повірте, фото з дописами до них у соціальних мережах за останні два роки – це були квіточки, а от справжні ягідки «достигають» у рубриці «Америка до істерики».

І якщо в Україні темою «топ» (на жаль) залишається коронавірус з масками чи без них, американцям тре інший мозоль: як відсвяткувати Хелловін 31 жовтня. Свято, яке з релігійних чи естетичних міркувань прижилося у нас доволі скромно (у порівнянні), за океаном «пре» з усіх щілин. Посуд, іграшки, костюми для людей та чотирилапих, домовини зі скелетами… і це далеко не весь перелік тематичної атрибутики, де чим страшніше – тим краще. Трендом цьогорічного сезону є кладовище на подвір’ї, щоправда, таке задоволення влетить у копієчку. Як і завше, невід’ємним символом свята залишається гарбуз. За легендою, ірландський грішник Джек обдурив диявола і той кинув йому вуглинку з пекла, аби освітити дорогу у вічній темряві. Ліхтарем для іскри став порожній гарбуз і в сучасному розумінні символізує неприкаяні душі, що блукають по землі. І хоча День усіх святих (офіційна назва свята) носить, скоріше, комерційний характер, аніж ритуальний, за рівнем святкування поступається лише Різдву.

Аби я запам’ятала свій перший Хелловін у США, Джон доклав максимум зусиль. Власноруч виготовив відьомського капелюха, купив для кішки Роуз костюм кажана (після якого вона «чухалася» два дні) і налаштував на зустріч з дітьми. Це щось на кшталт українського Різдва за східним обрядом, коли малеча колядує за жменю цукерок. Тут інша історія: діти стукають у двері, запитують «Trick or Tree?» (дос. «зроблю фокус або пригощай»), простягають межи очі декоративне відерце і ти маєш їх ошоколадити. Вперше в житті переді мною були милі образи нечисті, потойбічної сили, монстрів, а також вигаданих персонажів. Хоча не без того: пандемія змусила декого з сусідів не відкривати двері чи залишити цукерки із запискою на ґанку.

Аби не пасти задніх, я була відьмою, а Джон – сажотрусом Бертом за твором Памели Треверс «Мері Поппінс». Врахувавши кількість сусідських дітей, ми взяли 5 кг (2700 грн) вже фасованих в магазині цукерок. І якщо перші хвилин п’ятнадцять було весело, то після – сталася якась маячня. На горизонті нашої вулиці з’явився автобус, а з нього «вивалилась» нечувана кількість любителів солодкого. Це було схоже на дитячу футбольну команду з усіма її запасними та уболівальниками. Мої руки невтомно клали цукерки до відер (які за розмірами не поступалися побутовим), та їх все одно не вистачило. З будинку ми винесли все: елітне італійське печиво, французький шоколад та улюблені рафаелки. На мої круглі очі Джон відреагував спокійно: «Не в усіх є можливість побалувати дітей, а у нас – хороший житловий район». Я все розумію, але коли на порозі стояло троє хлопчаків у спортивних костюмах зі словами «Ну ми, типу, по цукерки», то, вибачте, це не про Хелловін.

Але справжнім відкриттям того вечора став чотирирічний поліціянт, який влучно жбурнув цукерками у нас із Джоном, мовляв, у нього алергія на горіхи. Ну така собі подяка за спробу…

Багато хто взагалі не «ламає голову» і відзначає винятково для себе. Як починає сідати сонце, жодного натяку на світло в будинку і, відповідно, халявні цукерки.

Та попри всю цю хелловінську метушню, скелети, домовини та моторошні причандалля, у мене вдома привиди з теплими посмішками, милі гарбузики, симпатичні керамічні фігурки і декорація на дверях. За цукерки цьогоріч ще не вирішили. Але хто знає: всі штати різні і, можливо, на противагу Джорджиї, тут, у Міссурі, зустріч з дітьми буде передбачуваною. А кожному, хто святкуватиме Хелловін в ніч з 31 жовтня на 1 листопада або планував, та не має можливості, бажаю знаходити свої ліхтарики навіть у найтемніші життєві часи.

Тетяна ПІДГУРСЬКА, спеціально для «ТС»

Share Button