Його роки — його багатство

Ветеран Другої світової війни, учасник бойових дій, кавалер орденів Червоної Зірки і Великої Вітчизняної війни другого ступеню, нагороджений багатьма медалями, бориспілець Іван Бердник зустрічає свою 95-ту весну та 74-ий переможний травень.

Сивочолий чоловік веде активний спосіб життя. Коли зателефонувала, його донька Надія повідомила, що тато поїхав на пасіку. Та згодом ми таки зустрілися.

– Іване Назаровичу, пам’ятаєте початок війни?

– Наша родина жила в Кийлові. З початком війни почалася і мобілізація й тата забрали в Червону армію у 1941 році, а я залишився з мамою і молодшим братом Миколою. Під час окупації ледве не потрапив в Українську добровольчу армію, та вдалося втекти.

Після визволення села мене, 18-річного хлопця, разом з іншими моїми ровесниками мобілізували. Чимало моїх товаришів не повернулося з війни до рідних домівок, а мені пощастило.

– То ви постійно перебували на передових позиціях, не страшно було?

– Про страх тоді не думали. Рухалися вперед з однією думкою: бити ворога. І страшно не було, хоча смерть ходила поруч, чимало моїх бойових побратимів загинуло. Але, звісно, іноді ставало справді страшно. Це коли починає бомбити ворожий літак та ще із завиванням сирени зовсім низько пролітає над тобою, і хочеться втиснутися в землю, увійти в неї, щоб тільки це все закінчилося нарешті!

– За що одержали орден Червоної Зірки?

– Коли мені його вручали, то сказали, що за форсування Тиси. Та, гадаю, все ж таки за те, що одразу після форсування вдалося врятувати цінні документи.

Тож про які цінні документи йдеться, про взяття Будапешта, переможний травень 45-го та мирне життя дізнаєтесь з матеріалу Наталії Можайкіної «Його роки – його багатство» в номері «Трудової слави» від 8 травня 2019 року.

Share Button