Віталій Марків: «Якби можна було повернути час назад – зробив би той самий вибір»

Він спокійно жив в Італії, непогано заробляв, мав квартиру, автомашину, працював діджеєм, як турист відвідав Іспанію, Угорщину, Францію, Польщу. Але, запевняє, Італія завжди залишиться для нього другою домівкою: «Батьківщина в нас єдина – Україна. Земля наших предків для наших нащадків».

Коли восени 2013 року Віталій Марків дізнався про трагічні події в Україні, повернувся на батьківщину, оскільки насамперед вважав це своїм чоловічим та громадським обов’язком. «Коли побачив, що відбувається на Майдані, побачив, як українці боролися за ті принципи та якість життя, які я вже мав в Італії, зрозумів: мушу їх підтримати, адже не можу просто сидіти на дивані й тримати за них кулаки», – пояснив свою позицію нацгвардієць під час візиту до Борисполя у серпні цього року.

За словами військового, вийти за межі власного комфорту та обрати інший, протилежний, шлях, було дуже просто – за покликом серця. По-перше, мав правильне виховання: «Як дерево посадиш, так воно й виросте». По-друге, самовіддачу, самопожертву, що є у нашому корінні.

«Ні в якому разі не можна піддаватися нав’язуванню. Я така людина: якщо мені кажуть «Ти не зможеш!», то навпаки, покажу, що зможу», – підкреслює Віталій.

Чоловік згадує ті жахливі події, зауважуючи, що ніколи не думав, що в рідній країні можуть так жорстоко придушувати на той момент мирну акцію студентів «безвибірково: бити молодих, старих та жінок – це був нонсенс».

Але найстрашніше, що бачив за весь час – смерть. «Коли поранена людина, тримаючи тебе за руку, запитує «Я помираю?», а ти нічого не можеш відповісти – просто дивишся в очі, й тоді вона розуміє, що помирає», – згадує тяжкі моменти життя зі сльозами на очах Віталій.

Чи жалкує він про свій вибір?

«Ні про що не жалкую, й навіть якби можна було повернути час назад – зробив би той самий вибір», – говорить він.

«Не очікував, що зможу повернутися додому…»

З нагоди 30-річчя Незалежності України до центральної міської бібліотеки на презентацію мандрівної експозиції світлин  «Шляхом мужності та відваги: історія життя військовослужбовця Національної гвардії України Віталія Марківа» зайшов високий, широкоплечий чоловік, з широкою посмішкою та приємним голосом військовослужбовець. Присутні відразу впізнали в ньому нацгвардійця Віталія Марківа. А коли він почав розповідати про Революцію Гідності, війну на сході та ув’язнення, у залі запанувала тиша і в присутніх перехоплювало подих.

 

ДОВІДКОВО. Віталій Марків служив у батальйоні оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького. Боронив Україну під Слов’янськом і був незаконно засуджений італійським судом у липні 2019-го на 24 роки за звинуваченням у причетності до загибелі італійського фоторепортера Андреа Рокеллі та його перекладача росіянина Андрія Миронова в травні 2014 року. 3 листопада 2020 року Апеляційний суд Мілана повністю виправдав Віталія Марківа.

 

«Усі фото на виставці для мене цінні, нагадують про певні емоції та переживання, але є одна світлина, з якою пов’язано найбільше спогадів – знайомство з генералом-майором Сергієм Кульчицьким. Це людина, на яку я завжди рівнявся, з якої брав приклад», – зізнається Віталій, вказуючи на одну зі світлин.

А далі згадує про ув’язнення й епізод, коли волонтери української діаспори потай (будь-яка українська атрибутика була для нього заборонена) передали поштову марку, на якій зображено Сергія Кульчицького. Ув’язнений Марків наклеїв її над ліжком й щоранку, дивлячись на неї, згадував присягу: звільнимо Україну, не здамося без бою, боротимемося до кінця, до перемоги.

«Нацгвардія своїх не кидає». Віталій пояснив, що його підтримували і побратими, і друзі, а командир роти написав: «Ти за кордоном, але це твоє бойове завдання, яке маєш виконати, тому тримайся гідно, не здавай жодної позиції». Цю записку також передали потай разом з іншими речами.

До слова: весь цей час новини до нього не надходили. Навіть спілкуватися з рідними можна було лише 10 хвилин на тиждень: або з мамою, або з дружиною. Телефони прослуховувалися і говорити про все, що цікавило, не можна, адже будь-які слова могли використати проти тебе.

Після вироку (на більш ніж 160 сторінок) суду першої інстанції, в якому некомпетентні судді написали, що Україна здобула незалежність у 2014 році, а Нацгвардія – це нерегулярне військове формування, Віталій прийняв принципову позицію: «Вийду звідси лише з гордо та високо піднятою головою». Окрім того, в суді військовослужбовець офіційно відмовився від будь-якого потурання – наприклад, від списання тюремного строку за добру поведінку чи обміну полоненими між Італією та Україною.

«Навіть міністр внутрішніх справ України (на той момент) Арсен Аваков пропонував визнати провину й попросити помилування, мовляв, «так буде можливість повернути тебе додому». Відмовився… Не зміг визнати провину: по-перше, в жодному разі ми не причетні до злочину, по-друге, погодитися, означало б проявити зневагу до товаришів, які загинули у 2014-2017 роках на війні», – розповів про свою тверду позицію нацгвардієць.

Розуміючи, що не піде на жодні поступки, Віталій Марків готувався до гіршого й гадав, що сидітиме за ґратами шість років, поки справа не дійде до Європейського суду: «Чесно, сам не очікував, що зможу повернутися додому за 3-5 років, хоча це й великий проміжок з мого життя».

Поки тривали довгі судові процеси, Дар’я Бура писала про військового книгу «Віталій Марків», в якій викладено всі процеси цієї справи: як відбували засідання, що думав прокурор, яка була позиція ув’язненого. Проте коментарів самого героя там не було: оскільки на той час він перебував за ґратами, про Віталія розповідали друзі, побратими та родина.

«Мені навіть зізналися, що ніхто не думав, що я так швидко вийду. Дивувалися всі, тому книга дописувалася буквально за кілька днів», – зауважує військовослужбовець.

Після повернення в Україну в 2020 році, за словами В. Марків, «рутина стала трохи бурхливішою». Зараз він намагається більше часу проводити з родиною, наздоганяючи втрачений час та зробити те, що планував з 2017 року. Продовжує навчання в Національній академії внутрішніх справ, служить, захищаючи рідну країну. І, посміхаючись, додає: «Докладатиму максимум зусиль, аби Нацгвардія та Україна ставали сильнішими».

Щодо Української армії Віталій бачить її сильною та професійною, вважає, що військовий напрям в Україні лише розвиватиметься: «Сусід нам спокою не дасть, тому професійність та боєздатність армії мають бути серед пріоритетів для нашої держави, адже не вийде збудувати будинок без паркану».

А на запитання, коли Україна стане вільною? – відповідає, що він військовий, а це вже політика. Водночас запевняє: поки українці люблять свою країну, доти й боронитимуть її та віддаватимуть за неї свої життя.

Марина ГРИЦЮК, «ТС»

Share Button